Станиславівські «піонери»

Бути в чомусь першим – це важке й відповідальне завдання, але історія не завжди доносить до нас імена таких сміливців. І якщо ініціаторів глобальних змін ми здебільшого пам’ятаємо, то дрібніші першовідкривачі нерідко тонуть у хвилях забуття.

Так, далеко не кожен іванофранківець знає, коли в нашому місті вперше з’явилася мережа ресторанів чи почали виготовляти паперові пакети. Але хіба ж ці «піонери» не заслуговують, щоб нащадки про них пам’ятали, пише Західний кур'єр

Рибна фабрика і пральня рукавичок

Мабуть, декого здивує, що колись у нашому місті працювала фабрика рибопродуктів, яка постачала свої товари далеко за межі Галичини.  Кореспондент газети «Кур’єр Станиславівський» у 1905 р. відвідав цю фабрику й описав її так: «Дві великі зали, в них стоять звичайні столи, а за ними працюють дівчата віком від 14 до 18 років. Одні ріжуть цибулю, інші чистять паприку, заносять підготовану рибу без голів до сушарні, потім пакують її до великих бочок з маринадом. Через кілька днів цю рибу виймають і розкладають у бляшанки. В рік фабрика переробляє близько мільйона кілограмів риби. Звідси її розсилають мало не по всьому світу. Власник, пан Розенблат, заснував це підприємство в 1893 р. з капіталом 800 злотих ринських. Поряд з фабрикою міститься цех, де виробляють бочки й бляшанки. Оплачують роботу працівниць дуже погано – вони отримують лише 6 корон у тиждень». Як повідомила газета, це була перша фабрика рибопродуктів у Станиславові.

Трохи несподіваною є й інформація про те, що більше сотні років тому в нашому місті успішно виготовляли жалюзі, адже тепер вікна івано-франківських офісів здебільшого прикрашають вироби китайських фабрик. У 1909 р. на вул. Сапєжинській, 20 (тепер вул. Незалежності) запрацював цех, де виготовляли цю продукцію. В асортименті були «штори полотняні зі шнуром, повністю ткані, патичкові та з дощечками, тобто жалюзі».
Унікальний заклад відкрився в місті й у березні 1901 р. Підприємець Людвик Козуб відкрив на вул. Ґіллера, 14 (тепер вул. Гординського) пральню… рукавичок. У рекламі власник повідомляв, що це перша така пральня у місті, а рукавички тут перуть старанно й за малу ціну – лише 12 центів за пару.

Мабуть, усі звикли до паперових пакетів, у які запаковують випічку, ковбасні чи кондитерські вироби. А коли ж їх почали виробляти у нашому місті? В лютому 1895 р. фабрику, що виробляла паперові пакети для різних товарів, відкрив у Станиславові відомий друкар Ян Данкевич.  Він прибув  до Станиславова зі Львова в 1868 р. і започаткував новий етап у розвитку місцевої друкарської справи – придбав якісне устаткування і значно розширив видавничий асортимент.

Меню, мережеві ресторани і «кав’ярня для еліти»

В сучасному світі мережеві кафе й ресторани – цілком звичне явище. А коли ж з’явилася перша мережа ресторанів у нашому місті? Можна вважати, що її творцем був Маврицій Гаубеншток – один з найвідоміших рестораторів Станиславова. Свій бізнес пан Гаубеншток розпочав ще у 1892 р. Спочатку його заклад знаходився на місці кам’яниці біля готелю «Уніон» (нині вул. Вітовського, 19), яку друкарські магнати Хованці збудували в 1913 р. Тепер тут працює оптика і популярне кафе «Пиріжкова».  В 1918 р. ресторан Гаубенштока знаходився  у кам’яниці Реґенштрайфа (нині розібрана будівля на вул. Січових стрільців, 18). Гаубеншток певний час володів також ресторацією на вокзалі, «залою для сніданків» на вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької) та ресторанним павільйоном у міському парку.

Першим відомим закладом Станиславова, в якому з’явилося меню, був ресторан Анджея Ліґензи. Цей ресторатор прибув до Станиславова з Кракова. В квітні 1906 р. він відкрив свій заклад при готелі «Центральному» Леона Кесслера (тепер вул. Січових стрільців, 4). Для зручності клієнтів пан Ліґенза з самого початку запровадив два варіанти меню. Одне містило п’ять страв і коштувало один злотий ринський, а інше – тільки чотири, зате й ціна була нижчою – 70 центів. Щотижня власник оновлював меню, пропонуючи гостям новий набір страв.

Деякі дослідники вважають, що першою «кав’ярнею для еліти» в історії нашого міста був заклад «Уніон».  Кав’ярню заснував у 1886 р. ресторатор Герман Басс і знаходилася вона за сучасною адресою вул. Січових стрільців, 18. У 1897 р. Герман Басс побудував свою власну кам’яницю на вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності, 19), і кав’ярня переїхала у цю нову будівлю. Проте це було аж ніяк не останнє «велике переселення», адже кількість клієнтів усе зростала, і заклад був не в змозі вмістити всіх охочих. Тож у 1912 р. кав’ярня знову переїхала у новозбудовану кам’яницю Хованців (нині вул. Незалежності, 4), що вважалася найбільш респектабельною будівлею тогочасного міста.

Школа садівників і революція в кіно

У 1909 р. мешканці Станиславова отримали унікальну можливість здобути професію ресторатора – в місті відкрили «господарсько-шинкарські курси». Вперше в Галичині вони запрацювали у Львові, другим містом став Станиславів. Ініціатором їх відкриття став львівський промисловий інспектор пан Шеннет. Курси тривали 4 місяці, їх відвідували 36 чоловік. В основному це були працівники чи власники ресторанів, кав’ярень  та цукерень. Серед предметів, які вивчали слухачі, була «купецька стилістика» (мабуть, йшлося про оформлення закладів), правні засади рестораторської діяльності, гігієна й санітарія, бухгалтерія й ведення рахунків, товарознавство та навіть «купецька географія».
У 1910 р. в Станиславові сталася ще одна важлива подія в галузі спеціальної освіти – відкрилася перша в Галичині школа садівників і пасічників.  Вона працювала під керівництвом відомого тоді пасічника Ґжеґожа Манастерського, автора підручника про пасічництво. Завданням школи була підготовка пасічників-аматорів, а також професіоналів у цій справі й одночасно викладання основ садівничого мистецтва. При школі працював заклад штучного вигрівання бджіл, у якому всі охочі могли придбати рій для започаткування власної пасіки.

Важливу освітню роль відігравало й кіно, адже в місцевих кінотеатрах нерідко демонстрували пізнавальні фільми. В серпні 1909 р. в кінотеатрі «Уранія» (зараз на цьому місці будівля «Укрексімбанку») демонстрували короткометражний фільм-феєрію «Калейдоскоп». Це був перший кольоровий фільм, який подивилися мешканці нашого міста. Обладнання кінотеатру  придбали у відомої  французької фірми «PatheFreres», яка в 1905 р. викупила у братів Люм’єр усі права на кінематографічний апарат. На цій студії також винайшли спосіб розфарбовувати чорно-білі кадри за допомогою різнокольорових трафаретів. У травні 1912 р. жителі нашого міста вперше подивилися фільм з субтитрами. В кінотеатрі «Уранія» демонстрували американський фільм «Відкриття Америки Колумбом». Незважаючи на великі витрати, керівники кінотеатру, пани Гарасевич і Саламон, вперше в Станиславові додали до стрічки субтитри польською мовою.

Перший сквер і будинок з багатьма під’їздами

Першим громадським парком у нашому місті була так звана «Краттерівка». В 1825 р. за ініціативою тодішнього старости Францішка Краттера місто викупило ґрунт між вулицями Собєського, Казимирівською та Ґославського (тепер вул. Січових стрільців, Мазепи і Вітовського). Цю територію засадили деревами, розбили тут клумби та встановили лавки. Так постав затишний сквер, який урочисто відкрили у 1827 р. Його назвали «Краттерівкою» на знак вдячності старості Краттеру за його внесок у розвиток міста. До речі, саме у сквері «Краттерівка» в 1896 р. встановили перший у місті автомат, який продавав  шоколадки, сигарети та інші дрібнички. Щоправда, його робота залишала бажати кращого.

На початку ХХ століття в Станиславові було близько шести тисяч залізничників. Звісно, вони мусили десь мешкати. В 1912 р. архітектор Леопольд Поллак спорудив для родин залізничників будинок, який став першим в історії міста, що мав кілька під’їздів. Цей будинок зберігся до наших днів і знаходиться на вул. Залізничній, 47. Першою відомою спорудою Станиславова, яка мала водопровід і каналізацію, була в’язниця «Діброва» (тепер вул. Чорновола, 119а). Її збудував інженер Юзеф Браунзайс у 1883 р. Вона була розрахована на 1000 в’язнів і в той час вважалася найбільшою будівлею міста.

Своїми «піонерами» може похвалитися й сучасний Івано-Франківськ. Наприклад, першим мережевим супермаркетом міста став «Оазис». У 1996 р. в Івано-Франківську вперше відкрилася приватна школа-садок «Перша ластівка». Першою мережею комп’ютерних магазинів, яка запрацювала в нашому місті, був «Технополіс», а металопластикові вікна вперше почала продавати фірма «Екстім». Івано-Франківська філія «ПриватБанку» встановила перший в області банкомат і запровадила «електронні гроші», а ТзОВ «Даноша» запустила перший в області (і навіть в Україні) завод з виробництва біогазу.
Дуже хотілось би, щоб в Івано-Франківську було якомога більше ініціативних людей, які б не боялися бути першовідкривачами і своєю працею робили місто кращим.