У Франківську створили монументальну композицію «ПʼЄТА» у памʼять про полеглих воїнів

У Івано-Франківському краєзнавчому музеї сьогодні, 15 квітня, відкривають монументальну композицію «ПʼЄТА» (Оплакування Христа) Андрія Єрмоленка.

Композиція присвячена пам’яті полеглих воїнів: Геннадія Гавриліва, Юрка Стецика, Романа і Василя Ратушних, Андрія Гуля, Остапа Бринського, Назара Лугарєва, Марка Вуянка, Руслана Ганущака та інших полеглих захисників.

Відтворення сучасного твору «ПʼЄТА» (Оплакування Христа) відомого українського художника, лауреата національної премії України імені Тараса Шевченка, військового ЗСУ — Андрія Єрмоленка відбувалося протягом тижня. Долучитися до створення композиції могли всі охочі. 

«Протягом тижня ми з багатьма людьми малювали цей образ, і це було нашою молитвою. Відкриття — це як завершення роботи і нова точка відліку, момент спільної молитви за полеглих Героїв України»,- каже батько зниклого безвісти воїна Юрка Стецика Ярема Стецик.

Монументальна композиція «ПʼЄТА» або ж Оплакування Христа, розміром майже 4 на 4 метри, буде представлена в залі сакрального мистецтва до закінчення літа.

"Для нас важливо і цінно, що серед людей, які долучилися до відтворення плакату Єрмоленка, були і рідні полеглих героїв — мати героя Марка Вуянка Марія Вуянко, дружина героя Руслана Ганущака Олександра Кодак, батьки героя Юрка Стецика Ярема та Наталя Стецики»,- ділиться художник-реставратор, завідувач реставраційного відділу Івано-Франківського краєзнавчого музею, автор мистецького проєкту “Врятуймо скарби разом!” Валерій Твердохліб. 

Автор композиції, військовий Андрій Єрмоленко розповідає, що ці два роки пролетіли перед його очима як химерна карусель, і в кожному оберті він бачив плач матерів, які ховали своїх дітей. Вони стояли там, завчасно посивілі, перед могилами власних синів та дочок, яких відібрала війна. І над ними майоріли блакитно-жовті і червоно-чорні стяги.

"Мені було 10, коли мій батько відкрив переді мною альбом Мікеланджело виданий в Італії. Я попав на скульптуру "П'єта", де Богородиця тримала на руках свого сина, знятого з хреста. Чому вона не плаче? Вона сумна, але вона не плаче, Вона втратила сина, чому вона не плаче? Де її сльози?" — запитав батька. А він притиснув мене до себе, гладячи моє волосся і сказав: "Сину, ти знаєш біль, ти ламав руку, ти відчував страх, образу, ти програвав на змаганнях і у тебе були сльози, але ти не знаєш скорботи. Іноді люди плачуть без сліз, коли біль розриває їхню душу. Ця скорбота — це не просто пустка, вона — бездонна прірва, яку ніщо не заповнить. А тут ти бачиш мати, що втратила сина, але вона знала, який шлях він пройде і що він зробить для людства. Її сльози закінчилися, бо вона бачила кінець його мук на хресті". Пізніше я зрозумів що таке скорбота... Скорбота тут не була просто почуттям, вона була як вражаючий музичний акорд, що розриває тишу. Вона малювалася на обличчях матерів тисячами зморшок. Скорбота тут вбиралася в кожну тріщину, підкрадаючись навіть туди, де не знали світла",- розповідає автор.

Та все ж Андрій Єрмоленко впевнений, що ці жертви не пройшли даремно.

"Вони — як жарина в темряві, тверда доказова база того, що війна — це криваве випробування, яке вибирає найцінніше у нас. Може кожен народити дитину, але виховати її героєм — це вже справжній подвиг. І за цей акт виховання, за те, що ці люди не лише дають життя, але і намагаються виховати гідних людей, я стаю перед ними на коліна і віддаю їм шану. Дякую вам всім, що тримаються!",- підсумовує захисник.

Фото: Олег Нетецький.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!