“Хлопці чекають листів” – батьки полоненого моряка Андрія Ейдера у Франківську
«Я прошу писати хлопцям листи. Від рідних їм листів не передають, швидше від чужих», – попросила усіх, хто був на «Святі ковалів», Євгенія Ейдер.
Син її чоловіка Дмитра – Андрій Ейдер – наймолодший серед полонених у Росії українських моряків, пише Репортер.
Цензура пропускає не все
До Франківська Ейдери приїхали з Військово-морським прапором України, конвертами та благодійними листівками. Кажуть, таким чином усюди нагадують про хлопців у полоні.
Дмитро Ейдер стоїть у такому собі відділі для зброярів у футболці з великим написом «Дархан». З монгольської це означає повелитель вогню або просто коваль. Так називається і їхня кузня у Надвірній. Десь рік тому Ейдери переїхали на Прикарпаття з Одеси.
Чоловік працює в кузні з 13 років, а першого ножа зробив у дев’ять. Андрій спершу теж допомагав батькові, а потім пішов вчитися на моряка.
Нині вони спілкуються лише через адвокатів і консулів, напряму рідних не пускають. Так само рідним відповідає з-за ґрат Андрій.
Дмитро Ейдер каже, листи від рідних взагалі не пропускали, лише зараз трохи почали. А от листи від чужих людей чомусь легше. «От, чому ми просимо, аби люди писали більше», – говорить батько моряка.
«Я все розкажу, як правильно робити, бо є правила цензури», – додає його дружина Євгенія. Розказує, що вони розробили спеціальні конверти з теплим привітом. Там ще зображені маленькі кораблики.
«Ці листи вони точно отримують, – запевняє Євгенія. – Знаю, бо друкую вже другу тисячу конвертів. Зараз, через велику кількість листів і тиск міжнародних організацій, хлопці почали отримувати ще й попередні листи. На жаль, затримка може бути у 2-3 місяці. Там один цензор робить усе, аби хлопці думали, що їх ніхто не підтримує, що їх забули. Тому, чим більше листів, тим швидше вони будуть передавати хлопцям».
Для СІЗО одне з обов’язкових правил – вказувати повністю ім’я, прізвище та побатькові адресата, а ще рік народження. Тому в Ейдерів є заготовлені в окремому файлі списки всіх 24 полонених моряків. У ще одному файлі – інструкція, як правильно писати листи у СІЗО. Їх роздають усім, хто підходить до столу.
Серед правил – писати лише російською, ні слова про політику, а тим більше про війну, як у нас називають Путіна, що Крим – це Україна, а Росія – агресор. Жодної української символіки, патріотичних гасел, бо просто не пропустять.
Натомість писати можна будь-які буденні речі, про погоду, смішні історії, про домашніх улюбленців. Великими літерами в інструкції зазначається – обов’язково додати слова підтримки: як ми любимо наших хлопців, чекаємо їх, молимось і пишаємось.
«Вкладаємо у лист і порожній конверт, аби хлопці могли відписати. Дамо все – лише пишіть!», – вкотре наголошує жінка.
Виставка їде по Україні
На столику Ейдерів є й чимало кольорових благодійних листівок. Їх зробили з картин 24 художників. Відкритки продають, а на ці гроші відправляють листи в СІЗО.
За словами Євгенії, марка в Росію коштує недешево – десь 43-44 грн. Люди, які хочуть написати усім хлопцям, далеко не завжди можуть витратити понад 800 грн, адже багато пишуть діти, школярі, пенсіонери. Тож вони приносять, передають листи Ейдерам, а ті вже відправляють.
Дмитро розказує, що листівки – ідея дружини. Каже, на другий день після полону польська художницяБеата Куркуль намалювала картину «Маленький кораблик, повертайся додому».
«Це графічний малюнок. Мені він дуже сподобалася. Тоді були дуже тяжкі моменти і воно мені якось запало в душу, – розповідає Дмитро. – Попросив дружину, аби вона мені роздрукувала. Потім зв’язалися з художницею, і вона подарувала нам картину».
Далі виникла ідея підключити 24 художників, аби намалювали по картині для кожного полоненого моряка, аби кожен подарував її хлопцям по поверненні з полону. Кому яка картина дісталася – визначали жеребкуванням 23 лютого в Києві на відкритті виставки.