«Кар’єрні ігри»: Чи варто переступати через себе?

Таке питання поставало перед глядачами нової вистави обласного муздрамтеатру.

На завершення театрального сезону Івано-Франківський  муздрамтеатр презентував своїм шанувальникам нову роботу — виставу «Кар’єрні ігри» за мотивами п’єси каталонського драматурга Жорді Гальсерана «Метод Гронхольма», пише Галичина.

Поставив прем’єру режисер Орест Пастух, відомий залюбленістю в найвдалішу європейську драматургію. Ця п’єса також має успіх у світових режисерів, її щаслива сценічна доля почалася ще 2003 року, відколи її ставлять у провідних тетрах світу. Тому завдання в Ореста Пастуха було не з простих.

«Я хочу виводити на сцену сучасних героїв, — сказав режисер у переддень прем’єри. — Це камерна маленька вистава на глобальну тему — про ціну успіху в сучасному світі. Це велика знахідка, і матеріал тут філософсько-соціальний, що спонукає думати. Це вистава кінематографічна, що сприймається, мов сучасне європейське кіно. Один кадр — кілька людей. Багато психології, емоцій і мінімум «декоративно-прикладної» режисури, мій вплив тут був мінімальним. Матеріал потребує занурення у підсвідомість і ретельної роботи з акторомѕ».

У п’єсі — чотири персонажі, один із них — жінка. Завдяки  майстерності акторів глядач напружено стежить за майже детективною історією, що розгортається в замкнутому просторі — офісному кабінеті престижної іноземної компанії, куди героїв запрошено на важливу, а може, навіть найважливішу в житті співбесіду. Зрозуміло, що керівна посада тільки одна, а претендують усі.

На перший погляд, простий сюжет: кожен з чотирьох приходить в один кабінет із різницею в кілька хвилин і майже миттєво усі разом вони стають учасниками гри-експерименту, своєрідного анонімного тестування-відбору. Голос «за кадром», скриньки із листами-завданнями, адресованими кожному особисто, і таке гостре бажання правильно виконати поставлене завдання і перейти на вищий щабель, щоб наблизитися до перемоги, за якою — успішність, престиж, забезпеченість. Перемогти всупереч усьому, попри  потреби іншого, не беручи до уваги прописні істини і навіть етикетні норми. 

Та насправді, як виявляється наприкінці вистави, не тільки героїв, а й самого глядача режисер у парі з драматургом водять за носа, бо розв’язка виявляється несподіваною. і кожен з присутніх у залі в той момент задається питанням: чи варто було забувати про людяність і переступати через себе?  

Чотири головні ролі філігранно зіграли Ольга Комановська, Євген Холодняк, Олексій Лейбюк та Юрій Вихованець. Ще напередодні прем’єри Орест Пастух сказав, що ця вистава — то екзамен на професіоналізм й на тримання планки і що глядач відкриє для себе ще одного актора. Ним виявився Юрій Вихованець. Він показав таке багатство емоцій, що глядачі не стримували оплесків. 

За п’єсою Ж. Гальсерана іспанці давно вже зняли вельми цікавий і успішний фільм. Однак її сценічна версія не для глядача, який шукає лише розваг. Бо тут сплелися психологічна драма, фарс, сатира і гостросюжетність детектива — нікого насправді не вбили, та це лише у прямому сенсі. Чотири історії людей, складні й заплутані, мали б викликати як мінімум співчуття і бажання зрозуміти, не засуджувати, може, в когось — навіть потребу допомогти. Та в кожного з тих, хто прийшов на співбесіду, щоб отримати керівну посаду і високу зарплату, драматичні долі суперників не викликають таких емоцій. Бо для них це тільки інформація, котру можна використати проти свого конкурента. 

Трагедія сучасності в тому, що нині успішність — це чи не єдиний критерій, до котрого варто прагнути будь-якою ціною? Та чи так це, вирішує кожен особисто. Бо вибір є завжди, на щастя, це добре розуміє глядач, глядач взагалі має унікальну можливість це розуміти, бо герої позбавлені такого права.

«Це актуальна історія на тлі нашої доби про поняття успіху, про вибір і його відсутність, а загалом про нещасну істоту — сучасну людину», — резюмує режисер.