Станиславів 110 років тому: Йорданський сад і єгипетська хвороба
Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) і його околиці на початку першої декади квітня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski.
Небувалий досі прецедент у судовій практиці Станиславова трапився у суботу, 13 квітня 1907 року. Вступивши у злочинну змову з відомим місцевим шахраєм Шулімом Лібліхом, який допомагав рекрутам ухилятися від служби у війську, станиславівський адвокат доктор Абрагам Дарм потрапив під арешт. Газета Kurjer Stanisławowski назвала цей випадок сенсаційним, пише Збруч
Сенсацією було зовсім не те, що до рук правосуддя потрапив рекрутовий махінатор: у той час таке явище було доволі поширеним в Австро-Угорщині. За оприлюдненою статистикою, наприкінці XIX століття призову до армії уникав кожен 10-й рекрут, а у 1908-му – вже кожен третій. У 1912 році до призовної комісії не з'явилися 30% львів'ян, хоча ще у 1885-му таких було менше за 3%. Рекорди галичан били лише хорвати: там бранки уникали 45% призовників.
Високий відсоток ухильників пояснювався тим, що чимало мешканців Галичини у той час емігрували за океан – в Аргентину або Канаду. Але навіть ті, хто залишався на батьківщині, не надто охоче йшли відбувати військову повинність. Для таких у Галичині існували цілі контори, які займалися підкупом рекрутових комісій і за невелику плату давали поради, як правильно «відкосити» від військової служби. Зокрема, за кілька днів до проходження комісії призовникам рекомендували працювати ночами, а в останню ніч взагалі не лягати спати, щоби на призовній комісії мати виснажений вигляд. Контори не гребували брати гроші навіть з тих наївних хлопців, у яких і без того не було шансів пройти медкомісію. Бували випадки, коли певні особи допомагали призовникам симулювати фізичні каліцтва, втираючи в очі тютюн, щоби викликати хронічну сльозотечу, або змащуючи їм рани різними мастиками, щоби вони довго не заживали.
Калуш. Черга рекрутів до поборової комісії
Найчастіше ж аферисти просто підкуповували лікарів призовних комісій, а тих, кого все-таки визнавали придатними до служби, відправляли в еміграцію за океан. Підкуплені чиновники псули призовні списки так, щоби потрібні прізвища неможливо було прочитати, – наприклад «ненавмисно» проливали чорнило в потрібних місцях. Відкупитися можна було 100-350 коронами (середня зарплата робітника у той час становила близько 100 корон на місяць).
Газета не повідомила, в який саме спосіб Шулім Лібліх допомагав мешканцям Станиславова «косити» від армії, проте зауважила, що певну допомогу в його махінаціях надавала його родичка – така собі панна Райс. Махінатор пообіцяв їй за посередницькі послуги винагороду у розмірі 10 тисяч корон.
«Коли панна Райс нагадала про обіцянку, пронирливий Лібліх відмовився виплачувати гроші, стверджуючи, що посередниця вже отримала все в інший спосіб – від тих людей, яким носила листи», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Обурена відмовою панянка звернулася за юридичною допомогою до станиславівського адвоката Абрагама Дарма, щоби той через суд домігся від Лібліха належної їй винагороди. Дізнавшись про це, аферист зустрівся з адвокатом і, щоби справа про його махінації не набула розголосу, підкупив його шаленою на той час сумою – 1200 корон. Але про цей хабар дізналися в прокуратурі.
«Відповідальний за розслідування радник пан Шнайдер, отримавши доказ хабарництва, ухвалив заарештувати в суботу пополудни Лібліха і того ж дня надвечір – доктора Дарма», – повідомила газета, зауваживши, що вже наступного дня обидва арештанти вийшли на свободу, оскільки панна Райс підтвердила, що переговори адвоката та її спільника в рекрутських аферах велися з її відома та за її згодою. Але, попри звільнення обидвох фігурантів з-під арешту, крапку у цій справі ще не було поставлено…
До речі, відповідно до ухваленого 1868 року закону (Wehrgesetz) термін військової служби в австро-угорській армії становив два роки, на флоті – чотири. Загалом в Галичині діяли 18 районних відділень, що займалися набором рекрутів, одне з них було й у Станиславові.
Того року (як повідомляв у тому ж числі Kurjer Stanisławowski) набір до війська відбувався упродовж 5 та 6 квітня. Загалом у місті тоді було 450 парубків призовного віку (до австрійської армії призивали до досягнення 32 років), але до рекрутових комісій прийшло лише трохи більше половини – 234. Придатними до служби у війську було визнано лише 67 із них. Можна лише здогадуватися, якою була заслуга в досягненні такої різниці таких людей, як Шулім Лібліх та його помічниця.
Треба сказати, що до австрійської армії набирали не лише призовників, але й добровольців (охотників), які несли службу упродовж лише одного року (їх так і називали: «однорічні охотники»). Того року в Станиславові зголосилося до добровільної військової служби 40 осіб, але тільки половину з них медична комісія визнала придатними до військової служби. Тобто, відбір до армії в ті часи був досить таки прискіпливим.
По досягненні 32-річного віку чоловіки до війська не призивалися, але вони могли стати членами теренового ополчення (ландштурму), а за необхідності (наприклад, під час оголошення загальної мобілізації) їх могли розподілити у піхотні полки. До того ж, під час мобілізації з таких осіб у Самборі, Стрию, Заліщиках і Станиславові формували спеціальні сотні для охорони мостів через Дністер.
Згадавши про дністровські мости, треба зауважити, що один із них – у місті Галичі – тієї весни потребував не військової охорони, а нагального ремонту. Потужний льодохід, який стався на Дністрі після «польського Великодня», зруйнував одну зі секцій дерев’яної споруди. Завалене прясло мосту підперли тимчасовими опорами, проїзд транспортну по хиткій переправі зупинили.
Місто Галич і перевіз на Дністрі
«Комунікація відбувається частково човнами, а частково в той спосіб, що подорожні переходять міст пішки. Водночас Крайова управа зайнялася ремонтом мосту, який триватиме кілька місяців», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Тим часом серед учнів міських шкіл під час щорічних медичних оглядів виявили важку інфекційну недугу, яку тоді називали «єгипетською хворобою очей». Йдеться про хронічний кон’юктивіт (трахому), небезпечну тим, що легко поширювалася, особливо серед дітей, і могла спричинити навіть сліпоту.
Щоби дослідити ситуацію з цією хворобою, цісарсько-королівське намісництво у Львові відрядило до Станиславова відомого фахівця з очних недуг доцента Шуліславського. До складу спеціальної медичної комісії також увійшли доктор Кренц, повітовий лікар доктор Голембйовський і міський лікар доктор Кубішталь.
«9 квітня відбулося обстеження, яке пройшло 200 учнів. Серед них справді виявлено кільканадцять випадків єгипетської хвороби очей, ще в деяких – підозри на цю хворобу, а в сотні учнів – інші очні хвороби», – повідомляла газета, зауваживши, що для профілактики поширення цієї недуги зроблено відповідні розпорядження, а хворих дітей забезпечили безкоштовною медичною допомогою.
Відомо, що причиною цієї заразної хвороби найчастіше були погані санітарні умови, перенаселеність, нестача питної води й туалетів, вона вважається хворобою бідних кварталів із антисанітарними умовами. Власне, Станиславів у той час був не надто охайним і чистим містом. Зокрема, тут щойно планували спорудити водогін: https://zbruc.eu/node/58886 для цього магістрат навіть запрошував на консультації інженера Смрекера з німецького міста Мангайма. Фахівець мав порадити місцевій владі, як і де найкраще прокласти міські водогони. Проте до їх спорудження справа ніяк не доходила.
Позаяк централізованої каналізації ще не було, магістрат пропонував підприємцям надавати населенню асенізаторські послуги з очищення клоак і виходків. Було оголошено публічний конкурс, за участь у якому охочі мали скласти пожертву розміром у 500 корон – їх приймали як у вигляді цінних паперів, так і грошовими внесками в Касу Ощадності в місті Станиславові.
«Цей аукціон відбудеться 18 квітня 1907 року об 11 годині перед полуднем у другому бюро магістрату», - інформував Kurjer Stanisławowski.
Водночас у Станиславові почали розбудову паркової зони. Трохи вище від міського парку імені імператриці Єлізавети, на земельній ділянці, придбаній місцевою Касою Ощадності, було вирішено розбити так званий парк Йордана – прообраз теперішніх луна-парків, але з патріотично-освітнім ухилом. Щоби перейняти досвід діяльности таких зон відпочинку, до Кракова вирушила ціла делегація – начальник міського технічного бюро Адам Левицький, учитель гімнастики та начальник місцевого польського «Сокола» Влодзімєж Свянкевич, а також міський садівник Якуб Робінсон.
«Учасники делегації, пробувши кілька днів у Кракові, зібрали інформацію про облаштування та забави йорданського парку, а повернувшись до Станиславова, уклали ретельний план створення парку для ігор і забав нашої молоді», - повідомляв Kurjer Stanisławowski.
