Жінка, яка була прикриттям Шухевича на Прикарпатті: історія зв'язкової Ольги Ільків

Ольга Ільків, маленька 98-річна жінка з сивим волоссям і залізними нотками у голосі, живе у Львові. Вона сліпа і їй важко говорити.

70 років тому пані Ольга була зв'язковою головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича. Разом із новонародженою донькою, наражаючи себе на небезпеку, вони були прикриттям для лідера УПА в конспіративній квартирі на Прикарпатті, пише ВВС.

У її житті було оунівське підпілля, фальшиві імена, переховування, ув'язнення у Володимирському централі, катування і розлука з дітьми.

"Щось таке в моїй крові було"

Ольга Ільків народилася 1920 року у Стрию. Спочатку її виховували дідусь і бабуся, а коли дівчинці виповнилось 14 років, вона переїхала до Варшави, де жила її мама - Розалія Ільків.

Копирайт изображенияВВС

"Мені говорили, що там, у Варшаві, я стану полькою. А я крикнула: не стану, не стану. Я - українка. Ще з дитинства була завзятою, щось таке в моїй крові було".

Ольга вчилася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі, стала членом "Пласту". До Організації українських націоналістів вступила 30 червня 1941-го. Якраз в той день національні збори у Львові, участь в яких брала українська інтелігенція, проголосили Акт відновлення української державності.

Львів вже був захоплений німцями. Після проголошення Акту Гестапо арештувало Степана Бандеру й інших членів ОУН.

Рятуючись від перслідувань, Ольга втікає до Житомира, де влаштовується на залізницю. Завдяки цьому вона діставала квитки на потяги і передавала їх українським підпільникам, вербувала людей, створюючи жіночу мережу ОУН.

"Я не могла цього не робити, не приєднатися до підпілля. Вся Україна тоді горіла", - згадувала пізніше пані Ільків.

Весілля Ольги Ільків і Володимира Лика

"Мені то легко було, я вміла говорити, була дуже переконливою", - згадує пані Ільків. У розпал війни, у квітні 1943-го, вона вийшла заміж за керівника стрийського надрайонного проводу ОУН Володимира Лика.

Вже по закінченні Другої Світової війни, у підпіллі у 1946 році, у неї народилася донька, з якою вона переховувалася по конспіративних квартирах.

Сховок для Шухевича

Саме через народження доньки, згадує пані Ольга, у жовтні 1946-го її давня знайома Катерина Зарицька запропонувала очолити конспіративну квартиру для одного з командирів УПА.

Щоб відвернути підозру, люди, у яких мав проживати командир, повинні були створювати видимість нормальної сім'ї - мати дітей, займатися домашніми справами.

Роман Шухевич разом з Олексою Гасином і Галиною Дидик у іншому конспіративному житлі у селі Білогорща. Тут він загинув 5 березня 1950 року

Ольга разом з новонародженою донькою Дзвінкою, мамою Розалією і зі зв'язковою Катериною Зарицькою переїхали у село Княгиничі Рогатинстького району, де у приміщенні колишньої пошти облаштували житло зі сховком.

Засекреченість була такою, що спочатку Ользі Ільків навіть не назвали імені людини, яку вона має переховувати. Вночі до хати прийшов чоловік - ним виявився головний командир УПА Роман Шухевич.

Роман Шухевич загинув у бою із загоном радянських спецслужб

За легендою, у хаті проживали лише жінки, вони були кравчинями і, на перший погляд, вели звичайне життя у селі - готували їжу, виховували дитину, прали пелюшки, зрідка шили.

Але за закритими фіранками у конспіративному помешканні все було інакше - вони мали фіктивні документи, кодові імена і паролі на випадок загрози. Так, провідник УПА отримав жіноче ім'я "Марійцуня", щоб ніхто у селі не почув, що тут живе чоловік.

У будинку був таємний бункер під підлогою, на ляду якого висипали картоплю, ще один сховок для Шухевича був за стіною.

Вночі до них приходили охоронці і зв'язкові. Ольга їздила до сусідніх сіл за продуктами і виконувала завдання зв'язкової Шухевича - отримувала гроші, передавала записки, організувала інші конспіративні квартири.

Будинок у Княгиничах, де було конспіративне житло Романа Шухевича у 1946-1947 роках

Шухевич керував підпіллям, а ще багато читав, допомагав жінкам по господарству, викладав їм англійську і колихав на руках маленьку Дзвінку.

"Шухевич був чоловік простий в обходженні. Любив жартувати. За всім пильнував, у всьому мав бути порядок, але атмосфера у помешканні була дуже дружня", - згадує пані Ільків про Шухевича.

У будинку у Княгиничах часто лунали дискусії про історію і долю України, тут друкували статті і щодня робили зарядку.

А ще тут одного разу святкували весілля - Ольга Ільків фіктивно "побралася" з охоронцем Шухевича Любомиром Полюгою, який теж мав фальшиві документи.

Все для того, щоб зберегти конспірацію і пояснити у селі той факт, що жінка була вагітною, а в хаті, за легендою, чоловіки не жили. Зв'язкова Шухевича перед цим таємно з'їздила на зустріч зі своїм чоловіком - повстанцем Володимиром Ликом.

Катування на Лонцького

Наприкінці 1947-го до рук радянської влади потрапила зв'язкова, яка могла видати місце перебування Романа Шухевича. З конспіративного житла у Княгиничах всім його мешканцям довелося тікати. Ольга Ільків продовжила діяльність у підпіллі, але Романа Шухевича з того часу більше не бачила.

За кілька місяців вже на іншій конспіративній квартирі Ольга народила сина Володимира. Навесні 1948-го загинув її чоловік. Він так ніколи і не бачив сина.

Фото Ольги Ільків з ув'язнення

"Роботи не було, жити не було як. В той час набирали людей працювати на шахти Донбасу, там давали підйомні гроші, і мама з бабусею вирішила виїхати", - розповідає про повоєнне життя Ольги Ільків на західній Україні її син Володимир.

Жінки готувалися до переїзду - купили корову, зібрали речі, приготували документи на інші імена.

Пані Ольга згадує, як отримала від Шухевича листа, де він підтримував її ідею переїзду на Донбас і пропонував продовжити справу підпілля вже на сході країни, щоб у повстанців там була своя людина.

Напередодні від'їзду, у березні 1950-го, Ольга Ільків вирішила поїхати на конспіративну квартиру до Львова, щоб попрощатися з подружками. З цієї мандрівки вона вже не повернулася.

У помешканні на Ольгу чекали співробітники Львівського УМДБ (Міністерство держбезпеки СРСР). Її схопили.

Під час арешту вона мала при собі ампулу з отрутою і листок з адресою іншої підпільної квартири. Ольга Ільків обрала з'їсти адресу, щоб не розсекретити українських підпільників.

Жінку повезли у тюрму на Лонцького, нині там Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. Почалися катування - Ольгу били, не давали спати і примусили випити отруйну речовину. До в'язниці відправили її маму і сестру, сина Володимира і доньку Дзвінку забрали до дитбудинків, їхні імена змінили, а Ользі сказали, що вона більше ніколи не побачить дітей.

Вже у в'язниці вона дізналась, що сховок Шухевича розкрили. Головний командир УПА загинув під час перестрілки у селі Білогорща 5 березня 1950 року.

Виписка з протоколу особливої наради при Міністрі держбезпеки СРСР. Ольгу Ільків засудили до 25 років ув'язнення

Слідство тривало два роки, у 1952-му Ольгу Ільків засудили до 25 років ув'язнення, як йдеться в розсекречених документах МДБ, за "участь у антирадянській банді".

Відбувати термін її відправили до Володимирського централу, що за 100 км від Москви, і до Олександрівського централу в Іркутській області. Під час допиту один зі слідчих назвав нове прізвище її дітей - Бойки.

"Я кожної ночі думала, що помру… Де б я не була, всюди на стінах писала, що хто зі Львова, знайте, діти Ольги Ільків перебувають у дитбудинку під ім'ям Бойко",- згадує пані Ольга.

У 1953-му році їй вдалося відправити з в'язниці листа до одного з львівських дитбудинків. Звідти прийшла відповідь. Директор дибудинку на свій страх і ризик відповіла ув'язненій - діти знайшлись.

Після смерті Сталіна у в'язницях переглядали справи "бандерівців", але, як згадує пані Ольга, "покаятися вона не змогла ", її залишили в ув'язненні.

Ольга Ільків була членом ОУН з 1941-го року

"Якось ми з дядьком у селі слухали якесь іноземне радіо, де говорили, що лише чотири жінки у всьому СРСР відмовилися покаятися і залишились за ґратами. Серед них назвали ім'я мами",- згадує син Ольги Володимир.

"Виросли без мами"

Вже не Дзвінка і не Володимир, а Бойко Віра і Бойко Андрій росли у дитбудинку. Вони дуже довго не бачили мами, але від неї зрідка приходили листи.

"Ми знали, що мама у в'язниці, але чому вона там, не питали. У листах, які нам читали у дитбудинку, мама писала, що любить нас", - згадує син Ольги Володимир.

Ольга Ільків побачила своїх дітей лише через 14 років. Поки вона була в ув'язненні, померла її мама Розалія.

"До інтернату прийшла жінка у темному тюремному одязі, з мішком. Вона була не така, як інші жінки, вона була з тюрми. Вигляд у неї був не дуже, було трохи соромно, але ж то мама", - згадує Володимир.

Володимир доглядає за своєю мамою у Львові

Вже дорослі діти по-новому звикали до мами. Після в'язниці їй було важко жити у Львові - не було прописки, не було грошей, було неможливо знайти роботу, але діти були поруч. Спочатку вона влаштувалася санітаркою, потім працювала двірничкою. Згодом змогла отримати кімнату і забрати до себе дітей.

Пані Ольга закінчила вечірню школу у Львові, працювала в історичному музеї, а після здобуття Україною незалежності почала розповідати про підпілля.

Ольга Ільків кілька разів приїжджала у Княгиничі. У 2005 році тут відкрили пам'ятник Роману Шухевичу

Спогади Ольги Ільків про Шухевича увійшли до літопису УПА. Про її життя зняли кілька фільмів, а ще вона написала вірш, який став відомою серед повстанців піснею - "Повстанське танго".

Зараз за пані Ільків у Львові доглядає її син Володимир, з яким її колись розлучили. Він слухає розповіді матері про підпілля і також спілкується з журналістами.

"Вони всі тоді у Княгиничах розуміли, що наражалися на небезпеку. Ті, хто переховували повстанців, завжди були під загрозою - жінки, дитина, стара пані. Але для того і створювалась конспіративна квартира, щоб не викликати підозри. Це було підпілля. Якби виявили, що там живе Шухевич, то всі були б репресовані, але потім воно так і вийшло", - каже Володимир.

У колись конспіративному житлі Романа Шухевича у Княгиничах зараз працює музей.