Якщо у ліс, то тричі на тиждень: Як це – бути професійним грибником на Прикарпатті

– Коли знаходжу білий гриб або корбана, отримую адреналін. Якщо беру сироїжку або лисичку, це не те. Є багато їстівних грибів, але я за ними йду не для того, щоб їсти чи продати. Те, що приношу, переважно роздаровую, – розповідає 42-річний Юрій Соломченко.

Одного дня він вирішив приділяти час тому, що любить, і став одним із найвідоміших грибників на Прикарпатті. Його основна робота – продаж нерухомості, але головна пристрасть – гриби. Тричі на тиждень він виїжджає на тихе полювання. А у хорошу погоду – майже щодня, пише УП.Життя

Гриби – це враження, емоція

– Я ходив по гриби зі своєю бабусею, коли ще був маленьким. Мене завжди тягнуло в ліс, – розповідає Юрій.

Одного разу настав момент, коли я подумав, що мушу приділяти час тому, що мені подобається. А часу завжди нема.

Для цього знайшов роботу, яка дозволяє займатися грибництвом. Тож Юрій вирішив, що ходитиме по гриби хоча б тричі на тиждень.

Збирати гриби для нього – насамперед враження, емоція.

Тихе полювання Юрій порівнює з шаховою партією: треба подумати, де стоять машини, якими дорогами могли піти грибники, де є грибниця: в молодому лісі чи старому.

– Це непросто, але це потрібно любити, – додає.

Тихе полювання Юрій порівнює з шаховою партією

Йому набагато цікавіше збирати гриби у періоди, коли їх мало і треба шукати райони, де не сухо.

– Цього року гриби є всюди. Я вже навіть не йду два дні на полювання. Мені аж забагато їх зараз, хочеться складнішого полювання, зараз все запросто, – зазначає чоловік.

Грибні місця: як їх приховати від очей інших грибників

Полювання Юрія зазвичай починається з пошуку грибного місця.

Він ніколи не питає у місцевих, чи є у них в лісах гриби. Радше цікавиться, чи був дощ.

Cаме на 3-5-й день після дощу можна зібрати найкращі врожаї

– Скажуть, що нема, бо гриби – це валюта. Продати кілограм грибів – це 100 грн, 50 грн у залежності від їх виду. Люди можуть піти на день в ліс, назбирати 10 кг, і вже є 1000 грн. А от чи був дощ, вони скажуть. Через три дні після дощу я беру авто і їду в те село, – ділиться Юрій.

За спостереженнями чоловіка, саме на 3-5-й день можна зібрати найкращі врожаї.

Перш ніж розпочати полювання, чоловік вивчає місцеві ліси

Та якщо грибниця запустилася, то можна збирати і на другий день після дощу.

– Грибниця розташована 30 см під землею. Тому поки потягнуться волоски на 30 см, поки плід зав'яжеться, має пройти день-два, – розповідає грибник.

Перш ніж розпочати полювання, він вивчає місцеві ліси: дивиться, де є якісь кущики, під якими зазвичай ростуть гриби, і залишається там, де їх найбільше.

Переважно ходить тими селами і лісами, у яких уже був.

Тому вже має свої грибні місця і йде від одного до іншого, щоб перевірити їх: у якомусь ще не виросли, десь вже зірвали, а десь – ще маленькі.

Свої грибні місця Юрій не видає: саме тому він не зрізає гриб, а викручує.

– Є така дискусія: зрізати чи викручувати. За великим рахунком, значення немає. Основа гриба – глибоко в землі. Те, що над землею – статевий орган, яким розмножується грибниця – спорами під шапочкою гриба.

Коли зрізаєш – лишається білий слід, і тоді дуже легко знайти грибовище, тому я викручую.

Навіть коли чищу гриби під час полювання, сміття викидаю десь дуже далеко, щоб не було видно, де я їх зібрав.

Зазвичай полювання триває до 5 годин, без урахування дороги до лісу.

– Деколи потрібно лише в одну сторону їхати 5 годин. Тому іноді виїжджаємо о першій-другій ночі, – каже грибник.

Треба приїхати, коли буде світати, бо всюди є грибники. Треба бути першим, тому що за ніч гриби виростають на 5-7 см.

Грибники-кіборги

У професійних грибників з часом виробляється такий зум, як у робота-кіборга з фільму про Шварцнеггера, переконаний Юрій.

– Отак ідеш і вже скануєш той ліс, скануєш той колір, той образ, фігуру гриба. Можу вже побачити гриб за 20-30-50 метрів, – розповідає.

На полюванні він не використовує карт, хоча має їх на телефоні. Без них цікавіше:

– Переважно мій маршрут – це півколо. В одній точці виходжу, де автомобіль, йду лівіше, потім угору-угору-угору, верхом вправо і вниз. Така крапелька виходить.

З собою Юрій не бере ні води, ні їжі, щоб міг зібрати не менше 15 кг грибів за раз.

З ним лише наплічник, рюкзак, всередині якого обов'язково кошик і ножик, щоб одразу почистити гриб і не носити з собою болота.

Болото може додати два зайвих кілограми.

Найголовніше – одягати водостійку куртку, щоб можна було у неї покласти телефон і він не промок.

– Але зазвичай, якщо навіть куртка водостійка, але йде дощ, будеш все одно мокрий. Деколи приходжу додому повністю мокрий – до трусів, хоча і в чоботах, і у водостійкій куртці, – зазначає Юрій.

Кого можна зустріти у лісі

– Деколи йду сам в гори і думаю: що буде, якщо зустріну медведя. Як я буду реагувати?

Будую собі плани, що кидатиму на нього ревнивий погляд або ще щось.

Складав-складав собі плани, йду лісом і несподівано – слід медведя – приблизно 10 см у глибину.

Минає 10 хвилин, а я вже біля машини стою. Сам не зрозумів, що робиться. А це тільки від сліду, я ще медведя не бачив, – розповідає.

Та одного разу грибникові довелося під час полювання зустрітися з дикою твариною. Це був олень.

– Коли він пробігає поряд з тобою, це так заворожуюче виглядає, то така машина, і ти коли сам в лісі в горах, це так шумить, такі звуки, – ділиться враженнями Юрій.

Як на Прикарпатті їдять гриби

У Карпатських горах всі переважно збирають тільки білі гриби.

Тут їх можна їсти навіть сирими, стверджує грибник.

– Ми їх солимо, перчимо і їмо.

Але то тільки з карпатськими грибами так можна, бо у нас в радіусі 100 км немає жодного шкідливого підприємства, і гриби вбирають все найкраще, що дає природа.

У київських грибах у 100500 разів перевищується вміст важких металів. Їсти їх сирими – це суїцид, – каже чоловік.

Великі гриби йдуть на сушку, а якщо одразу готувати – на шашлик.

– Ми їх розрізаємо скибочками, чистимо, солимо і на ватру – за 10 хвилин шашлик готовий, – ділиться рецептом.

У грибників, які їздять з Юрієм, немає звичаю годувати компаньйонів під час тихого полювання – тільки під свою відповідальність.

Та у минулому році жінка, яка була з Юрієм на полюванні, пригостилася шматочком сироїжки і їй стало погано.

– Є люди, у яких просто несприйняття грибів. Я можу сирі їсти, і мені нормально, а є люди, яким від цього може бути погано.

Коли ми їхали у лікарню, мій товариш вирішив розказати їй історію, що у нього в класі від грибів померла дівчинка.

Перше, що вона запитала у лікаря, коли ми приїхали: "Доктор, а я не умру?"

Але у нас всі виживають, – сміється.

Сам Юрій труївся грибами лише раз – у дитинстві в Чернівцях. Тоді його ними пригостили, а потім забрала реанімація.

З ким полювати

У Facebook у Юрія є співтовариства, за допомогою яких він шукає собі компаньйонів.

– Зазвичай люблю брати з собою фанатів. Безкоштовно беру на полювання та везу тих, хто стверджує, що має мрію побачити гриби, – розповідає Юрій.

Такі люди не стогнуть, дають багато енергії, емоцій, які мені подобаються. Вони тішаться тому грибові, від них така енергетика йде, ті вібрації пам'ятаю цілу зиму, це для мене важливо.

В основному Юрій вирушає з тими, хто готовий ходити, носити і головне – мовчати.

– Бо переважно що? То ніжка заболіла, то пальчик натерло.

Іноді, коли беру когось із собою, навіть якщо це мужики по 40-50 років або жіночки, то це так, ніби я дітей набрав з собою.

Починається: "А шо ето такое, а шо це, а шо ето за гриб?".

На питання відповідати не люблю, тому одразу пояснюю: нічого мене питайте, йдемо тільки за білими грибами, решту не беремо – коротко і ясно, – розповідає Юрій.

З 20 липня у Верховині, що у Івано-Франківській області, Юрій з товаришами планує почати організовувати волонтерські табори для АТОвців: вони разом збиратимуть гриби і продаватимуть за кордон.

– Це буде своєрідною реабілітацією для військових, – пояснює грибник.