Прикарпаття на заробітках: як за кордоном не втратипи в халепу
.jpg)
За даними управління Державної міграційної служби, за п’ять місяців цього року на території Івано-Франківської області видали 77 721 закордонний паспорт.
Однак, скільки люду зробило паспорти, аби поїхати за кордон саме на заробітки, ніхто порахувати не може, пише Репортер.
Без контролю
У березні цього року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №10153 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення державної підтримки українців за кордоном». У документі зазначається, що потрібно виробити механізми легальної трудової міграції українців та надати заробітчанам та членам їхніх сімей державну підтримку. Чому це важливо?
«Сьогодні, якщо мова йде про працевлаштування за кордоном, то ми, як державна установа, можемо діяти лише на підставі угод, яку укладають уряди країн-партнерів, – розповідає заступник директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості Тарас Басюга. – На сьогодні є лише одна така угода, укладена між Україною та Ізраїлем. Тобто до нас звертається роботодавець, в якого є вільні вакансії, в основному це будівельні спеціальності. Ми проводимо відбір кандидатів, які проходять співбесіду в Києві та медогляд. Потім вони отримують дозвіл на працю в Ізраїлі, а їхній стаж роботи вноситься у трудову книжку. Раніше такі угоди були ще з Чехією та Словаччиною, але вони закінчились у 2006-2007 роках».
Це означає, що в Україні ніхто не регулює працевлаштування людей у Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії, інших країнах. Більше того, не всі заробітчани мають робочі візи. Відповідно вони залишаються соціально незахищеними, а про достойну пенсію годі й мріяти.
«І це насправді проблема, – каже Тарас Басюга. – Якби ми мали можливість офіційно влаштовувати людей на роботу, то могли б надавати їм повний соціальний захист. Так само, як надаємо соцпакет офіційно працевлаштованим у нас іноземцям. Таких нині в Івано-Франківській області є 182. Проте, наразі влаштовують на роботу за кордоном виключно приватні підприємства».
На початок червня в Івано-Франківській області зареєстровані 59 організацій, які займаються працевлаштуванням українців за кордоном. Їх перелік можна знайти на сайті Мінсоцполітики. Саме міністерство ліцензує компанії, які допомагають людям знаходити роботу.
«Отримати ліцензію зовсім не складно, – каже Тарас Басюга. – Треба бути зареєстрованим як юридична особа або ФОП, мати договір оренди або ж документ на право власності приміщення, де будуть надаватися послуги, мати договір про співпрацю з іноземним контрагентом. Але основний документ, який подається в Мінсоцполітики, – заява про отримання ліцензії. Розмір держмита на ліцензію – один прожитковий мінімум для працездатних осіб, на сьогодні – 1921 грн».
Усе треба перевіряти
Як це – влаштовуватись на роботу через приватну агенцію, знає Юлія Бровчук із Верховини. У жовтні минулого року жінка разом з подругою вирішила їхати в Польщу. Відкрили робочі візи та взялися шукати роботу. В одній з агенцій запропонували упаковку мобільних телефонів.
«Ми спочатку приїхали у Вроцлав, а звідти нас відіслали до Ченстохова, бо нібито там були вакансії, – розповідає Юлія. – Та, як виявилося, роботи насправді не було. Нам сказали, що на три дні для нас заброньовані місця в гостелі, а далі «робіть, що собі хочете». З того всього, власники того гостелу, де ми жили, самі почали нам допомагати шукати заробіток».
Побачивши, що Юля готова до будь-якої роботи, їй запропонували місце координатора в агенції Syndesi. Компанія якраз і займається підбором робітників.
«Я спершу вагалася, та й треба було вже їхати додому, – розповідає жінка. – Та поки сиділа у Верховині, мені потроху присилали замовлення і я підшукувала людей. Потім вирішила, що для нормального заробітку таки треба їхати до Ченстохова. Там мене влаштували офіційно, зараз працюю на ставці».
Юлія каже, що їй просто пощастило. Бо ж могла залишитися і без житла, і без грошей, і без роботи. Тому, якщо ви зібралися їхати на роботу за кордон, то варто звернути увагу на кілька моментів.
«Люди дуже часто платять агенціям гроші за працевлаштування. Їм кажуть: «Вакансія коштує 100 злотих. Плати вперед, або ми вирахуємо з першої зарплати». Так само є перевізники, які кажуть: «Я знайду тобі роботу, але ти мені заплатиш». Так не має бути, ніхто не повинен брати в людей гроші за вакансію, – говорить Юлія. – Людям можуть обіцяти золоті гори, та, коли вони приїдуть, їх ніхто не зустріне і ніхто не дасть роботу. А це дуже важко – залишитись у чужій країні, часто без знання мови, сам на сам зі своїми проблемами».
«Закон про занятість забороняє брати з людей гроші за працевлаштування, – додає Тарас Басюга. – Тобто це роботодавець має платити агенції за те, що вона шукає людину. Сума залежить від вакансії та фаху працівника. Якщо ж агенція вимагає гроші за вакансію, то треба звертатись у прокуратуру та управління Держпраці».
Тож правило перше – ніколи не платіть за вакансію. Якщо у вас вимагають гроші, ймовірно, ви натрапити на шахраїв і бажаної роботи не отримаєте.
Друге, Юлія радить звертати увагу на платню, яку пропонують. Укладаючи договір про прийом на роботу, працівники стикаються з двома поняттями: зарплата нетто і зарплата брутто.
Якщо коротко, то зарплата нетто – це реально зароблені гроші. Але у договорі про прийом на роботу, на жаль, зазвичай вказують брутто, тобто суму, яка включає в себе ще всі обов’язкові внески, податки.
«Наприклад людина бачить у договорі 18-20 злотих за годину, але їй ніхто не каже, що сім злотих з цієї суми в неї заберуть. Тому, коли працівник отримує зарплату, відчуває себе ошуканим. Бо їхали вони на одні гроші, а отримали інші», – говорить Юлія Бровчук.
Тому, аби уникнути розчарування, перед тим як підписувати трудовий договір, обов’язково перепитуйте, скільки грошей ви реально заробите.
Третій момент – власне трудовий договір. Позаяк агенції в Україні працюють, як посередники, то всі важливі папери підписують уже безпосередньо при зустрічі з роботодавцем.
«Якщо людина потрапляє на нормальну агенцію, то ця агенція, як посередник між працівником і роботодавцем, має скласти договір, – розповідає Юлія. – По-перше, в кожного має бути дозвіл на роботу та страховка. По-друге, укладається договір доручення (umowa zlecenie – якщо це в Польщі) або трудовий договір (umowa o pracę). Там прописується: зарплата брутто, кількість годин, які треба відпрацювати, умови роботи, наявність житла тощо. Якщо агенція договір не складає, то у роботодавця має бути юрист, який би займався цим питанням».
Підписуючи папери треба звертати увагу: у договорі umowa o pracę передбачені повідомлення про звільнення, відпустка, виплати в разi хвороби, доплата за понаднормові. А у договорі umowa zlecenie працівник не має права на подібне. Тобто вас можуть звільнити в будь-який момент без попередження. Для підприємця, це, звісно, добре, бо в нього практично немає жодних зобов’язань перед працівником.
Як правило, umowa zlecenie підписується тільки на перший місяць роботи. Це своєрідний випробувальний термін, під час якого роботодавець придивляється до працівника, а працівник вирішує, чи підходить йому ця робота. Якщо ж після місяця з вами не уклали umowa o pracę, то варто подумати про іншу роботу.
«Ми розуміємо, якщо людина приїжджає вперше, то вона погано орієнтується у цих процедурах, тому агенція надає повний супровід, поки людина не буде працевлаштована, – каже Юлія. – Особисто я намагаюся підтримувати зв’язок з людьми і надалі. Час від часу телефоную, запитую, як у них справи, чи все добре. Буває, можу й заїхати, подивитися, чи в нормальних вони умовах, поговорити з роботодавцем. Якщо роботодавець недобросовісний, таке також трапляється, ми з ним більше не працюємо. Був випадок, коли мені довелось забирати дівчинку з роботи, бо то була каторга».
Тому, перед тим, як погоджуватись на роботу варто поцікавитись агенцією, яка вам її запропонувала. Юлія каже, що зараз у Facebook є кілька груп, зокрема «Чорний список роботодавців», де люди діляться власним досвідом співпраці з тими чи іншими компаніями. Тож не лінуйтеся, шукайте відгуки, а якщо вас уже образили – не мовчіть.
