Призовник з Калущини помер у військовій частині. Рідним жалівся, що тримають у клітці
24 травня 25-річного Богдана Івасюка забрали в армію. Спершу відправили до Львова, потім в Чернігів.
— Богдан давно мав проблеми зі здоров’ям. Високий тиск. Епілепсію, — розповідає мама Галина Івасюк. — Відбувати військову службу він фізично не міг. Діватись не мав куди, бо комісія написала, що здоровий.
Мати розповідає, що виїхати за кордон Богдан не міг, бо родина у них бідна, не мали грошей. Переховуватися теж не хотів. Сказав, що піде і відслужить, щоб його нарешті залишили в спокої, пише kalushnews.city.
Але коли потрапив у військову частину, то дзвонив мамі і просив приїхати до Львова і забрати його звідти. Мама збиралася їхати, але не встигла, бо перевели Богдана у військову частину в Чернігів. Потім, як грім серед ясного неба, був дзвінок. Повідомили, що Богдан мертвий.
— Коли привезли його тіло, ми бачили синці на шиї з правого боку і на руках. Чи були синці на інших частинах тіла, не було видно, бо він був одягнутий. Я маю фото, — каже сестра Марія Середюк. — Оглядав його калуський судмедексперт. Але висновок не давав. Бо треба було везти тіло в морг.
Бабця Богдана не витримала горя і померла від цієї звістки. Вона багато років була прикутою до ліжка. Хворіла. Мама уже в роках, прибита горем. Їй самій потрібна допомога й підтримка.
Сестра розповіла, що у Львові у Богдана сталися три напади епілепсії. Але про це не повідомили комісару з військової частини з Чернігова, коли забирали його зі Львова. Ще 26 травня приблизно о 15.00 Богдан телефонував рідним з Чернігова і з криками просив про допомогу, щоб його врятувати, забрали звідти, казав, що він сидить в клітці.
— Хотілося би знати чому вони його запроторили в клітку, що він там робив, його ж не в тюрму забрали, а в армію?— сестра сподівається отримати відповідь на ці питання.
Зі слів матері, у військоматі обіцяли Богданові, що якщо він піде служити, то йому анулюють судимість.
— Вони самі забрали його документи з Войнилівського училища, так як він їх звідти не забрав, бо недовчився, — розповідає мама Богдана.— Навіть довідки, які там треба було, збирали самі. Казали, що вони допоможуть йому розпочати життя з чистого листа. Допомогли.
З дитинства Богдан змушений був заробляти собі на хліб і до хліба. В останні роки працював ямником: копав ями на сільському цвинтарі. Односельчани кажуть, що Богдан був доброю і працьовитою людиною і якщо й мав колись невеличкі проблеми із законом, то не від доброго життя.
Про нелегке дитинство хлопця згадує Анна Гаврилів:
— У моєї бабусi Богдан малим випасав корiв. Бабця його шкодувала: годувала, платила грошi, спав в неї. Був їй як онук. Його побили так, що був весь синiй. Так усе тихо замнулося. У мами немає грошей, щоб вести рослiдування , усе у нас куплено. Так i залишуться винні непокараними, — переконана пані Анна. — А життя у молодого юнака закiнчилось!
Марія Середюк
Військовий комісар Калуського об’єднаноного військового комісаріату майор Андрій Павлишин так прокоментував ситуацію:
— Відправляли його не ми, а Жидачівський районний військомат. Медкомісію проходив в Калуші на призовній дільниці і в Калуській райлікарні. Так, ми приїздили до нього додому 11 травня вручати повістку, оскільки хлопець належав до осіб, які не з’явилися на комісію. 14 травня Богдан Івасюк сам прийшов і виявив бажання служити. Казав, що хоче в армії позбутися алкогольної залежності. За результатами аналізів все було в межах норми. До 23 травня проходив тут, в Калуші, медичне обстеження. Місць на строкову службу вже не було і ми йому запропонували йти наступного призову. Але хлопець захотів служити і тому ми відправили його документи в інший район. 24 травня пішов на службу звідти. 25 травня ми надіслали його особову справу в Жидачівський район. Щодо похорону, то ми все робили відповідно до статуту. Направили також 10 нацгвардійців переносити труну. Зараз проводиться службове розслідування у військовій частині в Чернігові.
Ми зверталися в Чернігівський військовий госпіталь з проханням дати коментар. Там відмовилися спілкуватись з журналістами. Також дзвонили на гарячу лінію Міністерства оборони України, в прес-службу цього міністерства.
Питань в цій історії дуже багато. Аж через місяць мають дати офіційну відповідь. До того часу мама, сестра, дівчина, рідні, сусіди, односельчани живуть в очікуванні й надії дізнатися правду.
