Щороку по церкві. Чому горять дерев’яні храми на Прикарпатті

На Прикарпатті недавно згоріла церква. І то не проста, а 170-річна пам’ятка архітектури.

Як повідомляють у Івано-Франківській ОДА, в області щороку гине у вогні мінімум один дерев’яний храм. Тому ця – лише одна із багатьох, пише Репортер. 

Кажуть, пізно покликали

У п’ятницю, 2 жовтня, о 20:08, до пожежно-рятувальної частини № 10 міста Долини надійшло повідомлення про загоряння. У селі Новошин (15 км від районного центру) горіла церква Святого Василія Великого розміром 17 на 9 м. Як повідомили потім рятувальники, на момент приїзду першого підрозділу будівля вже була повністю охоплена вогнем. Її гасили 32 пожежних, воду возили за 1,5 км з місцевого ставка. Локалізували пожежу о 21:00, ліквідували – о 22:12.

Але церкві це вже не допомог­ло. Як кажуть у пресслужбі обласного управління ДСНС, повідом­лення про пожежу запізнилось, а оскільки будівля дерев’яна, то згоріла швидко. Зате врятували дзвіницю й нову церкву, що розташовані поруч. Люди на пожежі не постраждали.

За даними рятувальників, причина – коротке замикання елект­ромережі. Але, як каже сільський голова Новошина Василь Федірків, офіційного висновку ще немає.

За словами війта, згоріла церква була діюча, належала греко-католицькій громаді села. У Новошині вони в меншості. Збудований поруч у 2009 році новий великий храм належить православним.

«Православна громада побудувала собі нову церкву, а цю віддала греко-католицькій, – каже Василь Федірків. – Церква була пам’яткою архітектури, тож під час ремонту нічого не міняли, лише оббили дерев’яною вагонкою. Зараз греко-католицька громада її вже відбудовує. Викопали котлован, роблять фундамент».

Згорілий храм був пам’яткою архітектури місцевого значення. Як пише Роман Процак у книзі «Церкви Прикарпатського краю», перша згадка була у 1850 році. Тоді тут служив парох Велдіжа (тепер – Шевченкове), розташованого за 2 км. До цього храму належали й віряни з присілка Людвиківка.

Дерев’яна церква Святого Василія Великого була єдиною пам’яткою архітектури у Новошині. Загалом на Долинщині – близько 30 давніх дерев’яних церков. Майже всі збудовані у період з половини ХІХ – початку ХХ століття. Храми ховаються по різних селах і, як у випадку з Новошиним, публічно про них заговорять хіба після пожежі.

Хімзахист і вогнегасники

На сьогодні на Прикарпатті є близько 450 дерев’яних церков. За словами начальника управління культури, національностей та релігій ІФ ОДА Володимира Федорака, з початку незалежності у вогні згоріли десятки.

«Найбільше дерев’яних церков в Україні залишилося у трьох областях: Івано-Франківській, Львівській, Закарпатській. На жаль, у нас майже щороку одна церква горить. А в інших областях ще гірша статистика, – каже Федорак. – Щороку наше управління зверталося до міністерства культури з проханням виділити кошти на ремонт церков, зокрема дерев’яних. Але мали однакову відмову – «у зв’язку з відсутністю державних програм».

У 2014 році згорів столітній храм у Дорі Яремчанської міськради, тоді місцеві повідомляли про підпал. Але в обласному управлінні ДСНС кажуть, що найчастіше причиною загоряння у старих храмах є таки замикання електропроводки. Наприклад, 13 лютого 2019 року, теж через коротке замикання, згоріла церква на території Свято-Серафимівського чоловічого монастиря в селі Кривець Богородчанського району. На момент прибуття пожежних з чотирьох рятувальних пунктів уся будівля була охоплена вогнем. Каплицю поруч врятували, а от церкву – ні.

Також відносно недавно згоріли дерев’яні храми в селі Чернієві Тисменицького району, у Новиці Калуського району, Новоселиці Снятинського та інші.

«Щоб уникнути пожеж у церквах, необхідно дотримуватися правил пожежної безпеки, слідкувати за електрогосподарством, забезпечити церкви первинними засобами пожежогасіння – вогнегасниками. Також їх треба обладнати автоматичними системами пожежогасіння, проводити заміри опору ізоляції електромережі, встановити блискавкозахист», – рекомендують у ДСНС.

За словами Володимира Федорака, у багатьох дерев’яних церквах система пожежної безпеки є застарілою, часом немає і вогнегасників. У деяких нема системи захисту від блискавки, а це – обов’язкова річ.

«Понад чотири років тому ми прийняли програму «Духовне життя – 2016-2020 роки», згідно з якою виділили близько 500 тис грн на системи пожежної безпеки, – розповідає Федорак. – Одна така система коштує від 40 до 60 тис грн – це залежить від масштабу будівлі. До неї входить електронна апаратура, яка фіксує, наприклад, що відбувається загоряння, і виводить на пульт пожежної частини – у Франківськ, Калуш, Коломию. Також церква всередині має бути просякнута хімічною речовиною, щоб у разі пожежі підлога та стіни не горіли».

Такі роботи вже провели у найбільших і найважливіших храмах: у Рогатині, Маняві, Крилосі. Спочатку взяли до уваги великі споруди з багатою історією, де проводяться прощі для багатьох вірян. Загалом протипожежною речовиною на Прикарпатті обробили десь 30 церков. Решта чекають свого часу.

Світ з нас сміється

На ремонт приблизно від 150 до 170 пам’яток архітектури на Прикарпатті потрібно понад 200 млн грн. Тому в області очікують на допомогу з держбюджету. На днях на Івано-Франківщину приїжджає комплексна група з міністерства культури. Вони відвідають Коломийський і Косівський райони, де оглянуть дерев’яні церкви та музей Писанки, який теж потребує 8 млн грн на капітальний ремонт.

Також в Івано-Франківській ОДА виберуть п’ять об’єктів культури в області, які мають включити до програми «Велике будівництво» у 2021 році. Попередньо до списку ввійдуть два храми, захищені ЮНЕСКО, – церкви Святого Духа в Рогатині та Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі Коломийського району.

«Також пропонуємо колегіату – теперішнє приміщення Музею мистецтв Прикарпаття. Йому 300 років, там є колосальні шедеври барокового мистецтва, скульп­тури Пінзеля, – каже Володимир Федорак. – Потім – франківська ратуша, колишня будівля станиславівського магістрату. У невеселому стані перебувають і наші замки. Тому п’ятим об’єктом ми пропонуємо Пнівський замок».

Потім в управлінні чекатимуть на рішення, скільки об’єктів зі списку погодяться фінансувати з Києва. Втім, це буде співфінансування: більша частина з державного бюджету, менша – з обласного.

За словами Федорака, останнім часом процес захисту пам’яток просунувся вперед: у районах почали приймати свої програми, за допомогою «Українського культурного фонду» виграють гранти на об’єкти культури.

Але церквам у селах потрібна увага не лише влади, а й релігійної громади на чолі зі священником. А ті часом нехтують історією, наприклад, оббиваючи храм кольоровою бляхою. І якщо за ремонтом пам’яток національного значення слідкують суворо, то з місцевими об’єктами культури буває по-різному.

«Десь церкву оббили блакитними й жовтими позлітками – це профанація. Світ сміється з нас, – каже Володимир Федорак. – Так само у храмах, де була гонта, використовують пластик. Але ж там має бути така сама деревина і така сама гонта. Хоч церкву в Нижньому Вербіжі, яка була у 1990 році оббита бляхою, все одно прийняли в ЮНЕСКО. Бо вона унікальна архітектурою і побудована на тому самому місці. Якби перенесли на інше – уже б не підходила».

Тож, поки що храми чекають на фінансування. Але основна увага і далі прикута до найвідоміших об’єктів, які й так непогано доглянуті. А тим часом по селах десятки столітніх дерев’яних церковок мають шанс скоріше зустрітися з вогнем, ніж з грошима на реставрацію.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!