Переодягнені вуйки, різки, сонне зілля. Дорослі франківці згадують свого Миколая

Навколо вже вирує святковий настрій – скоро Миколая. От, зізнайтеся, що в останні дні в думках виринали дитячі спогади – такі теплі, добрі, радісні. Кожен згадував і розповідав знайомим, друзям, як вірив, чекав, шукав Миколая.

А ще якісь кумедні, а для когось і болісні історії про те, як Миколайка «розсекречували». «Репортер» зібрав кілька дорослих історій з дитинства. Читайте, згадуйте своє. Миколая

Безболісно й органічно. Так викриття правди про Миколая пройшло у франківської кулінарної блогерки Ольги Мончук. Каже, вірила у Миколая десь до класу шостого і у школі всім невіруючим всіляко доводила його існування.

«Навіть знайшла десь чотирип’ять доказів, – сміється Ольга. – Вже й не пам’ятаю всіх. Ну, от, у нас з братом був залізний доказ – Миколай приносив саме те, що нам було потрібно, те, чого ми хотіли. А листів ми не писали. І ніколи не могли його зловити. Завжди засинали, то думали, що він має якесь чарівне сонне зілля. Я навіть пробувала шукати подарунки по хаті, але безрезультатно. Тому вірила – Миколай точно є. Потім з часом усе зрозуміла сама, абсолютно безболісно».

Досі хоч краєм ока… Франківська тележурналістка Оля Рега зізналася, що досі в ніч на 19 грудня заглядає через вікно, аби бодай на секунду вистежити ті казкові сани з подарунками.

«Я щиро, десь до класу третього, вірила в Миколая, – посміхається Оля. – То була найгарніша казка в житті. Нічого магічнішого годі було й уявити. Я уявляла, як він їде на своїх санях і навіть пробувала відстежити з вікна за його пересуванням. Але в класі вже майже всі знали реалістичнішу версію дива, тому мама вирішила розказати й мені. Хоч я наполегливо відстоювала власну позицію. Пам’ятаю, гірко ридала. То був справжній злам системи цінностей».

Дідові різки.

Менеджер Мар’яна Магас розказує, що саме вони розкрили всю правду. Чи чемні чи не чемні – під подушкою поруч з подарунками і солодощами були різки. Так, сміється, для профілактики.

«Одного року перед святом побачили, як вуйко приніс оберемок різок під дідову хату, а той старанно почав їх ховати, – згадує Мар’яна. – Отут все й викрилось. Оскільки дід був Миколаєм, то в уяві змінились тільки персонажі, а Миколайко залишився».

Знову повірила. «А мені всю правду розказала старша подруга, – пригадує турагент Богдана Слюзар. – Але я настільки не хотіла, аби цей ритуал втратився, що старанно прикидалася сплячою, коли мама клала вночі подарунок під подушку. Коли вона сама намагалась завести розмову про те, що насправді ці подарунки від батьків – не хотіла її слухати. Продовжувала вдавати, що я їх отримую тому, що я чемна, а не тому, що батьки мене люблять, і такий звичай. Коли підросла – знову повірила у Миколая, але вже не так у подарунки під подушку, а як у дива й подарунки долі, які трапляються у житті повсякчас. А ця чудова традиція на Миколайка – гарний спосіб постійного нагадування про те, що добро вічне, і якщо ти подбаєш про когось, зробиш комусь приємне, то воно до тебе вернеться».

Миколаєві помічники – це дорослі дядьки, які начіпають бороду. Так говорить другокласниця Катруся.

Її мама Богдана Романів розказала дівчинці історію про Миколая. Що дійсно жив такий чоловік. Був дуже добрим, опікувався дітьми і став святим.

«Катруся знає, що він помер і похований у Барі, тому не може сам ходити і має помічників на землі, – розповідає Богдана. – Вони переодягаються і нагадують усім про свято, але вночі таки приходить справжній Миколай. Катя знає, що потрібно допомогти сиротам, тому ніколи багато не замовляє. Каже, що все має, хай несе бідним діткам. А коли ми збираємо допомогу для інтернатів, то пояснюємо, що ми також допомагаємо Миколаю і є його помічниками».

Аби казка жила довго. Діти журналістки Віталії Васильчук вже написали листа, який «Миколай забрав на «опрацювання». Каже, у святого вірять обоє – чотирирічний син та дев’ятирічна донька.

«Настя вже починає сумніватись, але я всіляко намагаюсь їй донести, що Миколай таки існує. Нехай ще вірить у дива, – каже Віталія. – Діти розуміють. Тарас, от, завжди говорить: «Мамо, ти мені це не купуй. То дуже дорого. Нехай Миколай принесе». Ну що зробиш – свято є свято».

Сама ж Вікторія з п’ятого класу дізналась правду, але вдавала перед батьками, що вірить в нього. «Мама була щаслива, казка жила довго», – посміхається Віталія.

Добро робити може кожен. За словами психолога, методиста обласного центру практичної психології та соціальної роботи Оксани Хомин, коли дитина починає напряму запитувати, чи існує Миколай чи ні, батьки не мають переконувати дитину в протилежному.

«Десь з усмішкою сприйняти цю інформацію від дитини та пояснити, що Миколай – символ, – пояснює психолог. – І так через цю традицію підтримувати в дітях віру в добро. Те, що його може робити кожен».

Свято Миколая – це дуже важливо і для дітей, і для дорослих, переконана Оксана Хомин. «Навіть, коли дитина знає, що подарунки під подушку ставлять батьки, – це гарна традиція на довгі роки», – каже Оксана.