Юрій Винничук: "Вибір один: перемога або прокурор"

Революція набирає шалених обертів. Завдяки Фейсбуку сиплеться на твою бідолашну голову маса інформації, і вже не конче слідкувати за кількома улюбленими сайтами, а досить лише зазирати у ФБ, де вже твої друзі позакидали посилання на різні статті й повідомлення.

Дев'ять років тому інтернет ще не відігравав такої ролі. Ми стежили тільки за двома-трьома сайтами і дивилися "5 канал".

Зараз сайтів стало в десятки разів більше, побільшало й телеканалів, які не брешуть, незважаючи на те, що робилися спроби заборонити інформацію про Майдан.

Різниця між цьогорічним і попереднім Майданом ще й та, що коли ти не йдеш на революцію, то революція стукає до тебе в двері свіжими протестними ідеями, і ти мимоволі стаєш учасником протестних акцій: наприклад не купуєш продуктів, вироблених на підприємствах, що належать партії регіонів. Це зовсім нова форма боротьби, яка давно вже відома у світі.

Ще Ганді закликав індусів не купувати в англійців солі, індуси масово рушили на морські береги й стали власноруч добувати сіль. Коли французи відмовилися посилати свій військовий контингент до Іраку, ображені американці перестали вживати французьке вино, а куплене раніше виливати на вулицю.

Та від заклику до бойкоту товарів і закладів, які належать регіоналам, уже недалеко від блокування самих цих закладів, фірм і крамниць. І ця хвиля теж почала наростати. Разом з іще іншою – теж новою і нечуваною раніше в Україні – хвилею остракізму суддів та прокурорів, які переслідують учасників Майдану.

Міністр Захарченко назвав це криміналом. Краще б він поглянув на усе це іншим оком, то може побачив би кримінал саме в діях правоохоронних органів.

Спочатку міліція допитує затриманих, не допускаючи адвокатів, а потім віддає під суд, призначаючи своїх адвокатів. Це що – новий якийсь закон?

"Класну державу вони для себе створили, їм можна витворяти все, що заманеться за це нічого не буде, а ось нам – відповідати навіть за нескоєне", – пише читач в інтернеті.

А те, що Беркут, розганяючи нападників, чомусь не затримав жодного з тих, що кидали в нього каміння, а лише людей, які стояли збоку і геть нічим навіть близько не схожі на тих, хто кидав каміння, це як вважати? Це не кримінал? А до чого там Андрій Дзіндзя, якого не просто арештували, а викрали!!! І чому? Тільки тому що махав руками біля трактора? Проте не затримано ані екстремалів з "УНА-УНСО", ані провокатора Корчинського, який віддавна займається своєю чорною діяльністю.

Нагадаю 2004 рік, коли він разом із псевдожурналістом Джангіровим кляли й проклинали у програмі "Проте" (аналог її під назвою "Однако" робив те саме в Росії) опозицію, Майдан, Ющенка і відверто працювали на владу.

Валерій Боровик, який з Корчинським спілкувався особисто, опублікував "Відкрите звернення" до нього, запитуючи: "Вибач, але чому твоїх "супер-революційних патріотів" влада, знаючи що вони твої, і однозначно маючи їх списки, не виловлює по домах і закутках??? Чому замість дійсних організаторів зараз будуть сидіти випадкові люди, що прийшли на мирний протест??? Де ваша принциповість і відповідальність???

Вийди на прес-конференцію і заяви: "Це зробили ми, відпустіть ні в чому невинних людей! Ми готові нести відповідальність, але не перед цією владою! Ми оголошуємо їй війну на всіх фронтах і готові бути, в разі повторення силового сценарію на передовій бойових загонів для повалення цього режиму!", та приєднайся до величезної кількості людей, без яких повалення цього режиму неможливе!"

Але, як і слід передбачати, цього не відбулося. Мавр зробив свою справу. Скільки ще таких маврів доведеться нам побачити – важко сказати.

Революція не буває без піни.

Даремні сподівання влади, що усе само розсмокчеться. Революціонерам відступати нема куди, бо вони знають, що у них лише один вибір: перемога або прокурор. Якщо відступлять, в тюрмах опиняться уже не десятки, а тисячі. І не обов'язково їм інкримінуватимуть якісь там заклики чи революційні дії, вони сядуть за яку-небудь поламану річ. Ось хоч би таку, що згодилася для барикади.

Силове втихомирення повсталих теж не приведе до добра, бо сплеск цієї нутряної ненависті, яка захлиснула народ, уже не залити водою і не присипати піском. Кров – це якраз те, чого чекає велетенська гідра революції. Її ще насправді не існує, вона ще примарна і сидить поки-що тільки в головах, але її зародки уже проклюнулися до життя після першого побиття.

Друге побиття викличе ще більший підйом мас і перетвориться на війну. Уже ніхто тікати не буде. Народні маси затопчуть усіх "беркутів" і "барсів" разом узятих.

Відомий видавець Завен Баблоян цілком слушно зауважує, що влада опинилася в сліпому закуті: "У них там элементарно некому думать и некому принимать решения. Ну, спичрайтеры, политтехнологи – это, конечно, хорошо, могут красиво про отца и сирых детушек завернуть или там про бога. Или "получить сигнал" (откуда? от Путина? от своей левой пятки?) и написать безумную реплику Азирову про то, что нужно согласовать с Россией наш визовый режим с Европой, а он потом зачитает ее дрожащим надтреснутым старческим голосом на несуществующем езике. Но мы же видим, что эта машина имитации политики и управления на нестандартный режим не рассчитана. Ее вон даже на сайт президента не хватает – там постит сюрреалистические телеграммы какой-то поломанный робот. В тех головах, где должна находиться политическая воля и должны вырабатываться решения, есть только страх, жадность, хватательный и кусательный рефлекс – и больше ничего. Власть есть, но она ничем, кроме физиологии, не управляется".

Тому те, що ми бачимо з боку влади – це якісь корчі, хаотичні дії, безглузді заяви. Чого вартує у наш час, коли є стільки можливостей виявити брехню, їхні заяви про якихось 50 тисяч мітингувальників 8 грудня.

З таким успіхом можна було б заявити і про п'ять тисяч. Не посоромилося ж російське телебачення розповідати про кілька сот (!!!) мітингувальників та про те, що акції протесту ідуть на спад. Ба більше, жорстоке побиття відбулося щойно після акції на Банковій, а не раніше. Тобто усі методи тоталітарного совка збереглися. Росію можна зрозуміти – вони бояться, щоб революція не перекинулася до них. Але як вони будуть тлумачити її перемогу? Тоді вийде ще гірша картина: кілька сот хуліганів повалили владу?! Влада продовжує жити в совку, де брехню з телевізора і газет міг побачити лише той, хто слухав ворожі голоси. Але тих слухачів було надто мало. Зараз не той час. І вже самі росіяни натхненно розповсюджують новини та фотографії з України і викривають брехню російського ТВ.

А тим часом російські імперіалісти уже смачно облизуються і потирають руки. "Каму вайна, а каму – мать радна". Саме так зреагував наполовину хахол Едуард Лімонов, який свої гомосексуальні вправи описав у романі "Я, Едічка".

Якщо Путін побачив в Україні аж 17 млн. росіян (насправді за переписом 2000 р. було їх 17%, а зараз не більше 12%), то Едічка пише про "12 млн. русских" та про те, що "Левобережная Украина, южные её области и Крым — традиционно пророссийски настроены". І забрехався, бо ані Лівобережна Україна, ані південні області не такі вже й проросійські.

Проросійські настрої бачимо більше в Криму та на Донбасі, але тільки у більших містах. А далі Едічка уже й зовсім вирішив скинути маску і постати у всій красі імперіаліста: "То, что происходит в Киеве, нам, в России, на руку. Вот только нужно не зевать и в момент, когда Тягнибок со товарищи преуспеют в раздирании Украины надвое, мы должны спокойненько присоединить Левобережную Украину и Крым, и Одессу, и Николаев. (По требованию граждан этих областей. А как иначе?!) Либо, чтобы им было не обидно, Россия должна присоединиться к Левобережной и Южной Украине и Крыму. Все идет отлично, ветер истории дует в нашем, нужном нам направлении".

Нові пристрасті розгорілися довкола повалення пам'ятника Лєніну. Але постановою Кабміну від 3.09.2009 пам'ятник Іллічу виключений із державного реєстру пам'яток. Також було скасовано Постанову Ради Міністрів УРСР про внесення його туди. В тому ж році Міністерство Культури України всі пам'ятники Леніну та особам причетним до Голодомору і політичних репресій визнало такими, що не підлягають занесенню до реєстрів пам'яток.

Отже, відповідно до Закону "Про охорону культурної спадщини" вони втратили статус пам'яток та не підлягають охороні державою. А ще є чотири чинних Укази Президента (один Кравчука і три Ющенка) про демонтаж цих пам'ятників. Те, що Лєнін усе ще стояв – це невиконання закону з боку КМДА.

З цього приводу Завен Баблоян в одному лише Харкові нарахував аж сім руйнацій пам'ятників.

1) Демонтаж памятника Независимости на быв. пл. Розы Люксембург (2012);

2) Демонтаж бюстов комсомольцев-героев (8 шт.) в бывшем сквере Победы, где спешно начато строительство церкви (24 ноября 2013);

3) Демонтаж уникального монумента в честь провозглашения советской власти в Украине ("Пятеро вышли из ломбарда") на пл. Конституции (2011) – кстати, был с восторгом воспринят многими харьковскими интеллигентами;

4) Демонстративное разрушение мемориальной доски Шевелева на ул. Рымарской неизвестными личностями (2013);

5) Снос памятного знака УПА под покровом ночи в Молодежном парке (2013);

6) Демонтаж памятника Горькому в парке Горького с последующей установкой на его месте стеклянной упоротой белочки (2011);

7) Демонтаж памятника Макаренко напротив парка Горького (2011)". І це все за владарювання Добкіна-Кернеса.

"Снос памятника Ленину не может считаться провокацией, так же как и снос памятника Гитлеру не может быть провокацией. Таких памятников не должно быть в цивилизованном городе, – заявила Валерія Новодворская. – Сам факт его существования являлся преступлением. Такие памятники могут быть только там, где управляют злодеи и преступники, так что правильно его снесли".

І справді це виглядало на якийсь мазохізм, що у Києві стояв пам'ятник тиранові, який це місто потопив у крові.

Ось що згадував Муравйов, якого Лєнін послав на Київ: "Мы идем огнем и мечом устанавливать Советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям... бил, никому не давая пощады! 28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов, а может и тысячи, были безжалостно убиты... Так мы мстили. Мы могли остановить гнев мести, однако мы не делали этого, потому что наш лозунг – быть беспощадными!"

Так-так, Муравйов першим під час Московсько-української та Громадянської війн використав отруйні гази.

А про те, як Лєнін особисто наказував стріляти й стріляти, палити церкви, як називав інтелігенцію (це, мовляв, "не мозг нации, а говно нации") ви уже й самі можете надибати в нетрях інтернету.

Юрій Винничук, ТСН