Нижневу від Дністра нікуди. Чому люди регулярно “плавають”, але село не лишають
Це село Тлумацького району Дністер топить регулярно. Кажуть, раз на 10 років – точно. Як от, минулого тижня. Селяни бідкаються, що вже сил нема плакати, бо звикли.
Ще й філософствують – аби здоров’я, пише Репортер.
А то були цілі канали
У понеділок в центрі Нижнева було людно та гамірно. Селяни з’їхалися та зійшлися на базар.
Леся Приймак йде за помідорами, а потім має повернути до сільради, аби набрати питної води. Там блоками наставлено для людей, аби собі брали. Каже – хоч щось уже не треба купувати.
Жінка живе в нижній частині села, якраз там, де підтопило найбільше. Зітхає, що нині вже можна ходити, а ще з пару днів тому були цілі канали, лише на човні перепливати.
«Ми тут, як на пороховій бочці, – говорить жінка. – Ще би п’ять сантиметрів, і вода була би в хаті. І то в мене ще високо – хата на рівні з дорогою. Але все одно біди наробило. Кури потоплені, меблі поплили, більше машини дров вода забрала, сіно. Пшениця, городина – все втоплено. Не встигали рятувати».
Пані Леся розказує, що торік так само все втопило. Мовляв, не встигають оговтуватися від одної повені до другої.
«Ви рахуйте, все ж купувалося, а нині грошей нема, бо роботи нема, – зітхає Леся Приймак. – І тепер усе так само втопило. Кури в мене всі пішли. Є пару, то доздихують, то треба буде закопати. Нічого ми з цим не можемо зробити і доробитися ні до чого. Біда. І так постійно жиємо, не маємо куди дітися. Аби десь йти, треба мати гроші, а хто купить цю хату в такім місці? Кому треба порохової бочки?».
З базару вертається додому знову вимивати кухню й хату. Каже, все смердить намулом і сирістю, що й спати не могла і голова болить сильно.
Ще пригадує, яка була сильна повінь у 1958 році, як з мамою йшли ночувати до колгоспу. Мама працювала дояркою, а їй тоді було десять років.
«У нас тут такий зведений загін працює – з Рівненської області та Прикарпаття, – говорить рятувальник. – Я тут і в 2008 році був, то було ще гірше. Вода переливалась через оцю центральну дорогу. Зараз, може, метра не хватило до мітки тої повені».
Пригадує, що таке у Нижневі було у 2010 році. Затоплювало двічі. Раз 30 червня, а потім ще через тиждень – на Івана Купала.
«Люди живуть тут, бо куди дінуться? – відмахується рятувальник. – Були в одної старенької бабусі, то на її хаті є такі заруби: коли яка повінь була. Пам’ятаю, що була позначка 1943 року, що була велика вода, потім ще у 1969-му теж».
«Доброго дня, ви нам можете викачати воду з підвалу? Там у кінці вулиці, де дві старенькі бабусі живуть, – якось дуже несміливо питає місцева жінка у Водославського. – Ми пробували самі, але то ніяк. То недалеко, я покажу».
На обійсті 80-річної Ганни Петрів та її 90-річної сестри Катерини вже більш-менш порядок. Вода зійшла повністю, лише у підвалі її набралося під саму стелю.
«Як не викачати, то піде кухня, стодола й стайня», – бідкається син пані Ганни Петро.
Його мати обережно, тримаючись за стіну, виходить із кухні подивитися, що то за люди поприходили. Жінка говорить дуже повільно. Каже, тиск піднявся, ноги поспухали – досі не може відійти.
«Пів городу втопилося. Часник, цибулька така була – потопилося, – бідкається старенька. – Щось з вісім курок пішло. Ай, то страхи, най Бог боронить! Як вода почала прибувати, то не передати. Руки трусяться, куди бігти, як рятуватися? Пішли до тої хати, там високо. Але, он стіна підмокла й трісла».
Її старша сестра Катерина у свої 90 на городі вимиває взуття від намулу. Жінки згадують, як була повінь 1969 року.
«Хати плили, а люди кричали: «Рятуйте». А то що рятувати вже, як вода така велика?» – відмахується пані Катерина і вертається на город. Зараз буде йти закопувати курей. Каже, файні були, щодня неслися.
А тут в момент і нема
Далі по вулиці, біля двоповерхової хати, стоїть пожежна машина. Теж працює мотопомпа. Троє рятувальників сховалися в тінь. Вони з Рівного. Розказують, що їх на Прикарпаття приїхало десь 25 людей на шести машинах. Ще їхні важкою технікою їдуть у гори, аби розчищати дороги.
У Нижневі вони вже третій день, а до того три дні були у Городенці. Там теж воду відкачували. Таку повінь бачать уперше. У 2008 році сюди також направляли рівненських рятувальників, але то були їхні колеги.
72-річна Ганна Худецька виливає на дорогу брудну воду. Намулило, каже, страшне, то все вимиває. А у підвалах – «кара».
Родина пані Ганни мешкає на цьому місці 48 років. І їх щороку підтоплює.
«А де перебратися? Колись як хотіли будуватися, а то план ніде у Нижневі не давали, – згадує жінка. – Ми на цьому місці мали таку стару бабу, за нею гляділи, то вона нам її і лишила. Жили в старій, а тим часом будували нову. В кредити брали будівельні матеріали, крутилися як могли».
Зараз найперша робота – вимити намул з підвалу та просушити сіно. Нині донька має привезти порося, яке рятували від води. Корову ґазди встигли відвести вгору на ферму. Там є стайні. А кури похапали й на стрих повисаджували. А чоловік «плавав корову доїти, то вода така студезна була, що аж корчі ловили».
Нині пані Ганна вже ходила на базар з молочним, бо, каже, жити за щось треба. То вторгувала трохи, купила огірків і картоплі.
Під стайнею сидить її чоловік. Курить, відпочиває, бо наносився намулу з підвалу. Правда, каже, підмиває їх тут щороку, особливо на Івана й перед «матками» (Успіння пресвятої Богородиці, 28 серпня), а раз на 10-12 років – то велика повінь є.
Худецькі чекають, що буде ходити комісія й рахувати збитки. Їхня хата, до речі, застрахована вже 12 років – якраз після повені 2008.
Якщо виїздити, то половині села
Попри дорогу на обійсті Роман Мисюга косить замулену траву. Каже, навіть охоти нема щось робити. Вода сягала до верхньої кватирки його літньої кухні. Показує, де ще не підсохла штукатурка. До хати, яка навпроти, на горбі, вода не дісталася. Хоча були такі повені, що й туди заливалася.
Чоловік розказує, що на цій господі зараз ніхто не живе. Вся його родина перебралася до Франківська. Донедавна жила старенька теща, але її теж забрали. На літо все привозили в село. На днях теща ще хотіла приїхати до Нижнева, але куди вже?
«Ще раніше повінь така була у вісімдесятих, – згадує пан Роман. – Якраз у липні. Пам’ятаю, бо сусіди весілля робили. Поставили таку велику буду серед подвір’я, а то всюди вода. І якось так, що до суботи спала, але який то сморід був! Смертей через воду тут не було ніколи. Вже люди так привикли і якось знають, яка вода буде – більша чи менша – й вибираються наперед. Десь до своїх, хто живе вище, аби перебути воду».
Чоловік каже, попри повені, люди продовжують тут жити, а ще й будуватися, бо більше ніде дітися.
«У нас тут Дністер, а там ще річка Товмачик протікає і ще є потічок, що колись млин на нім стояв, – говорить Роман Мисюга. – І воно все зливається, то більше як пів села топить. Тож якщо вже виїздити – то половині села».
Цікаво, що його родина з села перебралася якраз після 2008 року. А їхню іншу хату купила родина, яка жила по Дністру ще нижче, їхній будинок вода вщент зруйнувала. Коли отримали компенсацію, то його хату й купили.
«Ми їх відговорювали, що тут вода також була, а вони – ми хочемо і все! – розводить руками чоловік. – Ремонти поробили, а цього разу теж плавали. Вже й не раді, що купили. Добре, що я того збувся».
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
