У руках небесної захисниці

Прикарпатська красуня, «Міс Україна 2013» Аня Заячківська вже майже чотири місяці живе в Києві та працює на Майдані. Спершу варила їжу, розносила чай, перев’язувала рани, а зараз займається сайтом «Потреби Майдану». Усі ті пережиті дні та емоції дівчина вклала в картину-ікону «Небесна Захисниця».

У телефонній розмові з Анею домовляємося про зустріч. «Давайте завтра на Майдані», – каже вона. «Гаразд, завтра на Вічевому о дванадцятій», – уточняю. «Ой, а ви у Франківську?» – з ноткою ностальгії говорить дівчина, а потім додає, що рада чути частинку рідного міста, та погод­жується на розмову по телефону. Виявляється, вдома красуня була півтора місяці тому. Зараз вона в Києві, працює адміністратором сайту «Потреби Майдану». З його допомогою там шукають продукти та інші речі для тих майданівців, які досі у столиці.

«Я сама тут буду доти, допоки стоятиме Майдан і людям буде потрібна допомога, – впевнено говорить Аня. – Я би дуже багато хотіла зробити для України. Мені важливо, в якому світі будуть жити мої діти і ми всі».

А до столиці дівчина поїхала одразу, коли по телевізору побачила, як «Беркут» побив студентів. Тоді зрозуміла, що не може більше сидіти, а просто повинна бути там. Трохи була у Києві, трохи верталася додому.

Аня розповідає, що за цей період її характер відшліфувався, бо багато бачила, пережила. Спершу заміняла дівчат у Будинку профспілок, розносила їжу та чай. Варила їжу для хворих у лікарнях. Ходила до поранених і розмовою підтримувала хлопців з пораненими очима. Готувала їм щось смачненьке на замовлення, купувала речі. Всюди, де була пот­реба, вона не вагалася і йшла допомагати. Працювала і в медичній частині на Грушевського. Каже, добре вчила біологію, вміє робити перев’язки і завжди мріяла бути лікарем.

«Попереджали, що там небезпечно, бо там «Беркут», – згадує Анна. – Але мені здається, що на Майдані вже ніде безпечно не було, то вже неважливо, де ти знаходишся. Приходили, приводили, приносили дуже багато потерпілих. Перший раз у житті бачила відкриті рани, але чомусь не було страшно – лише велике бажання допомагати. Робила все, що казали. Бувало, й «тітушок» привозили. Вони також люди. Я одному рани поочищала, перев’язала, потім його відправили в лікарню».

Все те, що Аня бачила та відчувала, вона перенесла на картину-ікону «Небесна захисниця». Розповідає, що задумала її давно, але приходила після роботи, сідала і лише дивилася на біле полотно. До речі, його дівчині на Майдані подарував один художник-вірменин Борис Егиазарян, а олійні фарби вона привезла із Франківська. Але робота не йшла, «прорвало» лише після 20 лютого. За два-три дні вона зробила те, над чим так довго думала.

У своїй роботі Аня зобразила Матір Божу з розпростертими руками, якими вона намагається захистити майданівців. Марія тримає український прапор над трьома чоловіками у шоломах. Вони – уособлення цілого Майдану.

«У кольоровому плані ця робота настільки пережита тими всіма подіями, що подивишся і розумієш – не все було гаразд, коли це все писалося, – пояснює Аня. – Відчувається якась тривога, небезпека, але прапор майорить…».

За її словами, та ікона досить нетрадиційна, бо виконана на полотні, а не на темпері. Каже, це швидше картина на релігійну тематику, але Матір Божа виконана канонічно. З цим експериментувати не можна.

«Робота символізує те, що Україна під опікою Матері Божої, – пояснює Аня. – У нас була гарна розмова з Блаженним Святославом Шевчуком. У нього була ідея зробити таку спільну молитовну акцію, аби в один момент усі церкви молилися і так віддали під опіку Матінці Божій всю Україну. Молитва надихає людей на мир та спокій. Без неї ніяк».

Поки що робота Ані Заячківської знаходиться у Києві, у прес-центрі. Куди переїде далі, авторка ще не знає. Скоріш за все буде у столиці, на Майдані, бо Аня вважає його – очищеним серцем України.

«Те, що ми там пережили – це все є безцінне, – говорить Заячківська. – Воно мене змінило. Я навчилася цінувати все, що маю довкола. Розумію, що світ дійсно красивий. Це Божий світ, хоч у ньому багато зла, але ми маємо долати його добром. У мене якесь тверде переконання, що все буде добре. Коли Папа Римський випускав голубів і на них напали ворон та чайка – це мені уособлювало Україну. Голуби все ж таки полетіли далі. І ми перейдемо через усе й підемо далі. Ми просто станемо іншими – людьми волі з прекрасною державою. У мене всередині щось так говорить».