Не так сталося, як гадалося: Нездійснені проекти Франківська

Ця стаття – про нереалізовані архітектурні проекти у Франківську доби незалежної України. Нащадкам цей період запам’ятається хаотичною забудовою. Інколи страшно уявити, на що б перетворилося місто, якби хоча б частину цих проектів вдалося втілити в життя. Втім, не так сталося, як гадалося.

Півплощі Франка

Ми давно звикли, що в нас можуть забудувати проміжок між будинками, подвір’я чи дитячий майданчик, але перетворення на бозна-що цілої площі в нас ще не було. Влітку 2009 року таке могло трапитись. На містобудівельній раді Мирослав Бойко представив проект реконструкції свого готелю «Надія». По боках планували добудувати ще два крила, в одному з яких мав розміститись спа-центр. Але це ще не все. Прямо перед готелем, на місці автостоянки, мав бути 16-поверховий комплекс зі скла й бетону, пише Репортер

Якби проект здійснили то:

• Площа Івана-Франка фактично б зникла.

• Пам’ятник загубився б на фоні висотки.

• Мешканці сусідніх «хрущовок» жили б у тіні нової «свічки».

Взявши це до уваги, а також неможливість забудови площі, згідно з генпланом, тодішній головний архітектор міста Ігор Гаркот відхилив проект.

Як убити палац

На відміну від інших міст, Франківську з олігархами не пощастило. Дивіться самі – Порошенко подарував Вінниці чудову набережну і фонтан, Ахметов витратився на Донбас-арену, Балога перекрив дах Мукачівського замку, чим врятував його від руйнації. А що в нас? Олег Бахматюк сумнівним шляхом заволодів палацовим комплексом Потоцьких і…

З 2004 року олігарх спромігся лише на ремонт парадної брами, і то лише після того, як вона нахилилась і загрожувала впасти на перехожих.

ЗМІ неодноразово закидали Бахматюку руйнування історичної пам’ятки, але його офіційна позиція звучала десь так: «Віддайте мені землю навколо споруд і я негайно почну реставрацію».

Місто землю віддавати не поспішало, побоюючись, що як тільки це станеться, замість реставраторів на територію палацу заїдуть бульдозери. І недарма! У 2008 році в інтернеті з’явився проект 12-поверхового офісно-торговельного комплексу вартістю 63 млн доларів. Площа ділянки – 1,2 га, адреса – вулиця Шпитальна.

Землю не дали, Бахматюк реставрації не робив, палац потрохи руйнується. Цікаво, чому чиновники від охорони культурної спадщини досі не подали позов у прокуратуру за фактом доведення пам’ятки історії до руйнації?

Висячі сади на Надрічній

Наступний проект виглядає досить симпатичним хоча б тому, що його не пхали до історичного центру. На малюнку бачимо варіант готельно-торгового комплексу, який мав постати на вулиці Надрічній.

Торговий центр мав бути у довгій горизонтальній прибудові, готельні номери займали праве крило, внизу – паркінг. Род­зинками проекту є пішохідний міст, що провадив до набережної, та зелені дахи-тераси з травою, декоративними кущами і деревами у кадках. Проект був створений десь у 2008-2009 роках, його автор Володимир Гайдар пізніше став головним архітектором Івано-Франківська.

Задум так і не реалізували. Власники ділянки змінювались ледь не щороку, кожен мав власне бачення і щоразу замовляв інший проект. Нині територія обгород­жена зеленим парканом але, скоріш за все, там буде звичайна багатоповерхівка.

Траянський триндець

Наступний проект є яскравим свідченням того, що бабло перемагає не лише зло, але й здоровий глузд. У 2008 році керівництво ТзОВ «Траян», що орендує івано-франківський ринок «П’ятачок», вирішило побудувати там торговий центр. Працівники «Діпроміста» розробили проект, який запросто міг би вибороти перше місце у номінації «Урбаністичний монстр періоду Незалежності». У коридорі установи і нині висять кольорові візуалізації торгового центру, з яких можна довідатись імена його творців. Це архітектори А. Цап’як, О. Юшкевич та Л. Ларченко. Що ж вони напроектували?

Ця пірамідоподібна конструкція зі шпилем мала займати всю площу від зупинки на Дністровській до військової поліклініки на Старозамковій. Комплекс називався «Траян», мав площу 43 146 м2 і стоянку… на 25 авто. У це важко повірити, але проект пройшов усі погодження (головного пам’яткоохоронця області Андрія Давидюка – теж) і навіть був схвалений містобудівельною радою. Пручався лише археолог Василь Романець, який наполягав на дослід­женні ділянки, адже будова планувалась на території колишньої станиславівської фортеці. Це дало змогу на кілька місяців відтермінувати початок риття котловану. І вони виявились вирішальними. Восени 2008-го вибухнула фінансова криза, долар поповз вгору і власникам ринку стало не до мега-проектів.

Ось як прокоментував проект архітектор Володимир Гайдар: «Це споруда розмірами приблизно така ж, як Білий будинок! Але той спорудили за совітів, коли свідомо нищили весь історичний містобудівний спадок… До того ж, комерційно це не вигідний проект. Для торгового центру рентабельними будуть перших два, максимум три поверхи, і це при умові легкої транспортної доступності, чого тут досягнути нереально. Усе, що вище, – це офіси. Та вже є приклад великого незаселеного офісного центру на Грушевського».

Однак, розслаблятися рано. Територія ринку перебуває у довгостроковій оренді і власники не відкидають ідеї збудувати тут щось торгово-розважальне, але в менших масштабах.

Дайте трохи зелені!

На тлі таких «зодчих», як у попередньому розділі, променем світла виглядає молодий архітектор Тарас Салій. Його проект реконструкції Тринітарської площі був представлений громадськості у 2015 році. Він пропонує створити рекреаційну зону, повністю віддану пішоходам. Цікавою є ідея музеєфікації залишків фортечних укріплень, адже колись там проходив зов­нішній мур старого Станиславова.

На задньому плані видно розлогу зелену зону, фонтан у вигляді фортеці, виставковий комплекс під куполом, в якому не одразу вгадується м’ясний павільйон колишнього колгоспного ринку.

В одному з інтерв’ю архітектор так прокоментував свій проект: «Я глибоко переконаний, що потрібно підняти питання про категоричну відмову від будь-якої забудови на Тринітарській площі. Достатньо набудували! У місті зникають рекреаційні зони, потрібно почати їх відновлювати!».

У тому ж 2015 році електронна петиція щодо облаштування зеленої зони на Тринітарській набрала 354 підписи при необхідних 250. Люди свій вибір зробили, тепер слово за владою.