Пам’ятки бувають жебраками. Історія одного будинку із 500 в Івано-Франківську

Франківська пенсіонерка Наталія Овсяннікова живе у будинку № 21 на Шевченка. Тут вона народилася у 1955 році, тут пройшло її дитинство. За фахом геолог-нафтовик, працювала в Академії наук у Києві. Зараз діти з власними сім’ями живуть у столиці, а жінка після смерті батьків повернулась у родове гніздо. Яке переживає не найкращі часи.

Одноповерхова кам’яниця на Шевченка, 21 – одна з тих у місті, повне руйнування якої вже не за горами. Фарба пообдиралась, гарна ліпнина відвалюється прямо під ноги перехожим. Будинок осідає. По стінах йдуть великі тріщини, сходи всередині тріснули навпіл і нині просто аварійні. Через нездалу «ливневку» на Шевченка й Гординського під час дощу затоплює підвал, і стіни, вже всипані грибком, далі намокають, пише “Репортер”.

Окремою проблемою є несправний димар, старі газові пічки й погана витяжка. «Одного дня прокинулася, а дім повен сажі й диму», – каже Наталія Овсяннікова. Тому зимує вона у дітей, в Києві, бо пережити холоди у такому домі неможливо.

У будинку чотири квартири. Крім пані Наталії, тут живуть сімдесятирічна пенсіонерка Христина Матейі самотня мати Юлія Кравченко, син якої нині воює на Донбасі. Ще одна мешканка – Тетяна Ткаченко – планує продати тутешню квартиру, а зараз живе в іншій. «Тут немає умов», – пояснює вона своє рішення.

Коштів на капітальний ремонт жінки давати не готові – їх просто нема.

Дім зведений ще наприкінці ХІХ століття. Спочатку він належав Альбіну Аміровичу, власнику однієї з перших міських аптек. З того часу тут мешкало багато відомих франківців.

«Під час останнього капремонту я знайшла капсулу, – розповідає Наталія Овсяннікова. – Дім збудований у 1885-му. Це будинок Аміровича, який прожив тут 22 роки. Тут жив і Маргошес, засновник шкірзаводу. Після нього, наступні 60 років, у будинку проживала вчителька, яка вивчила майже пів-Франківська, – Марія Подольна».

До влади мешканці зверталися не один раз. Після чергової заяви у 2006 році ПП «Івано-Франківськ ЦЕМГІДРО» на замовлення управління ЖКГ таки розпочало ремонт пам’ятки. Та, за словами пані Наталії, роботи не те що не завершили, а взагалі – лише нашкодили. Порушили балки на горищі та водовідведення у підвалі, будинок почав просідати ще більше. У 2010 році пам’ятку внес­ли у чергу на ремонт аварійних будинків. Навіть виготовили проектну документацію, але до ремонтних робіт справа так і не дійшла.

Покійні батьки Наталії Овсяннікової свого часу намагалися самостійно підтримувати житло у стані, придатному для життя. Але сама кам’яниця, якій нині вже понад 120 років, потребує повної реставрації.

У 2011 році Єдиний розрахунковий центр зробив чергову кошторисну документацію, роботи оцінили у 220 тис грн. З того часу сума зросла, напевно, втричі…

«Батько добивався ремонту 14 років, а я – вісім, – говорить пані Наталія. – Сама малювала, сама ставила грати (на вікна в цоколі – Авт.). Ремонти я роблю, будинок зберігаю, але коштів на реставрацію не маю точно».

У міському бюджеті грошей теж, як зав­жди, бракує. А пам’яток, які потребують реставрації, – багато.

«Таких будинків у Івано-Франківську – понад 500, – говорить Орест Кошик, директор міського департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини. – Питання розглядається, будемо шукати якісь гроші. Ми готуємо зміни до програми, вона буде діяти з 2019 року, бо на 2018-й уже багато об’єктів внесено».

За словами мешканок Шевченка, 21, їхній будинок нині не має управителя. Кажуть, висять у повітрі. Тому й сподіваються на допомогу міської влади, яка, як бачимо, помагати не поспішає. То що робити?

«Проблеми з пам’яткою архітектури на Шевченка, 21 полягають не лише у незадовільній «ливневці», а в першу чергу – в аварійності фундаментів сусіднього будинку № 19, теж пам’ятки, – каже архітектор-реставратор Ігор Панчишин, колишній начальник міського відділу охорони культурної спадщини. – Так трапилося, що свого часу з несанкціонованих втручань мешканців № 19 у конструкції стін підвалів була порушена й несуча здатність його фундаментів. На додаток там же влаштували житлову надбудову в конструкції даху і таким чином порушили весь конструктив споруди. А оскільки підвали цих будинків пов’язані, то це зіграло основ­ну руйнівну роль і для багатостраждального сусіднього № 21».

За словами Панчишина, зараз уже неозброєним оком видно прогресуючі тріщини як в арці головного входу будинку № 21, так і по всій висоті № 19.

«Обидві стіни невблаганно опускаються, що видно на «марках», влаштованих ще кілька років тому, – говорить реставратор. – Входи в підвал також небезпечно здеформовані. На сьогодні необхідно терміново провести детальне обстеження будинку № 19 та розробити комплексний проект протиаварійних робіт для обох будинків. У плануванні програми робіт по місту на наступний рік ці два об’єкти треба розглядати в першу чергу».