Феміда в ступорі: Чому йдуть прикарпатські судді
В Яремчі злочинці ходять непокарані, а пересічні люди вирішують конфлікти між собою у дідівський спосіб, не переймаючись, що їх цивільно-правові спори переростуть у площину кримінальних, бо як в одному немає кому розбиратися, то і за інше немає кому судити. Адже всі три яремчанські судді подали у відставку.
Власне, ми дещо гіперболізували картину, проте в нашій суддівській системі, по суті, настав колапс. Особи з великими зарплатами і статусами, які простим смертним і не снилися, почали масово втікати зі своїх теплих місць. Подейкують, їх налякав новий закон про статус суддів, який набув чинності 30 вересня. Особливо та його частина, де йдеться про декларування статків та джерел їх надходження. Ситуація ускладнюється тим, що на місце вибулих ще нескоро оберуть нових. і це наслідок судової реформи, котра, власне, мала б поліпшити систему виконання правосуддя. Отож задумали одне, а вийшло як завжди, пише Галичина.
— Саме 30 вересня, коли набули чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя і Закону України «Про судоустрій та статус суддів», розпочалася активна фаза судової реформи, — коментує ситуацію голова Апеляційного суду в Івано-Франківській області Богдан Гриновецький. — Які її особливості? Це встановлення 3-ланкової системи судів: районні (міські), апеляційні та Верховний суд, повна переатестація чинних суддів та запровадження порядку обіймання посад усіх суддів на конкурсній основі, позбавлення Верховної Ради і Президента України повноважень призначати і звільняти суддів. Цим займатиметься вже Вища рада правосуддя. Також передбачено активний контроль за способом і умовами життя суддів, збільшено віковий і фаховий ценз претендентів на посаду судді — від 30-ти років та за наявності 5-ти років юридичного стажу. Це щодо реформи. Що стосується конкретного яремчанського випадку, то, зауважу, судді, як усі громадяни, також мають свої права. Маючи понад 20 років судового стажу, вони скористалися своїм конституційним правом на відставку.
— І не переймалися, що цим ускладнять комусь життя? Хтось чекає на вирок в сізо, іншому вкрай потрібне певне судове рішення з приводу якогось життєво важливого питання. Судові тяганини і так стали вже притчею во язицех, а тепер, передбачаю, стануть ще більшою. Тим часом судді, обіймаючи посаду, присягали служити суспільству.
— Присяга зобов’язує суддю працювати і дотримуватися всіх вимог чинного законодавства, виконувати справедливо правосуддя з дотриманням усіх прав і свобод громадян. Звісно, з моральної точки зору тих суддів можна було б намагатися утримати від такого кроку. Але вдаватися до якихось інших заходів у цих випадках неприпустимо. Міркую, вони все ж припускали, що держава не залишить без вирішення справи, які вони мали б розглянути. і керівництво як держави, так і вищих судових органів мусить увійти в цю ситуацію та якнайшвидше вирішити її. Якщо тільки наші вищі державні керівники реально дбають про забезпечення правосуддя в країні. До речі, я в Київ відправив клопотання про тимчасове відрядження в Яремчанський суд суддів із інших судів, де менше справ. А що стосується так званої судової тяганини, то, знаючи нашу роботу не тільки збоку, а й ізсередини, міркую, погодьтеся, що звинувачувати в ній лише суддів щонайменше не коректно. Не було, нема і, вочевидь, не буде такої ідеальної ситуації, коли суддя розглядає лише одну справу. Так само ні в кримінальному чи в цивільному судочинстві нема таких справ, котрі можна розглянути протягом одного засідання. Отож суддя, котрий має й інші справи чи кримінальні провадження, призначає дату наступного засідання. Але, виявляється, у той день не може прийти адвокат, бо його залучено до іншого процесу. Якщо йдеться про кримінальне провадження, то ще й з прокурором потрібно узгоджувати час. Є й такі моменти, коли у ході процесу котрась зі сторін заявить клопотання, на вирішення якого також потрібен час. Коротко кажучи, на процесуальні терміни впливає чимало факторів, незалежних від суддів. Хоча, погоджуюся, в цій ситуації навантаження на них зросте, відповідно позначиться і на термінах розгляду справ.
— Міркую, законодавець свого часу також доклався до збільшення випадків судової тяганини, забравши в Апеляційного суду таку функцію, як розгляд справ у першій інстанції. А це були непрості справи, в яких ухвалювали серйозні рішення чи вироки з тривалим терміном ув’язнення. Весь той тягар припав на і без того навантажені місцеві суди. і, очевидно, зросла кількість претензій до якості розгляду справ. Думаю, це було негативне рішення.
— Можна з цим легко погодитися, тому що рівень суддів апеляційної інстанції, зрозуміло, вищий, ніж у суддів місцевих судів. Адже сюди відбирають найбільш кваліфікованих і досвідчених юристів. Відповідно, ми більш ретельно і скрупульозно підходили до розгляду справ. Але змінили закон, і тут нічого не поробиш. Звичайно, певні важелі залишилися за апеляційною інстанцією, щоби десь підтягувати, підправляти наше правосуддя до належного рівня.
— Повернімося ще до досвідчених суддів. Справді, у зв’язку з обставинами, тематикою, яку веду, і тим, що протягом тривалого часу був народним засідателем, особисто знаю багатьох суддів. і звернув увагу на те, що у відставку подало чимало не просто досвідчених — і нехай це не виглядає пафосно — а високоморальних суддів, котрим до того ж зовсім немає чого боятися декларування доходів. Ні вони, ні їхні близькі саун собі не набудували, ресторанами, торговельними чи туристичними комплексами не володіють, на «майбахах», «ягуарах» не їздять. А ось ті, до яких є чимало претензій в суспільстві, залишаються. Не вдаюся до конкретних прізвищ, але...
— Цю думку поділяю. Так, подали у відставку кваліфіковані порядні юристи, які могли б ще працювати не один рік. Я їх позиції не схвалюю, але розумію її. Говорити за інших, давати їм оцінку просто не маю морального права. Можу тільки погодитися в тій частині, що та, друга половина, — більш стійка до нових умов, непростої ситуації, яка нині склалася.
— Наразі, крім Яремчанського суду, найбільше пішло з Апеляційного. А яка ситуація в інших, наприклад, в Івано-Франківському міському суді?
— Там у відставку подавав суддя Островський, але Вища рада юстиції відмовила йому на тій підставі, що, за моїми даними, у нього немає повного судового стажу.
— Як на мене, то це прорахунки нашого законодавства. До речі, і в новому законі про судоустрій не побачив моделі такої системи правосуддя, яка би повною мірою гарантувала захист моїх прав і свобод.
— А ось тут не погоджуюся, бо маю велику надію, що нова судова реформа, оті зміни до Конституції в частині правосуддя, новий закон про судоустрій, котрі вже почали діяти, нарешті так повинні вдосконалити систему виконання правосуддя, щоби справді верховенство права і захист прав громадян були надійною цінністю в державі. Не можу стверджувати про цілковиту впевненість, що так воно і буде, але надії не втрачаю. Цей закон буде маленькою цеглинкою в той фундамент, який має змінити все на краще.
— Знаєте, є чимало претензій до суддів, коли при ухваленні певних рішень, вироків вони користуються, так би мовити, принципом «відсутності коми». На жаль, правова грамотність нашої поліції залишає бажати кращого. Та й прокуратура інколи помиляється. І от коли всі впевнені, що підозрюваний є злочинцем і має якщо не сидіти, то відшкодувати збитки, бути позбавленим права займати ту чи іншу посаду або провадити певний вид діяльності, а зацікавлений суддя на підставі формальності, яку можна легко усунути в процесі розгляду справи, якщо взагалі не звільняє зловмисника від відповідальності, то значно полегшує його долю. і що думатимуть люди про такого служителя Феміди?
— Справді, такі випадки інколи трапляються. Особисто я завжди високо цінував тих суддів, котрі неформально підходять до розгляду справ. Які не тільки відстоюють букву закону в певній правовій нормі, а й бачать його суть, дух. І, не побоюся цього слова, творчо підходять до вирішення усіх судових спорів, будь-якого правового конфлікту. і, навпаки, ніколи не підтримував тих суддів, про яких говорили. Але, впевнений, недалекий той час, коли ця ситуація зміниться на краще. Зауважу, що наразі маємо дуже високі запити суспільства до правоохоронної системи, судочинства тощо. Немає заперечень щодо того, що вони здебільшого справедливі. Проте запити суспільства не завжди збігаються з його можливостями. Скажімо, через нинішню ситуацію в державі багато кваліфікованих спеціалістів з органів слідства, прокуратури залишили роботу. Тепер забезпечити на високому рівні досудове слідство, як свідчить практика, на жаль, дуже тяжко. Зуміти забезпечити доказами навіть резонансні справи не завжди вдається. А суд також не може переступити через вимоги суворого дотримання чинного законодавства. і результат не завжди збігається з тим, на який очікує народ. Я просто підводжу до того, що все потрібно робити комплексно й одночасно. Як на мене, у нас немає комплексного рівномірного підходу до правової реформи. Повинна була відбуватися одночасно і на одному рівні реформа як поліції, прокуратури, так і судів. А що маємо на практиці? Якщо говорити про поліцію, то реформа в частині слідства, м’яко кажучи, кульгає.
— Але ж ті помилки, промахи мали б виправляти слідчі прокуратури, через яких проходять поліцейські матеріали?
— Я не захищаю прокуратуру, але, знаючи, яка там ситуація, зазначу, що її працівники з їхніми навантаженнями просто фізично не встигають зробити всього, щоб забезпечити належну якість досудового слідства. Хоча, з другого боку, потрібно, щоб усі посадові особи правоохоронної системи старалися максимально дотримуватися принципів верховенства права, законності і справедливості та не порушували прав і свобод наших громадян.
