Нема тупих. Франківськ шукає інвесторів, але досі не знає як

Хоч Івано-Франківськ серед лідерів у рейтингу прозорості з ведення бізнесу, притягнути до нас солідного інвестора не так вже й легко. Йому нема що запропонувати.

У місті немає ні великих земельних ділянок, ні виробничих приміщень, ні сучасних офісних центрів, пише Репортер. Якщо чесно, в нас нема навіть довгострокової стратегії залучення інвестицій. А що ж є?

Стратегія, якої нема

П’ять років тому в Івано-Франківську створили управління інвестиційної політики, яке мало б займатися, власне, залученням інвестицій. Та якось так склалося, що це управління в основному було зайняте грантовими проєктами, а от на роботу з потенційними інвесторами часу бракувало. Тому в мерії вирішили створити цілий департамент.

«У попередні роки ми подали дуже багато грантових заявок. І коли почали отримувати листи про те, що ми переможці, то зрозуміли, що реалізація проєктів займатиме ще більше часу, – розповідає директор департаменту інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв’язків, туризму та промоцій міста Ігор Попадюк. – До того ж, управління інвестиційної політики було у складі виконавчого комітету, тому ми писали заявки від виконкому та управління економіки. Але, за логікою, мала б бути окрема юридична особа, яка б займалася такими проєктами. Наприклад, є великий проєкт щодо створення сучасного дата-центру, проєкт центру альтернативної терапії для дітей, які мають захворювання опорно-рухового апарату. Загалом ми зараз оперуємо дев’ятьма проєктами на суму 87 млн грн, і, щоб фізично справитись з таким об’ємом, нам потрібно більше людей».

З січня написанням проєктів та їхньою реалізацію займається одне управління, промоцією та міжнародними зв’язками – друге, а інвестиціями – третє. А щоб робота була ефективною, то ще має бути стратегія, якої досі нема.

«В нас немає чіткої довгострокової стратегії, – говорить заступник міського голови Петро Шкутяк. – Нещодавно ми зустрічалися з Євгеном Глібовицьким (експерт з довготермінових стратегій – авт.) і домовились на кінець лютого сформувати робочу групу та почати обговорення. Це буде довга робота. Але це дасть нам можливість зрозуміти, в якому напрямку рухатись далі».

За словами Шкутяка, найперше потрібно зрозуміти, що місто може запропонувати інвестору. Які земельні ділянки є у громаді, в якому вони статусі, кому належать, під що їх можна використати. При цьому ще треба врахувати думку громади. Адже завод з переробки пластику чи сміття не побудуєш навіть посеред поля, якщо люди проти.

Всього бракує

Сьогодні розраховувати на те, що в Івано-Франківськ зайде великий іноземний інвестор, не варто. Частково через те, що в нас немає що йому запропонувати, а частково через пандемію. Ігор Попадюк каже, якщо раніше переговори з потенційними партнерами велися щотижня, то зараз іноземці працюють в обмеженому режимі.

«На сьогодні ми маємо двох зов­нішніх інвесторів з Чехії та Швеції, які хочуть розмістити своє виробництво на ВО «Карпати». Там є 10 тисяч квадратних метрів незадіяної площі, – розповідає Попадюк. – Так само площі під виробництва ми пропонуємо в індустріальному парку «Аркан» та невеликі земельні ділянки у Хриплинській промзоні».

Взагалі Хриплинська пром­зона сьогодні майже порожня. Там є лише два підприємства – «Електролюкс» та «Іммопретт», яке зайшло на місце «Тайко Електронікс».

«Сьогодні «Іммопретт» будує ще один цех. І хоч це не дуже афішується, ми сподіваємось на створення нових робочих місць, – говорить Петро Шкутяк. – Решта території поки що незадіяна, але основне, що там є комунікації, й туди робиться дорога. Можливо, наш «Електроавтотранс» розмітить там ще одне депо. Для людей це буде дуже зручно».

Але направду великого майданчика під виробничі потужності в нас немає. Та ж Хриплинська промзона поділена на ділянки до 4 га і більшість із них у приватній власності.

«Ми провели велику роботу, виявляється, там є приблизно 300 земельних ділянок, – розповідає Ігор Попадюк. – Більшість із них належать жителям Івано-Франківська. Частину власників ми не знайшли, бо дані актів не оцифровані, а частина живе за кордоном і не думає продавати цю землю. Тому процес може тривати 10-15 років».

Державне підприємство «63 котельно-зварювальний завод» у перспективі також можна розглядати як інвестиційний майданчик. Але процес приватизації також може тривати роками.

«Але що там може бути? Якщо з «Арканом» і «Карпатами» все зрозуміло, то на 63 котельно-зварювальному приміщення не пристосовані для роботи, – каже Петро Шкутяк. – Можливо, хтось із будівельників викупить цю територію і збудує там житловий комплекс. А можливо, його захоче викупити мерія. В будь-якому разі ми розглядаємо цю територію як інвестиційну площу».

Не вистачає в нас і працівників, бо ж справді хороші спеціалісти виїжджають за кордон через більшу зарплату. От, буквально нещодавно був запит від іноземної меблевої компанії, яка хоче в Україні відкрити фабрику з виробництва меблів. У запиті було вказано, що, крім вільної площі, їм ще потрібні 800 працівників за напрямом – деревообробка. В нас стільки, чесно кажучи, нема, говорить Ігор Попадюк.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!