Нехай течуть вільно. Як у Карпатах визволяють річки і до чого тут ведмеді

Цьогоріч вона разом із колегами та партнерами звільнили три карпатські річки від таких «цвяхів». Четверта очистилася сама, завдяки катастрофічному паводку в червні, пише Громадське.

Поневолені річки

Більшість річок в Україні сьогодні течуть зовсім не так, як задумала природа. Їхні води не шукають нового річища під час повені, натомість течуть прямо, як того захотіли люди. І на шляху їм трапляються греблі. Безліч малих струмків просто зникли після того, як люди осушили болота, що їх живили, і розорали їхні береги.

«А ставок посеред села — це в нас просто національний культ», — каже Ольга Денищик.

Для річки цей ставок — справжня біда. Річ у тім, що організми, які мешкають в проточній воді, здебільшого не можуть жити в стоячій. Відповідно, вони просто зникають, якщо річку загатити.

Ставок можна порівняти з акваріумом: рибу там треба годувати, а сам ставок — чистити. Інакше кажучи, це штучна водойма, яка не може стати природною, як би нам цього не хотілося.

Єдина велика ріка в Україні, яку людина надто не змінила і яка залишається у більш-менш природному стані, — це Десна.

Карпатські клявзи

Як саме штучна зміна русла може негативно впливати на мешканців річки, добре видно на прикладі карпатського регіону.

Тут в кінці 19-го століття на гірських річках збудували численні клявзи. Це гідротехнічні споруди з каменю та дерева. Вони були потрібні, щоб сплавляти ліс. Вода накопичувалася вище клявзи, потім відкривалися шлюзи, і по цій високій воді сплавлялись плоти. Людей, які керували ними, називали бокорашами.

У такий спосіб ліс сплавляли ще в 70-их роках минулого століття, доки його не почали перевозити лісовозами. Але клявзи нікуди не поділися — деякі з них, такі як клявза імені кронпринца Рудольфа на річці Перкалаб, відомі за межами регіону і приваблюють туристів. 

Проблема в тому, що ці клявзи є перешкодою для риби. Форель та дунайський лосось, які мешкають у карпатських ріках, розмножуються у верхів’ях. Якщо шлях перегородити гідротехнічною спорудою, то розмножуватися вони не зможуть і загальна чисельність популяції в річці стрімко зменшиться.

Звільнені ріки Європи

Проблема перегороджених річок стосується не лише України, але й багатьох інших країн. Багато з них докладають великих зусиль для того, щоб звільнити річки та, наскільки це можливо, повернути їх до природного стану. В межах програми Dam Removal Europe (що означає «усунення гребель») демонтували майже 5 тисяч гребель у Франції, Швеції, Фінляндії, Іспанії, Великобританії та багатьох інших країнах.

Хоча не скрізь цей процес простий. Ольга Денищик розповідає, що, наприклад, в Австрії працюють багато невеликих гідроелектростанцій, які забезпечують значну частку електроенергії, а тому «звільняти» річки в цій країні не поспішають.

Форель, ведмеді, видри

В Україні донедавна ідея повернути річки до їхнього природного стану також не мала втілення. Але цього року Всесвітній фонд природи WWF-Україна розпочав пілотний проєкт відновлення річок в українських Карпатах. Для нього обрали чотири гірських потоки, що впадають у Черемош, на яких свого часу були збудовані клявзи Лостунець, Добрин, Гостовець та Баюрівка.

Щоправда, Баюрівку з цього переліку згодом виключили. Адже з’ясувалося, що природа сама потурбувалася про річку: катастрофічний червневий паводок фактично знищив стару гідротехнічну споруду.

«Це було дуже доречно, оскільки Баюрівка розташована зовсім поруч із румунським кордоном. Нам було б дуже складно пояснити прикордонникам, чому ми з важкою будівельною технікою рухаємося в бік державного кордону», — іронізує Ольга Денищик.

На щастя, із рештою гідротехнічних споруд якихось особливих бюрократичних складнощів не виникло. По-перше, ідея звільнити прохід для нересту риби — проста й зрозуміла, її важливість доволі нескладно пояснити нефахівцю. По-друге, жодна з цих гідротехнічних споруд вже не виконує корисних функцій, тому їхній демонтаж не може нікому нашкодити. І по-третє, вони фактично нікому не належать. А Верховинський національний парк, на території якого розташовані клявзи, сам зацікавлений у збільшенні популяції риб у басейні Черемошу.

Одна із клявз на річці Гостовець також зруйнувалася від часу — від неї залишилися тільки колоди. Тепер їх прибрали, звільнивши шлях для риби. Інші дві клявзи не стали руйнувати повністю, а лише демонтували ті частини, які заважали проходу риби на нерест.

Перші результати можна побачити вже зараз: восени форель вирушила нереститися у верхів’я. Але справа не лише в ній. Від риби залежать інші мешканці Карпат, наприклад, видри та ведмеді, які нею живляться. 

За словами Ольги Денищик, цієї весни в українських Карпатах народилося 30 ведмежат. Вже за кілька років вони матимуть більше риби. Отже, зможуть відчути переваги річок, що течуть вільно.

Допомога з Нідерландів

Одна з головних проблем для втілення таких проєктів — кошти. Вони потрібні для експедицій, оплати роботи фахівців, робітників та будівельної техніки. 16 тисяч євро на роботи на Лостунці WWF зібрав за допомогою краудфандингової програми в Нідерландах: понад чотири з половиною сотні людей пожертвували від 20 до 500 євро. У такий самий спосіб зібрали понад 17 тисяч євро для робіт на інших клявзах. 

Ольга Денищик розповідає, що спочатку її організація оголосила збір коштів в Україні, але через початок карантину його не вдалося організувати в належних масштабах. Хоча кілька наших співвітчизників таки пожертвували кошти на звільнення карпатських річок.

Що далі?

У регіоні, де Всесвітній фонд природи WWF-Україна розпочав свій пілотний проєкт, є ще принаймні 7 клявз. Ольга Денищик зізнається, що поки не знає, якою буде їхня доля. По-перше, для продовження робіт знову потрібні кошти. А по-друге, деякі з них потребують досить непростих інженерних рішень.

Щодо річок за межами карпатського регіону — тут проблем ще більше. Очевидно, що там, де дамби чи греблі виконують важливі господарські функції, їх неможливо або дуже складно демонтувати. Це ті випадки, коли охорона природи, на жаль, конфліктує з іншими цілями.

Але є й оптимістичні новини. Ольга Денищик каже, що в результаті реформи водного сектору в Україні всі гідротехнічні споруди на річках стануть на баланс об’єднаних територіальних громад, які повинні будуть підтримувати їх в належному стані. Це означає, що в багатьох випадках громадам буде простіше один раз витратити гроші на демонтаж непотрібних споруд, аніж марнувати кошти щороку. Тому зараз Всесвітній фонд природи WWF-Україна аналізує ситуацію та вивчає законодавство для проведення таких робіт.