УГКЦ буде ламати стереотипи про священиків у спорті

В Українській Греко-Католицькій Церкві незабаром буде створено відділ душпастирства спорту при Комісії у справах мирян УГКЦ. Очолить відділ отець Олег Кобель, адміністратор парафії преподобної Параскевії у селі Кавське Стрийського району, що на Львівщині.

Отче, розкажіть, будь ласка, чому УГКЦ вирішила приділити увагу спорту?

У Ватикані є окремі структури, які покликані поширювати ідею спорту, популяризувати спорт. І це було як свого роду побажання, щоб і в УГКЦ була структура, яка б займалася питаннями поширення спорту, душпастирством спортсменів, організацією різних змагань, вступала за здоровий спосіб життя.

Церква ніколи не була байдужа до цих питань… Згадаймо приклад Івана Павла ІІ, який займався гірськолижним спортом.

Особисто я маю досвід роботи з молоддю. І часто саме через спорт можна прийти до молодої людини, достукатися до її серця. Уже дев’ять років організовую спортивні табори для молоді і бачу доволі непоганий результат, який вплив має спорт на молоду людину. Спорт і духовні речі часто стають невід’ємними… Людина проявляє зусилля над своїм тілом, значить, може і в духовному плані працювати над собою.

Куратором нашого відділу буде владика Борис (Гудзяк). Він раніше був баскетболістом. В Америці грав за університет, коли вчився. І він досі любить баскетбол… І ось я йому запропонував бути куратором нашого відділу від Синоду Єпископів. Владика погодився.

Як саме у вашому розумінні пов’язані догляд за тілом і душею?

Перша річ – людина, яка займається спортом робить над собою зусилля. Від чогось відмовляється, у чомусь обмежує себе. Водночас дає певні навантаження для себе. Є елемент своєрідного змагання з самим собою, наприклад, з лінощами. В ігрових видах порту виховується в людині плисти проти течії, не бути інертним. Багато спортсменів у житті, яких я знаю, крім спортивних досягнень, мають ще й успіхи в житті, кар’єрі. Вони протягом свого життя не припиняють роботу над собою.

У духовному житті теж треба робити над собою зусилля, скажімо, щодня молитися, проявляти чесноти. Тобто людина працює над собою.

Дуже багато святих отців порівнювали духовне життя людини зі спортивним життям. Іван Павло ІІ любив наводити приклад бігунів, які мусять бігти добре, щоб отримати нагороду…

Багато молодих людей займаються різними видами спорту і Церква може душпастирювати над секціями, командами…

Знаю священиків, які мають свої команди. Днями був на Закарпатті в Косино. Там зустрів священика, який має свою футбольну команду… Йому навіть пропонували очолити федерацію футболу свого району. Тобто священика приймають у спорті на досить такому серйозному рівні. Тому що є довіра до Церкви. І присутність священика завжди дає імпульс духовному. Де є священик, там немає матюків, людина докладає зусиль над собою, щоб стати кращою…

Присутність священика завжди допомагає на змаганнях… Але поки що самі священики комплексують з приводу спорту. Спорт ще набирає популярності. Тому наш відділ покликаний популяризувати ідею спорту, щоб священики вели здоровий спосіб життя і щоб виховувати молодь. Усе-таки у здоровому тілі – здоровий дух.

Як саме ваш відділ популяризуватиме спорт?

Це те, що я роблю зараз. Тільки в масштабах цілої Церкви. Це футбольні турніри, двічі на рік у нашій Стрийській єпархії. Змагання з настільного тенісу. У нас є відкритий турнір для священиків єпархії. Організовую духовно-спортивні табори для молоді у нашій Єпархії. Тепер намагатимуся робити це разом з іншими єпархіями. Там є Літургія, молитва, але спорт – наріжний камінь.

Відділ душпастирства спорту – це буде міжєпархіяльна структура. У кожній єпархії буде свій представник нашого відділу.

Звісно, ми будемо спільно випрацьовувати, як Церква може брати участь у душпастирюванні спорту.

Як Церква ставиться до занедбаного тіла?

Ми намагатимемося надавати значення прикладу кожного священика. Тобто ламати стереотипи перш за все самих священиків, таких лінивих, які нічого не хочуть, їм нічого не треба. З церкви до хати, з хати до церкви…

Уже в останні роки наша Церква намагається показати, що в нас є священики, які займаються спортом. І це позитивно впливає на імідж самої Церкви. Пам’ятаємо, який резонанс мало в суспільстві, коли наші священики влаштували гірськолижні змагання на Буковелі… І суспільство чекає особистого прикладу священиків…

Усе-таки фізична лінь часто перегукується з духовним лінивством. Переїдання завжди є гріхом. Лінивство завжди є гріхом…

І наш відділ підніматиме питання, щоб до спорту більш серйозно ставилися починаючи з семінарій. Щоб священики ставили вимоги до абітурієнтів, які вступають до семінарії, бо ми сьогодні живемо в час, коли особистий приклад священика є дуже важливий. Види спорту є різні. Це не значить, що людина повинна тільки фізичне навантаження робити. Наприклад, мій товариш священик займається спортивним голубівництвом. Має свої команди спортивних голубів. Є активним учасником федерації… Тобто важливо, аби людина була чимось зацікавлена і могла залучати до цього інших.

Сам ви яким спортом займаєтеся?

У семінарії почав займатися бодібілдингом. Брав участь у змаганнях. І навіть був чемпіоном у Львівській області у своїй категорії по культуризму.

Знаю монахів Студійського уставу, які активно ходять у спортзал і мають певні успіхи занять культуризмом. І про це треба розповідати суспільству. Ламати стереотипи про священиків у спорті.

Зараз я більш активно займаюся настільним тенісом. У себе в селі Кавське маю команду, тенісний клуб…

Департамент інформації УГКЦ