Франківка Марина Цимашевич: “На планеті я 388-ма людина, яка подолала Льодову Милю”

Крижана вода – дуже підступне місце для експериментів. Кожна секунда може стати останньою для плавця. Здавалось би, для чого себе мучити та ризикувати своїм здоров’ям та життям? Насправді, є люди, які отримують задоволення не тільки від купання в крижаній воді, а й від таких змагань.

Франківчанка Марина Цимашевич стала першою українкою, яка перемогла в Польщі на змаганнях “Ice cup Poland” в запливі на 1000 метрів. Температура крижаної води під час запливу становила 2,9 градусів за Цельсієм, але це не зупинило 36-річну плавчиню. Їй вдалось обійти своїх суперників з Польщі, Росії та Норвегії, пише ВЕЖА.

“Льодова миля – це соло-залив на 1609 м в крижаній воді менше 5 градусів за Цельсієм в одному купальнику, шапочці і окулярах. Миля – це з розряду екстремального хардкору на виживання“, – поділилась франківчанка. Тож як їй вдалось досягти таких висот і не здатись на останніх, найважчих 300 метрах – читайте далі.

Марина Цимашевич: “Плавати я навчилась десь 5 років тому. До цього я не займалась плаванням і не є професійною плавчинею. Я просто пішла в басейн, щоб навчитись плавати. Пам’ятаю, як на сусідніх доріжках в басейні були дітки, а збоку плавала я. Просто повторювала вправи, які показували дітям і так навчилась плавати.

Першою моєю дистанцією був 2 км заплив на “OCEANMAN” в Іспанії. Це відбулось у 2018 році, бо спочатку я була плавцем тільки у басейні. Потім вчилась в літніх таборах на спортивного плавця. Виявилось, що таке існує для людей, які в дорослому віці навчились плавати. Там тренери слідкують за технікою, вчать правильно плавати, відчувати воду. Я навчилась відчувати стихію, бути з нею і чути її. Вже там мене це все захопило повністю. Вже після “OCEANMAN” я перейшла на інші дистанції. Зараз я плаваю на марафонські та ультрамарафонські дистанції. Це приблизно 14 км.

У 2019 році я перепливла Босфор.

 Та дистанція має понад 6 км, але складність в тому, що там три різнонаправлені течії й немає розміченої траси. Я орієнтувалась тільки по ландшафту. Тобто там була складність в орієнтуванні та течії. До речі, вони бувають то сильніші, то слабші. Але в той момент та дистанція не була надто складною дистанцією. Я можу сказати, що Босфор я перепливла дуже легко. Втім, з холодною водою я не мала жодного стосунку.

На планеті я 388-ма людина, яка подолала Льодову Милю.

Вперше в льодяну воду я вступила понад рік тому на Балтиці. Це були неймовірні відчуття, які дуже мені сподобались: енергія, ясність розуму та думок. Я почувала себе здоровою, щасливою, енергійною. Звичайно, в крижаній воді кожен метр дається дуже важко. Це велика затрата енергії – організм витрачає сили на те, щоб зігрітись, а потрібно ще й пливти. Коля я дізналась, що існує Льодова Миля, я не розуміла, як це можливо. Як думала, як це? Мені здавалось, що це якісь надлюди. Я бачила відео, де людей під руки виносять з води й направляють в намет, щоб зігрітись, бо вони не можуть ходити. Я не розуміла, як вони це роблять. Все ж це мене зацікавило. З холодною водою відбувається подорож до себе, відчуття себе. Інакше неможливо подолати милю і весь цей час пробути у воді. Важливо прислухатись до себе і відчувати себе. Холодна вода дуже небезпечна тим, що заплив не завершився тоді, як ти вийшов з води – це не кінець, а лиш половина. Як кажуть, мало вийти на Еверест, треба ще зійти з нього. Друга половина – прихід в норму і це буває важче. В часі це вдвічі довше, аніж заплив. Часто починається гіпертонія, тому потрібно уважно себе відчувати. Втім, я кожного разу все більше плавала і готувала себе. Мені це подобалось і я відчула, що зможу подолати дистанцію. Так ми з друзями вирішили організувати Льодову Милю, бо вона не проходить в рамках змагань. На змаганнях найбільша дистанція – 1 км крижаної води, її називають королівською дистанцією. Дуже мало людей наважують її подолати, бо зазвичай плавців виносять з такої води. А Льодова Миля – індивідуально все. Наважився, відчуваєш, що можеш – пливи. На планеті я 388 людина, яка подолала Льодову Милю. Дуже мало людей може це зробити.

В мене було розуміння того, що хочу пливти, а м’язи не роблять те, що я хочу.

Перехід через свої можливості стався вже наприкінці запливу. Мені дуже пощастило, бо більшу частину я подолала дуже добре. Десь за 300 м до кінця, в мене просто відмовили ноги та руки – всі м’язи. Я просто почала топитись і не могла нічого зробити. В мене було розуміння того, що хочу пливти, а м’язи не роблять те, що я хочу. Від переохолодження вони просто перестали реагувати на команди мозку. Це був переломний момент і я хотіла просити допомоги. Втім, команда підтримки почала кричати, що я зможу, що це ж Миля. Раптом я подумала, що це справді варто зробити. Тож останні 300 м були понад моїми можливостями. Я доплила тільки завдяки своїй силі волі. Я пересувала руки і ноги тільки, щоб не втопитись. Кожну секунду я думала про те, що можу просто піти під воду. Ось таким був переломний момент.

Щоб прийти в себе мені знадобилось до години часу. Обов’язковою умовою є те, що плавець має самостійно вийти з води. Як тільки я це зробила, мене підхопили хлопці і я більше нічого не пам’ятаю. Мене під руки повели до намету, одягли, зігріли. В нас був план, як діяти зі мною після виходу з води. Це були грілки та гарячі бутлі навколо тулуба. Холодна кров з кінцівок може піти до серця і це небезпечно для життя. Наш медик був постійно біля мене, все контролював. Мені постійно давали глюкозу, різне солодке і вже десь до години я прийшла в себе, почала труситись, розмовляти та все усвідомлювати. Тією групою підтримки були й кваліфіковані люди, і мої друзі, які загалом розуміли, що потрібно робити. Медиків та рятувальників ми запросили, бо цього вимагають правила і ми усвідомлювали, що це потрібно. В нас був план евакуації, бо це дуже важливо на таких запливах.

Процес підготовки передбачав постійні тренування. Я плавала всю осінь і намагалась тримати дистанцію не зважаючи на температуру. Звичайно, пізніше це стає неможливо. Я брала участь в змаганнях, долала дистанції. А ще я робила заморожування рук та ніг. Потрібно в миску взяти холодної води та багато льоду і помістити туди руки та ноги. Це для того, щоб підготувати судини.

Можливості мого організму ростуть, коли я це роблю…

Для чого мені це потрібно? Це напевне запитують усіх, хто підіймається на Еверест. Це частина шляху, я не планувала встановлювати рекорд. Я просто почала тренуватись для себе. Мені дуже подобається стан, який в мене виникає під час плавання. Я почуваюсь здоровою і перестала хворіти. Раніше я часто мерзла, а тепер цього немає. Просто коли я це роблю, можливості мого організму зростають і в певний момент я повірила, що зможу подолати дистанцію.

Це найбільша дистанція.

В льодяному плаванні немає більших висот. Я тепер зрозуміла чому так. В мене є плани на велику воду. Можливо Ла-Манш чи Гібралтар – побачимо. Я себе чудово почуваю на великих дистанціях, мені подобається бути з морем – це як стан медитації. Я не рвусь до певних перемог чи рекордів, а просто роблю те, що подобається. Тому з кожним разом це виходить все краще. Найважливіше – відчувати природу та стихію, бо інакше неможливо. Коли я розпочинаю змагання на великій воді, я чітко розумію яким буде мій результат і якими будуть ці змагання залежить не від мене, а від моря. Все може змінитись просто в секунду, так буває і під час холоду”.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!