Про тарифи і гроші на хліб
Схоже українським чиновникам подобається, що народ сам все фінансує – і те, і се і, в першу чергу – армію. Це ж так зручно. Український народ поклав на власні плечі відродження й підтримку української ж армії.
Але схоже на те, що вся ця чиновницька бюрократія вирішила, що плечі в народу мають ще достатній запас міцності. На ці міцні плечі можна багато чого ще покласти. Наприклад чергове підняття тарифів.
От, наприклад, Управління житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації стверджує, що в більшості населених пунктів Івано-Франківської області тарифи на житлово-комунальні послуги не покривають витрат. І начальник управління ЖКГ облдержадміністрації Юрій Басараб переконаний – тарифи треба піднімати.
Але я чую ці розповіді про економічно необґрунтовані тарифи вже так довго, що вже звик до них, як до звичайнісінького етерного шуму. І уваги на це можна було б не звертати, та одна біда – тарифи підвищують. І підвищують постійно, а вони в них, холєра, все одно економічно необґрунтовані.
Що не заважає комунальному начальству їздити на дорогих автівках, відпочивати по закордонних курортах (викладаючи фотографії свого відпочинку в соцмережах).
А комунальним підприємствам економічно необґрунтовані тарифи не заважають утримувати спортивні команди, спонсорувати різноманітні заходи – від чемпіонату по швидкісному поїданню якогось продукту до слаломних гонок на дитячих самокатах.
Якби тарифи були б необґрунтовані, то комунальне начальство мало б максимум для пересування ці самі дитячі самокати, ходило б латаних штанях і запобігливо заглядало в очі споживачам зі словами «Же не манж па сіс жур», що в перекладі означає – я не їв шість днів.
Натомість картина цілком протилежна.
І схоже, якщо тарифи й надалі підніматимуть, то вже споживачі будуть промовляти: «Гебен зі мір бітте етвас копек ауф дем штюк брод». Що означає… Втім, ви знаєте.
