Тарас Прохасько: Таке наше доміно

Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Zбручі.

Хоч його і зачмирили (чи забанили), хоч він, може, сам не розумів до кінця, що каже, але треба визнати, що найтверезіше весь кіпіш охарактеризував той німецький адмірал. Видно, що він не просто адміністратор. Видно, що читав Сунь-Дзи, видно, що бував колись всередині корабельних екіпажів. Хоча найімовірніше – має щось таке у близькій родині. В кожному разі, він найкраще зрозумів, що потрібно російцям, які в даний момент часу уособилися у непростій фігурі свого патріарха (це їхнє вічне: вони завжди мають такого патріарха, який відповідає їхньому звичаєві, вони постійно фокусуються в ньому, і всі їхні патріархи однаково непрості. Було, щоправда, кілька винятків – Катерина, Брежнєв, Горбачов – бо не були остаточно російськими), пише Тарас Прохасько на Zбручі.

Не остерігаючись похибки узагальнень, треба визнати, що існує домінантний російський характер, який визначає їхню видиму і невидиму поведінку і світосприйняття. Відповідно, є певний діагноз, який треба мати на увазі.

Отже. Головною ознакою рускіх є незламна віра у свою особливість. Вони не здатні бачити, що особливих є багато. Вони знають, що є всі інші і є вони. Богообраний народ. Бог їх любить більше, ніж усіх інших, бо вони хирові, інакшими бути не хочуть, а все одно вони є. Якесь плем'я Люцифера, улюбленого божого супротивника. І їхньою головною потребою є бути такими особливими і те, щоби всі навколо це не тільки визнавали, але й виказували.

Вся російська ментальність тримається на культі ідіота. Я такий. І зважайте на це. Вони хочуть, аби те, як їм офігенно фігово, співпереживали усі голімі нормальні. Щоби ними займалися безперервно, щоби до них була прикута вся увага, щоби їхній випадок вивчали, щоби всі зважали на їхнє особливе існування. Щоби дивувалися, як вони взагалі можуть так чудернацько існувати.

Вся зовнішня політика російців – це уповання до нерепресивної психіатрії. Вони згідні жити у світі, подібному на толерантний дурдом. Де Росія – унікально цікавий пацієнт. Безпомічний, неповносправний, бридкий і жалюгідний, але унікальний, але пацієнт. І світ довкола нього має крутитися. Бо де ж правда, як не в цьому вимушеному милосерді. Розбещений психопат, який може бути раціональним виключно у маніпулятивних схемах і візерунках.

Все внутрішнє життя російців втілюється у блатному ідеалі. Це вже не орда, це щось дійсно унікальне, підординське, постордяче. Культ заперечення. Система ірраціонального закону. Російське життя вибудоване на воровському етосі. Це їхній аналог лицарства. З тим, що можна і треба бути винятковим у своїй паскудності. І єдиний шлях воїна в їхньому розумінні – це опускалово, зневаження.

Помилка світу щодо чекістів полягає в тому, що чекісти саме до блатного етосу примагнічені. Нічого раціонального. Один лиш законний закон. Решта – самолюбування і зневага.

Що рускому добре, то німцю смерть. Красиво жить не запретиш. Від плювків і обісцяння до смертного побиття і врешті власних розпанаханих вен (зі сподіванням, що лєпіли – переважно нерускі, бо Росія ще не вийшла із марксової стадії рабовласницького ладу – вкотре залатають урода). Літературоцентричне життя у особливому відділенні, якому ще й вдається бути вдатно описаним.

Найліпше про свою батьківщину сказав Віктор Єрофєєв: жизнь з ідіотом повна неожиданостей…

У інших випадках слід би було сказати: пішов на… (йди до дідька). Але мусиш придумати якусь вписку і відмазку, коли йдеться про твого дурнуватого сусіда, в якого є всі документи на свою власність і завірена усіма міжнародними академіями розвитку жовта картка.

Та так і треба казати. Але твердо і спокійно.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!