Не собача справа: «Дому Сірка» терміново потрібна людська небайдужість

Відвідини притулку для бездомних собак — «Дому Сірка» у селі Загвізді на Тисмениччині лише переконали нас: собачі проблеми — не собача справа, а людська. Бо це ми, мудрі і цивілізовані, спочатку наплодили безліч чотириногих безхатченків, а тепер киваємо, щоб хтось дав їм раду.

Очевидно, забули давню легенду, що люди за хліб щоденний повинні завдячувати Богові і братам своїм меншим — собакам і котам, тож з іронією сприймаємо те, що у деяких регіонах хлібом з нового урожаю щонайперше дають поласувати собакам і котам, щоб не прогнівити Бога, пише Галичина.

Небажані благодійники

Притулок для бездомних собак розташований поряд з автобусною зупинкою у Загвізді. і хоч до першої хати і є до 400 передбачених законодавством метрів, у селі «Дім Сірка» не люблять — і через несамовитий гавкіт, і, очевидно, через неприємні запахи у теплу пору і т. д. На наш погляд, місце для притулку і справді вибрали не дуже вдале. Але прикро, що столичне чиновництво не дає можливості вирішити цю проблему, навіть попри сприяння обласного керівництва.

Наталія КОГУТ, голова громадської благодійної організації «Дім Сірка»:
— У Загвізді для собачого притулку на 180 собак ми орендуємо 40 соток землі у приватного підприємця і щомісяця платимо по 3,5 тис. грн. А також маємо вольєрну перетримку в Івано-Франківську — 60 собак і утримання притулку в місті Калуші на 200 собак. Все — на фінансуванні благодійного фонду і його меценатів. Звісно, маємо чимало господарських проблем. і вольєрів бракує, і нову огорожу потрібно робити тощо. Але найголовніше — бракує робочих рук. Навіть попри те, що ми готові офіційно платити працівникам щомісяця по 3,5 тис. грн., охочих знайти не можемо. Гицлі відловлюють бездомних собак і привозять до нас, а ми даємо їм притулок, годуємо і возимо на стерилізацію, якщо треба — лікуємо. Стерилізують собак безплатно — держава на це передбачила кошти, а лікування потребує чималих витрат. На сьогодні ми вже боргуємо 60 тис. грн. інша велика проблема — виділення земельної ділянки у ДП «івано-Франківське лісове господарство» неподалік міського полігона твердих побутових відходів біля села Рибного. Місце чудове. Всі погодження на рівні нашої області є. Ми все оформляли згідно із законодавством, щоб взяти ділянку в довгострокову оренду — на 20 років. Але Київ нам уже двічі відмовив з незрозумілих і обтічних причин. Будемо воювати і судитися, бо хочемо переїхати — ми ж у Загвізді заважаємо громаді.

Не лають, а кричать...

Гарний і мудрий пес-вівчар Дунай у притулку, як нам розповіли волонтери, найголовніший — він і зустрічає гостей, і проводжає. Собаки нагодовані, а волонтери — працьовиті і терплячі. Ми спостерігали, як одна спритна дворняжка крадькома вирішила поласувати щойно привезеними сосисками. То інші собаки і не подумали воювати з нею за ласий шматок. Це промовисто — тварини не голодні. На цю ситуацію волонтерка Катерина зреагувала спокійнісінько — як на дрібні дитячі пустощі. Мовляв, нічого страшного — нехай попробує. Жодних нервів. Хоч роботи у притулку дуже багато — двоє волонтерів на всі боки розриваються.

Катерина ГУМЕНЮК, волонтер:

— Окрім того, що я працюю волонтером у «Домі Сірка» — годую, доглядаю, допомагаю стерилізувати тощо, я ще у місті Калуші — начальник дільниці з утримання безпритульних собак. Кілька років тому в цьому притулку собаки були недоглянуті, голодні і хворі. А тепер — порядок. Там є чудовий працівник Зіновій Гнатів, який завідує всім господарством і належно дбає про тварин. Найбільша проблема — безвідповідальне ставлення людей до утримання своїх домашніх тварин. Люди, викидаючи їх на вулицю, самі роблять собак сиротами. Більше того — створюють конфліктні ситуації не лише між стерилізованими собаками і ще не стерилізованими, тобто соціально не адаптованими, а також провокують небезпечні випадки нападів собак на людей. На жаль, в Україні нема законів, за якими можна було б належно карати тих, хто плодить безпритульних собак.

Володимир СІСЯК, волонтер:
— Як волонтер я щодня передусім зобов’язаний собак погодувати. На це йде дві-три години. Адже треба зварити і роздати 150-200 літрів каші щодня. А ще — прибрати у всіх вольєрах. Це забирає ще до двох-трьох годин. і насамкінець я повинен усім собакам розлити воду для пиття. Годуємо собак раз на день, а деколи — й двічі. За потреби. Якщо два рази на день їх годувати, то собаки багато їжі не з’їдають. На жаль, нам дуже бракує волонтерів. Десь загалом п’ятеро людей приходять. А треба щоденно — трьох.

Коли я проходив повз вольєри з різними чотириногими безхатченками, то аж у вухах дзвеніло — зусібіч лунав собачий гавкіт. А вони, сироти з величезними, промовистими і сумними очима, звівши вгору лапки, проводжали людей аж до воріт.
— То вони не гавкають, а так вітаються, — пояснила волонтер Катерина Гуменюк.
— Або  кричать і плачуть, — обпекла мене думка.