Хто покоїться на площі героїв у Коломиї

Сльотавими днями й ночами 1948 р довкола теперішньої площі Відродження не припинявся незрозумілий шарварок .

Пересічним городянам не рекомендувалося вникати в процес , тим паче що довкола була виставлена охорона .Міський голова Богдан Примачук розпорядився обгородити територію щільним і високим деревяним парканом, пише webtour.org.ua.

Звідтіля перевозили останки радянських військових захоронень . Їхні тумби почали виростати тут за наказом коломийського коменданта одразу після вигнання німців з міста навесні 1944 року . У сутичках з боївкарями УПА солдати карального відділу військ НКВД масово лягали в сиру коломийську землю . Поховальні церемонії відбувалися з оркестрами , а опісля тут влаштовували урочисте прийняття в жовтенята , піонери та в комсомол . Близько півсотні таких свіжих поховань зявилося тоді поручь з польським цвинтарем . Часом з бойових операцій загиблих червонопогонників привозили цілими групами , як після легендарного Рушірського бою проти 17 січня 1945 р .

Свідком тогочасних подій був Любомир Кречковський . Він усе своє життя , аж до смерті , працював охоронцем фондів музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття . Науковець зберіг поіменний список військових , яких протягом 4-х літ ховали саме тут , навпроти сивої магістратської ратуші . У цьому документі налічується 77 осіб на чолі з орденоносцем Олексієм Дергачовим . Однак залишається невиясненим , чому з усього переліку наявних препоховань тієї пори на жодному немає призвища і рангу командира на призвище Дергачов . За цим фактом криється , мабуть , невияснена досі таємниця .

Хтось називає це місце майданом Скорботи , інші іменують по - старому площею Героїв ... Але її величність істину треба шукати десь по середині . На території теперішнього військового меморіалу , ледь не від часів середньовіччя аж до середини 40-х років минулого століття , жив своїм розміреним життям переферійний юдейський квартал . Ідилію цинічно поглинув гестапівський напалм 1943 року , після чого зосталися по периметру тільки характерні ознаки житлових фундаментів . Але й ті повоєнні руїни не стали останнім пристановищем перепохованих вояків. Очевидно , що якогось конкретного походження архітекторів з похованням на цій площі не було . Тому тіла бійців нишком уклали на самому краєчку при вході до меморіалу , майже там , де тепер стоянка таксі . Переважно кількість призвищ , які бачимо нині на холодному граніті , взято з архіву військомату , аби перконати майбутніх радянських громадян у тому , буцімто в операції по захопленню міста брала участь велика армія . Та зясувалося , що ці жертви війни в кількості 570 вояків теж не загинули в боях за Коломию наприкінці березня 44-го , це сталося дещо пізніше . Прикаривало відхід головних окупаційних частин з міста кілька підрозділів : німці , їхні сателіти угорці й російські власівці , які протягом доби здали свої позиції . При вїзді до міста загинув тільки танкіст Іван Шарлай , якому 1964 року місцеві ветерани та військова адміністрація встановили памятну таблицю і домоглися перейменування вулиці на його честь . Імена і чини , які значаться на саркофазі , взято з лазаретів і медсанбатів у селах мала Камянка , Добровідка , Пядики , де солдати вмирали від ран уже після наступу на місто .Їхніх тлінних останків тут теж немає .

Спочатку в центральній частині площі Героів спорудили скромну скульптурну композицію , яка постояла недовго .

ЇЇ замінили на бетонну фігуру вояка , завмерлого в почесній варті , перед яким горів " вічний вогонь" . На початку 1980-х останньою фазою перед розвалом союзу стала хвиля гігантоманії , на яку повелися львський скульптор Микола Посікіра і головний художник Коломиї Олександр Миханько . Цікаво , що головний архітектор Степан Гуменюк розробляв проект майбутнього "пантеону слави" , незважаючи на те , що на той час саме перебував в увязненні . Не думаю , що ці поважні люди не знали , що зводять меморіальний комплекс на порожньому місці . А до "братської могили " і далі , мов ті язичники на поклін , із року в рік ідуть люди , не відаючи , що дорога до памятника прокладена на кістках .

автор В . Нагірний