Церква засумнівалася у автентичності книги єпископа Хомишина і подала до суду на її розповсюджувачів
За півроку до відзначення 150-річчя від дня народження єпископа Станиславівського, блаженного мученика Григорія Хомишина його праця стала яблуком розбрату всередині Української греко-католицької церкви. Історія із появою книги «Два царства» аж ніяк не сподобалася церковній верхівці.
Тому й появилося відповідне рішення усунути від виконання своїх обов’язків прихильника ідей владики Хомишина і розповсюджувача книги директора видавництва «Нова зоря» отця Ігоря Пелехатого. «Західний кур’єр» вирішив з’ясувати, що стоїть за цим рішенням владики Війтишина і що насправді криється у віднайденому рукописі часів Другої світової війни?
Історія має здатність відгукуватися через багато років. Це стосується не тільки питань державотворення. Навіть у церковному житті відбуваються події, котрі тягнуть за собою відгомін століть. Майже місяць тому при Люблінському Католицькому університеті побачила світ дивом збережена книжка, котра наробила чимало шуму і потягла за собою судову тяганину. Мова йде про «Два царства» єпископа Станиславівського Григорія Хомишина.
Очевидно, не вигідна церковній верхівці праця цього мужа Церкви хоча б тими поглядами, котрі він сповідував і прагнув втілити у церковному житті. Як зазначають дослідники, діяльність Григорія Хомишина була спрямована в основному на зближення із римо-католиками і носила більше прозахідний характер. Відомий владика тим, що він виступав за целібат для духовенства, зміну церковного календаря на григоріанський. Подвійні стандарти розвитку Церкви у часи війни і досі відгукуються – так само сьогодні УГКЦ стоїть на роздоріжжі західних і східних канонів.
Церковна влада засумнівалася у оригінальності рукопису книжки «Два царства» владики Григорія Хомишина і подає на суд отця Ігоря Пелехатого за сприяння у поширенні цієї книжки. «Не для преси» у колах, наближених до сторін конфлікту, говорять про небажання Церкви сприймати інформацію про митрополита Шептицького, котрий відстоював позицію східного єднання.
Виявляється, всередині Церкви колись також точилися суперечки. Так Григорій Хомишин не сприймав того, що робив митрополит Андрей Шептицький. Про це він і вказав у писанні, котре наробило стільки тихого галасу всередині Церкви.
«Я мав намір мою працю про «Два царства», написану ще перед другою світовою війною, закінчити на Четвертій Части, – розповідає у книзі єпископ Григорій Хомишин. – Коли однак в часі другої світової війни накинено нам обрядову реформу, для нас шкідливу і небезпечну, я був спонуканий написати П’яту Часть про Митрополита Андрея Шептицького, котрого діяльність уважав як діяльність під впливом міра (світу – Ред.) навіть без його свідомости, рівнож як доказ, що можна бути під впливом міра, а при тім вірити, що приноситься службу Господеві. Рівнож я набрав переконання, що діяльність Митрополита спричинить остаточно як не руїну нашої Церкви, то в кождім разі викличе хаос, замішання і дезорієнтацію, тому я не міг мовчати і відважився піддати аналізі діяльність Митрополита, щоби вказати на джерело і обставини, серед яких та обрядова реформа зродилася, щоби люди доброї волі могли зорієнтуватися, щоби не ходили на потемки і щоби могли зайняти свідоме і ясне відповідне становище. При тім зазначую, що я не є непомильний. Я міг в тім моїм письмі помилитися в представленню деяких осіб, Чинів, обставин і поодиноких фактів і тому наперед вже відкликую, оскільки я помилився. Рівно ж не хочу нікому накидувати свого суду: нехай кождий, хто буде читати, сам виробить собі свій власний осуд».
Фрагменти з книги-заповіту блаженного священомученика Григорія Хомишина можна відшукати і у найсвіжішому випуску часопису «Нова Зоря».
«Єпископ Григорій Хомишин є проголошений блаженним. Ми сьогодні молимося до нього, за його заступництво, бо він перебуває у лику святих, – каже владика Володимир Війтишин. – Під час беатифікаційного процесу збиралися всі відомості про нього, що писав, де працював, свідчення. Серед документів про Григорія Хомишина був і перелік книг, якими ми можемо користуватися. Але книги «Два царства» там не було. До єпархії ніхто не звертався із пропозицією надрукувати цю книжку. Отець Ігор Пелехатий був задіяний у беатифікаційному процесі».
Те, що книжка побачила світ без благословення владики, спонукало церковну верхівку звинуватити видавців у заколоті і можливому винесенні на всезагальний осуд деякі «незручні» моменти із життя і діяльності УГКЦ. «Ми не знаємо, чи автентична це книга, чи не вносить сумнівів у церковне життя», – наголосив ієрарх.
Що ж стосується непростих стосунків єпископа Григорія Хомишина та митрополита Андрея Шептицького, то владика Володимир не виявив бажання продовжувати спілкування на цю тему. А, зрештою, порадив почитати книгу, аби зробити для себе висновки і розставити усе на місця.
На тему стосунків церковних ієрархів є чимало досліджень. У церковних колах про це знають і навіть пишуть наукові розвідки та захищають дисертації. Проте виносити на широкий загал внутріцерковні питання не хочуть. Зрештою, і сам автор книги «Два царства» прямим текстом не наполягав на своїй правоті, а просто прагнув, аби люди, котрі читатимуть, самі робили висновки.
Популяризація книги єпископа Григорія Хомишина потягнула за собою покарання для отця Ігоря Пелехатого. Його відсторонили від обов’язків директора видавництва. Свою позицію з цього приводу він виклав у персональному блозі на сайті РІСУ та в авторській колонці видання.
«13 вересня мені, в присутності Преосв. Митрополита Володимира Війтишина, зачитали в канцелярії його декрет про відкликання мене від обов’язків директора і головного редактора видавництва і газети «Нова Зоря» та започаткування «судового процесу» у зв’язку з виходом у світ книги Блаж. Свмч. Григорія Хомишина «Два Царства».
На мої аргументи про те, що цей автентичний історичний документ належить перу Великого Єпископа Греко-Католицької Церкви, проголошеного св. Папою Іваном Павлом ІІ Блаженним Вселенської Христової Церкви, і тому це справжній скарб для Церкви й України, що книга видана заходами Центру «Українікум» при Католицькому Університеті в Любліні, який спеціалізується на виданнях кращих зразків призабутої богословської спадщини, що видання має офіційне благословення католицького Єпископа Маріяна Бучека, що, врешті, книга рецензована кількома визначними науковцями України і Польщі, відповідь була категорична: відсторонений і запідозрений «у злочині».
Трохи розуміючись у юриспруденції, я відмовився прийняти цей документ, тому що він носить, висловлюючись фаховою термінологією, всі ознаки «нікчемності», а з морально-етичної точки зору є ще й арогантним, тобто, таким, що містить риси закону сили, а не сили закону, і тому далі продовжую редагувати «Нову Зорю».
Не тримаюся за крісло, хоч не почуваюся у жодній провині ні перед ким, бо нічого не порушив і нікого не образив. Тривожить інше, що в нашій Церкві щораз більше відчутний натиск тоталітаризму, нетерпимості до іншої точки зору, жага помсти і покарання за Правду».
Коментарі у блозі також різного плану. Одні схвалюють і дякують за видання, котре змогли придбати і на Форумі видавців у Львові, інші закликають отця Ігоря не конфліктувати із церковною владою.
До речі, книжка розлетілася як гарячі пиріжки – у книгарні «Нової Зорі» ми її вже не знайшли.
«Як свідчить хронологія подій, владика Григорій Хомишин написав книжку «Два царства» на межі 1942—1943 років. Цей рукопис має бурхливу історію. Він був у вогні під час того, як спецслужби НКВС після ув’язнення владики спалював непотрібні речі. Сестри-служебниці, котрі прислуговували у резиденції, зуміли вихопити цей недогорілий рукопис із вогню і вже після легалізації Церкви передали його у руки владики Софрона Дмитерка. А вже він передав цей рукопис отцю Доротею Шимчію, – розповідає про появу книги отець Ігор Пелехатий. – Це підсумкова книга його архіпастирського життя. Вона може послужити лебединою піснею владики Григорія і його духовним заповітом для нас – сучасних священиків греко-католицької церкви, вірних і всієї України. Книжка веде детальний аналіз релігійно-церковного та суспільно-політичного, культурно-освітнього життя Галичини, Польщі, Європи, Ватикану у 20-30-х роках минулого століття. Це духовний рентген ситуації, де владика дає аналіз кожному монашому чину і згромадженню, кожній єпархії, усім віянням, дискусіям, суперечкам, які існували зокрема в обрядовій царині Церкви.
Звичайно, у цій книзі він не оминув діяльність слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. І цілком закономірно, тому що владика Григорій мав свій сформований погляд на розвиток нашої Церкви. Це були два полюси Церкви. Власне у своєму рукописі владика Григорій розповідає про ту дискусію, стан церкви і наслідки, які запанували після ліквідації церкви 1946 року. Він також передбачив і розвиток нашої церкви на сучасному етапі».
В історії відомий факт протиріч між церковними ієрархами. У близькому оточенні Андрея Шептицького постійно намагалися знайти «слабку ланку». Згідно з повідомленням другого відділу УДБ-НКВС УРСР від 16 червня 1940 р. зазначалося: «Встановлено, що між керівництвом греко-католицьких єпархій і митрополитом Шептицьким, з одного боку, і єпископом Хомишиним — з іншого, з низки канонічних, особистих та інших питань є розбіжності, які можна використати для роботи з розкладання греко-католицької церкви і її керівництва». Було дано вказівку терміново зібрати і надіслати всі документи про суперечки між згаданими особами. Ця справа провалилася — єпископ Григорій Хомишин не піддався на провокації.
Як запевняє отець Ігор, немає потреби чогось боятися чи сумніватися у автентичності, бо рукопис дійсно написаний від першої особи. Також були проведені відповідні графологічні дослідження. Інша справа, що його оприлюднили набагато пізніше від проголошення блаженним. Тепер виникає питання: чого так відреагувала церковна верхівка? В оточенні митрополита Війтишина апелюють тим, що таке видання побачило світ без згоди і благословення владики.
Це тільки розпалює полум’я, переконаний отець Пелехатий, така увага церковної влади до видання спричинила ще більше зацікавлення ним серед вірних.
За його словами, зараз у Польщі готується аналогічне видання польською мовою. Це момент порозуміння українців і поляків. Тим часом польська наукова еліта зворушена і не розуміє, що робиться в Україні.