«Тут я бачу Бога» – священник Омелян Ковч, який був в ОУН і рятував євреїв, про концтабір Майданек

6 березня Європа відзначає День пам'яті Праведників народів світу. Цей день у ЄС відзначають з 2012 року. Звання Праведника народів світу — це державне звання, яке надається людям, які ризикуючи життям, рятували євреїв у роки Голокосту. Надає звання Меморіальний комплекс історії Голокосту «Яд Вашем» з 1953 року.

Два найвідоміших Праведника — Оскар Шиндлер, герой фільму «Список Шиндлера» режисера Стівена Спілберґа, та Рауль Веленберг, шведський дипломат, який врятував в Угорщині тисячі євреїв, а після був арештований та закатований радянською владою, пише Радіо Свобода.

Нині це звання отримали майже 28 тисяч осіб з 44 країн. Найбільше – з Польщі, Нідерландів, Франції. Станом на 1 січня 2020 року українські праведники посідають четверте місце – їх є 2,659 (тих, хто отримав це звання до проголошення незалежності України у 1991 році переважно записували громадянами Польщі, або СРСР).

Цьогоріч Верховна Рада встановила 14 травня Днем пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

Одним з українців, який рятував євреїв під час Другої світової війни був греко-католицький священник, сповідник багатьох ув’язнених концтабору Майданек Омелян (Еміліан) Ковч. У спогадах мовиться, що отець відійшов у вічний світ у лютому 1944 року, у німецьких документах чітко зазначено – 25 березня 1944 року, коли тіло блаженного отця разом із останками інших в’язнів спалили. Священника УГКЦ Омеляна Ковча, який у свій час був і в УГА, і ОУН, шанують не лише в Україні, він врятував життя багатьох євреїв у час Голокосту. У 1999 році отця Омеляна визнано праведником України, у 2001-му папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його блаженним УГКЦ. «Яд Вашем» поки що не визнав його Праведником.

Ця публікація вийшла до 75-ї річниця з дня смерті Омельяна Ковча і розповідає про відомі і невідомі матеріали про життя і діяльність отця, який був прикладом любові до ближнього.

«Це було десь у першій половині вересня 1943 року. Я працював тоді при кухні на третьому полі і побачив в’язня, що з трудом пхав, повно наладовані каменями, тачки. Був босий, без шапки, без маринарки, тільки в сорочці та в штанах. Це був новоприбулий, бо лице і ноги були неопалені. На правій штанці – свіжо-нашитий номер і на червоному трикутнику видніла буква – ознака державної приналежності – «P» (польська). Тяжкі тачки змучили в’язня і він пристанув, щоб дещо відпочити. Тоді я наблизився до новоприбулого і запитав, хто він і звідкіля приїхав. Виявилося, що цим новоприбулим був Омелян Ковч, парох Перемишлян», – так пригадує перші дні перебування у пекельному концтаборі Майданек отця Омеляна Ковча в’язень Микола Зацухний, але писав він це вже багато років опісля подій.

Микола Зацухний пригадує, що у другій половині березня 1944 року адміністрація почала підготовку до евакуації табору. Здорових в’язнів відсилали у концтабори Бухенвальд або Гросс-Розен, а хворих зібрали разом. Однак серед тих, хто лежав у шпиталі, не було отця Омеляна Ковча.

Отець Ковч називав себе, за документами, Еміліан. Хоча, згідно з українською традицією, кажуть – Омелян. Він був арештований німцями у січні 1943 року за те, що допомагав євреям, щоб врятувати життя багатьом із них вихрещував їх, ризикуючи власним життям. Називають різні цифри, від 600 і аж до 2 тисяч хрещень. Спершу поліція безпеки утримувала отця у тюрмі на Лонцького у Львові. Навіть відомо, в якій саме камері він перебував. Отець Омелян писав із в’язниці: «Я мешкаю на 2 поверсі, вікно 6 і 7 на вулиці Сапіги, рахуючи від вулиці Томіцького…»

Опісля священника відправили у табір смерті Майданек, що поблизу польського міста Люблін. Отець Ковч відмовлявся від дострокового звільнення з концтабору, свідомо обравши мученицьку смерть. А вдома на нього чекали шестеро дітей.

Його в’язничний номер був – 2399. Священник перебував, як і всі в’язні, у жахливих умовах, у 14-му бараці 3-го поля, поруч жили від 300 до 700 арештованих, переважно євреїв. Польський наглядач старався не помічати, як отець сповідав і причащав людей.

«Якщо я не буду тут, хто допоможе цим людям перейти усі страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими головами, залишаючи свої гріхи позаду себе, і так вони переходять міст вічності», – писав отець Омелян своїм дітям, які залишились сиротами.

Матеріалів слідчої справи і арешту – немає

Концтабір отець Ковч називав другим місцем після неба, де б хотів перебувати.

«Дата арешту отця різниться. Дехто говорить про грудень 1942 року. Втім, більш правильна дата – початок 1943 року, січень. Я був у Перемишлянах у міській раді, де є збережені церковні книги. Ще за 4 січня року стоїть ім’я отця Омеляна про хрещення дитини, тобто у цей день він ще виконував свій священничий обов’язок. Ще одна прогалина в документальному масиві – це його арешт і перебування під слідством, відправка до концтабору. Все це ми знаємо зі спогадів тих людей, які клопотали про його звільнення і невстановлених в’язнів, які перебували у тюрмі на Лонцького у Львові. І завершальний етап перебування у концтаборі. Є матеріали, а це виписка про смерть, бо певний час була інформація, що він був отруєний газом. Це неправдива інформація, бо отець Омелян Ковч помер своєю смертю, у нього була поранена нога, розвинулася флегмона правої ноги, що спричинила серцеву недостатність. Він потрапив до концтабірного шпиталю. Але це був шлях свідомої смерті», – розповідає Володимир Бірчак, історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху.

Науковець кілька років вивчав справу отця Ковча і готує до видання про нього книжку.

На сьогодні є багато архівних документів про блаженного Омелян Ковча, але тих, які стосуються слідчої справи, арешту, немає, наголошує Володимир Бірчак.

Музей у Майданеку підтверджує, що в документальних матеріалах їхнього архіву є такі дані про в’язня: «Ковч Еміліан 20.8.1884 р.н. був в’язнем табору і помер 25.03.1944 р. Із записів в документах можна сказати, що причиною смерті була серцева недостатність у зв’язку із флегмоною правої ноги. Іншими даними про в’язня не оперуємо».

Тим часом велика кількість цікавих матеріалів про отця Омеляна Ковча до його арешту нацистами зберігається у фонді митрополита Андрея Шептицького у Центральному державному історичному архіві у Львові. Зокрема, переписка отця із митрополитом про благодійні акції, харитативні організації. У Державному архіві Тернопільської області (оскільки Перемишлянський повіт, де жив отець Ковч, належав до 1939 року до Тернопільського воєводства).

«У цьому архіві є поліційні матеріали, зокрема, як польська поліція характеризувала отця Ковча, зберігаються матеріали певних кримінальних справ. У період польської влади в Галичині у нього було близько 40 обшуків, отець доволі довгі терміни перебував в ув’язненні. У Бережанській в’язниці – понад півроку і тоді написав свій славнозвісний твір «Чому наші від нас втікають?»

«Масив документів, на який ми покладали певну надію, це система архівів СБУ, не дав бажаних результатів. Думав, що знайду справи на мешканців Перемишлян, які би свідчили про ті чи інші риси Ковча, вчинки. На жаль, це майже не відзначено у протоколах. Водночас, у певних справах зустрічаємось зі свідомою фальсифікацією слідчих або просто незнанням інших священників. Для прикладу, я підняв слідчу справу на Михайла Манишевського, який був у Перемишлянах але після Ковча. Але він не був місцевим. У церкві Святого Миколая, де правив отець Ковч, слідчі провели обшук і виявили антирадянську літературу, а це тлумачення Євангелії, етика та естетика, про церковні догмати, вважалось, що це все антирадянська література. Коли слідчі запитали, чия література, священник сказав, що попередника. Тобто, отця Ковча. На запитання, а де він, відповів, що наскільки йому відомо, у 1943 році пішов разом із німцями. Людина чула дзвін, але не знала, де він. Але чи це слідчий дописав, чи так сам отець через незнання сказав – невідомо», – каже Володимир Бірчак.

Тим часом польська влада характеризувала отця Омеляна Ковча, як «явного ворога всього, що є польське». «Фанатичний агітатор, душа повітових таємних антипольських організацій. Фанатичний, непримиренний українець-бойовик. Сумлінно виконує священичі обов’язки, без будь-якої матеріальної вигоди організував кооператив, активний та енергійний. Свідомо ненавидить державу і не приховує цього, фанатик і кандидат в українські «мученики» – таку оцінку священнику давала польська влада у 1923 році.

Ковч врятував рабина Белза

Отець Омелян Ковч походив зі священничої родини, народився у Космачі Косівського району Івано-Франківської області 20 серпня 1884 року. Він отримав добру філософсько-теологічну освіту в Римі.

Поєднав своє життя з донькою священника і подружжя виховувало 6 дітей. У місті Перемишляни, що на Львівщині, працював парохом протягом 20 років і запам’ятався людям, як добрий і чуйний пастор, який опікувався сиротами і бідними особами. Тому про нього казали, що «над його хатою янголи пролітають».

Був членом Організації українських націоналістів (ОУН) у час польської влади в Галичині, не дозволив людям вдаватись до помсти полякам у радянську окупацію, виступав проти антисемітизму з приходом німців.

Коли нацисти підпалили живцем євреїв у Перемишлянах, отець на очах у німців витягував людей із полум’я. Власне, таким чином священник врятував відомого белзького рабина Аарона Рокеаха. Отець Ковч вільно розмовляв німецькою і тому тоді зберіг собі життя і багатьом євреям.

«Мені цікавий епізод із біографії, коли його батько пішов капеланом в Українську Галицьку армію (УГА) і отець Омелян теж пішов. Недаремно маємо таку жорстку польську поліційну характеристику у 1923 році. Отець насправді не хотів миритись із польською окупацією Галичини і це дуже чітко видно з його дій. Очевидно, що він, як духовна особа, не міг стати бойовиком української військової організації, чи якось долучатися до її процесів. Але він робив те, що міг, і це стало вислідом численних арештів отця», – наголосив дослідник Володимир Бірчак.

«Будь благословенний», так промовляв у душі польський єврей Леопольд Кляйнман у 2012 році, коли відкривали у Перемишлянах пам’ятник Еміліану Ковчу у 1999 році отця Еміліана визнано праведником України, у 2001-му папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його блаженним УГКЦ.

​Землю з концтабору Майданек, у якій залишився прах отця, 10 років тому українці привезли у катедральні собори УГКЦ.

«Тут я бачу Бога – Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей», – такі слова отця Омеляна Ковча написані на меморіальній таблиці в музеї в Майданеку. Цього року у Любліні планують відкрити пам’ятник «пароху Майданека» – отцю Омеляну Ковчу.

Використані фото надані Центром дослідження визвольного руху.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!