Танкова швидка. Як Дядя Міша з Коломиї «лікує» техніку 10 бригади

У танковому батальйоні 10 бригади «Едельвейс» є взвод технічного забезпечення. Там ремонтують техніку.

Командує взводом молодший сержант Михайло Вінтоняк, якого бійці називають – дядя Міша. Його команда є чимось на кшталт танкової «швидкої допомоги». У багнюці, в морози, під обстрілами ці хлопці роблять справжні дива, пише “Репортер”.

На війну поїхав джипом

До війни Михайло був успішним коломийським бізнесменом – мав свою СТО «Пегас». Мирне життя перекреслили ракети, якими 24 лютого 2022 року росіяни обстріляли коломийський аеродром. Чоловік одразу записався у тероборону, де йому видали зброю та включили до мобільної групи. Перші дні часто повідомляли про якісь підозрілі машини, які начебто щось фотографують, тому доводилось багато їздити містом. На щастя, усі виклики виявились хибними.

Через п’ять днів я зрозумів, що з того толку не буде, – згадує Михайло. – Зібрав хлопців, сказав їм, що йде війна, а ми тут невідомо чим займаємось. Запропонував іти до військкомату, чи як він тоді називався, та записатись у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду, що дислокувалась у Коломиї. Зі мною пішли Олег Дячук та Андрій Галюка. Потрапили до танкового батальйону, у взвод технічного забезпечення, скорочено – ВТЗ. Зампотех батальйону був мій знайомий, раніше кілька разів допомагав йому відновлювати техніку. Тому в танках більш-менш розбирався.

Коли хлопці прибули в Ковель, 10 бригади там уже не було, вона перемістилась на Київський напрямок. Але без роботи не лишились: відремонтували два танки, загрузили їх на трали та вирушили до Малина, що в Житомирської області.

На війну Вінтоняк відправився не з порожніми руками.

Він пригнав з собою позашляховик «Range Rover» з потужною лебідкою, комплектом інструментів, зваркою. Швидко сформував ремонтну бригаду і майже щодня був на виїздах.

На початках наші танки Т-72 ламались дуже часто. Першими зі строю повиходили акумулятори, їх доводилось міняти на нові. У цьому дуже допомогли волонтери. Вони робили майже неможливе, десь знаходили й доставляли танкові АКБ, які у магазині точно не купиш. Після перших бойових зіткнень почали клинити затвори, не працювали шлемофони, кабелі до яких були ще радянські.

А потім «посипались» гусениці. Це й не дивно, адже за перші два тижні війни танки наїздили більше, ніж за попередні 10 років.

Яким буває ленд-ліз від москалів

Одну з перших нагород у танковому батальйоні отримав майстер-гранатометник ВТЗ Михайло Вінтоняк. У поданні йдеться, що «13 березня 2022 року була проведена евакуація ворожого танка Т-80 в розташування танкового батальйону. Під ворожим вогнем, в безпосередній близькості від позицій ворога, особовий склад здійснив операцію з дозаправки, заміні АКБ, технічному обслуговуванні та транспортуванні машини на тилові позиції».

А за цими рядками – ціла історія.

Десь через тиждень перебування в Малині Вінтоняка викликав комбат, майор Олег Бовкун. Він повідомив, що москалі кинули свій танк Т-80 на лінії зіткнення біля села Кухарі. Піхота казала, що танк зовні цілий, тож треба спробувати його забрати. У Т-80 заправляють авіагас, а його знайти непросто. Але комбат звідкись притягнув чотири бочки.

Завантажили у джип інструмент і вирушили за трофеєм. Керував операцією сам комбат. Крім Вінтоняка, ще були залучені зампотех батальйону Владислав Кулик, командир танкової роти Роман Грицик, механік-водій Василь Шемелинець і командир ВТЗ Олександр Волков.

Прибули до танка, залили авіагас, встановили АКБ, – розповідає Михайло Вінтоняк. – І тут по радіо почули, що в наш бік висувається москальський танк і дві БМП. Одразу зчинилась стрільба, наша піхота зав’язала бій. Ми від’їхали від гріха подалі на 3 км в тил, перечекали, доки стрільба стихла. Я ще боявся, що москалі заведуть танк, тому повернувся, зняв акумулятори та поїхав на базу в Малин.

Наступного ранку, ще затемно, Вінтоняк, разом з зампотехом і мехводом Шемелинцем виїхали по танк. Спочатку було тихо. Але щойно поставили АКБ і рушили в бік Кухарів, росіяни вислали на перехоплення вертоліт. Далі історія нагадувала крутий бойовик із переслідуванням, стрільбою, складним маневруванням. Коли дісталися села, наша піхота відкрила вогонь по гелікоптеру. Москалі дали задню.

Танк загнали в ліс. Там з’ясували, що його рація має радіолокаційну прив’язку, тож росіяни бачили всі переміщення машини. Радіостанцію відключили, танк дозаправили та вже без пригод доїхали до Малина.

Про цей епізод був сюжет на телебаченні, а всіх учасників операції нагородили медалями «За військову службу Україні».

Але цим танком надбання дяді Міші не завершились.

Невдовзі біля тих самих Кухарів знайшли «роззутий» Т-80, тобто з танка злетіла гусениця, – пояснює Вінтоняк. – Він зарився в землю якраз посередині між нашими і москальськими позиціями, які займали буряти. В перший раз ми тільки встигли оцінити ситуацію: русняві танкісти зняли АКБ та клапан РСЗА, без якого машину не заведеш. Потім почули в небі дрон, а далі почали працювати їхні міномети. Ледве забралися звідти.

Вдруге вирушили до танка, прикриваючись туманом. Почали відкопувати, майже закінчили, але тут вийшло сонечко, і знову запрацювали ворожі міномети. Михайло каже, думав, що живим звідти не повернеться, але вдалося.

Втретє під’їхали броньованим тягачем, витягнули танк на дорогу, швидко натягнули гусеницю та пішли своїм ходом на базу. Того дня москалі не стріляли.

А потім дядя Міша захопився «конструктором».

Коли на початку квітня росіяни відступили до Іванківа, вони залишили на мінних полях два Т-80. Першій підірвався на одній міні, а другий примудрився одразу на трьох. І ось із цих двох «бляшанок» бригада Вінтоняка склепала один робочий. Хлопці почали о сьомій ранку, а вже о 17.00 заїхали у браму заводу в Малині, де стояв танковий батальйон. Заступник комбрига з озброєння не міг повірити, що таке можливо.

Кожен має робити все для перемоги

У серпні 2022 року, коли батальйон уже воював на Донбасі, Михайла Вінтоняка призначили командиром взводу техзабезпечення, присвоїли звання молодшого сержанта. Під його керівництвом опинилось під два десятки чоловік, кілька одиниць спецтехніки.

Я сформував свою команду, підбирав людей, які хотіли щось робити, – розповідає він. – До служби ставлюся як до роботи. Є задача, її треба виконати. Хлопців вчу викладатись на повну, аби потім удома вони сміливо могли казати, що не прогаяли тут жодного дня.

На Донбасі на наших чекала зовсім інша війна. Якщо на Поліссі час летів шалено, фронт був розлогий, підрозділи розкидані на великій відстані, то тут бригада майже рік тупцює на одному місці, міцно тримаючи рубежі.

Змінився характер поломок. Перші місяці танки часто виходили з ладу з вини екіпажів. Багато хлопців були мобілізовані, вони вчились, робили помилки. Нині професіоналізм танкістів зріс у рази. Натомість виникли інші проблеми.

Донбаський ґрунт – як пластилін, після дощів миттєво перетворюється на місиво. Через це часто вилітають катки, спадають гусениці. Інколи це стається на передку, прямо перед носом у москалів. Але бригада Вінтоняка навчилася дуже швидко приводити танки до ладу.

Одного разу поламався тягач, а треба було витягнути танк з лісу й затягнути на трал. Час підтискав і молодший сержант Вінтоняк зробив це… своїм позашляховиком з лебідкою.

Також багато проблем із пальним. Взимку дизпаливо було жахливої якості, можливо, туди додавали авіагас. Танки диміли, вироблялась поршнева система, порушувалась компресія, починало кидати масло у двигун.

Із маслом взагалі невесело. Зараз масово поставляють «Азмол», який не витримує жодної критики. Вінтоняк навіть послав пробу на експертизу своєму другу. Той сказав, що це навіть маслом важко назвати. Був випадок, коли наш танк заглох, приклинив мотор. Злили «Азмол», попросили в цивільних камазівське масло. Залили – танк завівся.

Коли в Михайла питаєш, чим він буде займатись після війни, той відповідає не одразу.

У мене дитина-інвалід, тому я маю право звільнитись у будь-який момент. Але триває війна, кожен має робити все, що може, для перемоги, – каже Вінтоняк. – Я добре ремонтую техніку, тому це мій особистий фронт. Не розумію чоловіків, які усіма правдами й неправдами ухиляються від мобілізації. Після нашої перемоги планую відновити свій бізнес, по новій запустити СТО «Пегас». А ще – їздити в Карпати з сім’єю. Тому що краще гір можуть бути лише гори.

Майор Іван Бондарев

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!