Кольорові руїни. Останні австрійські поштівки з видами Станиславова

Австрійські війська повернули Станиславів 24 липня 1917 року. Втім, Австро-Угорській імперії залишилось недовго. Через рік вона розвалилась.

Але за цей короткий період встигла побачити світ серія поштівок з видами Станиславова – остання австрійська серія, пише Репортер.

Нестандарт пана Шраєра

Це були не зовсім звичні пош­тівки. До того видавці намагалися показати місто у всій красі: ошатні площі, вулиці з пишними кам’яницями, громадські будівлі та пам’ятники. Цього разу друкар Шраєр відійшов від стандартів. У 1918 році його віденське видавництво випустило серію з десяти карток з… руїнами Станиславова.

Загалом вийшло 10 листівок у двох варіантах – чорно-білому й кольоровому. Скоріш за все, фото робили влітку 1917, одразу після звільнення від росіян. Схоже, для цього Шраєр спеціально відрядив сюди фотографа, адже подібних сюжетів нема у жодного іншого видавця. Серія видавалась великими накладами, тож її мають багато колекціонерів, але саме кольорові картки зустрічаються рідше.

Навіщо було тиражувати руїни? По-перше, це актуально, адже війна ще тривала. По-друге, не всі довоєнні об’єкти дожили до випуску серії. По-третє, була й пропагандистська мета. Багато чоловіків із Станиславова воювали в австрійській армії. А тепер уявіть, як солдат отримує листівку з дому і бачить, що кляті москалі зробили з його рідним містом. Що він відчує? Правильно – жагу помсти, на що й був розрахунок. Для уродженців інших регіонів це теж був стимул краще тримати позиції та не допустити ворога до свого дому.

Цікаво, але на зворотах іноді трапляються написи російською. Це військовополонені, які своє вже відвоювали, писали послання додому.

Реквієм Лінії А-Б

Шість разів! Шість разів у Станиславові мінялася влада, адже його тричі здобували росіяни і тричі їх вибивали австрійці. Кожен раз цей процес супроводжувався боями різної інтенсивності з усіма відповідними наслідками. Втім, найбільшої шкоди місту зав­дали артобстріли. За іронією долі по Станиславову гатили свої – австрійці.

Влітку 1916 російська армія провела наступальну операцію, яка увійшла в історію як Брусилівський прорив. Москалям вдалося вчергове зайняти Станиславів, але на цьому їхній порив видохся, і фронт стабілізувався по лінії річки Бистриця-Солотвинська. Австрійці розгорнули батареї в районі Загвіздянських пагорбів, Пасічної, Вовчинецьких гір та методично обстрілювали місто. Бабахали вони довго – цілий рік, тож мали достатньо часу перетворити Станиславів на купу каміння. На щастя, не весь. Чомусь австрійським артилеристам сподобалось стріляти по цент­ру, у район теперішнього Вічевого майдану. Дивно, адже російських частин там не було.

Через обстріли зникла окраса довоєнного Станиславова – знаменита Лінія А-Б. Так називали початкову частину Сапіжинської (Незалежності), яка була забудована шикарними кам’яницями з дорогими магазинами на нижніх поверхах. На поштівці № 1 видно рештки Лінії. Усі ці будинки належали братам Гартенбергам, для яких обстріл став особистою економічною катастрофою. І це при тому, що брати у 1907 році капітально перебудували квартал, вклавши туди колосальні кошти.

Фотограф явно не бігав містом, шукаючи сліди руйнувань. Він обрав найбільш понівечену дільницю і зняв її з різних ракурсів. Пройшовши пару метрів, він зробив світлину № 2. Тут руїни лінії А-Б можна роздивитись крупним планом. Існувала реальна небезпека обвалів, тож рух вулицею був заборонений і перекритий дерев’яним шлагбаумом.

Кам’яниці не підлягали відновленню, тому незабаром їх розберуть. Для вивезення уламків прокладуть спеціальну вузькоколійку. Наступного року від руїн не лишиться й сліду.

Пам’яті «Едисона»

Перлиною кварталу Гартенбергів був пасаж, що розміщувався всередині. Його відкрили у 1904 і фактично це був перший супермаркет Станиславова. У його правому крилі (з боку вулиці Сапіжинської) діяла елітна кав’ярня «Едісон». Їй належить абсолютний рекорд відвідуваності – у день відкриття туди прийшло близько 1000 гостей. До їхніх послуг були: буфетна зала, більярд, читальня, зала для гри у карти, вбиральня для дам. Слух відвідувачів ублажала музика з оркестрової галереї, а зір тішила шикарна люстра.

Але усе це лишилось у минулому. Фотограф побачив сумне видовище (№ 3). Пасаж не сильно потерпів від обстрілів. Снаряди, якщо й залітали сюди, не могли обрушити перекриття, оскільки їх просто не було. Втім, інтер’єри кав’ярні «Едісон» безнадійно знищила пожежа. Скоріше за все, почалась вона не через обстріл, оскільки у великих вітринних вікнах збереглось багато скляних фрагментів. Скидається, що кав’ярню просто підпалили російські мародери, які безчинствували у липні 1917. Горіло добре. Пов­ністю знищені дерев’яні панелі на стінах, буфет, стільці, залишилися тільки столики, і то, напевно, тому, що були виготовлені з якогось вогнетривкого матеріалу.

Пасажу пощастило більше, ніж Лінії А-Б. Після війни його відбудували і він продовжив діяти, хоч і з іншими власниками.

Між підпалами та обстрілами

Відзнимкувавши пасаж, фотограф вийшов на початок вулиці Карпінського (№ 4). За Австрії так називався сучасний початок вулиці Галицької – до площі Ринок. Тут теж був сум глибокий. Обстріл зачепив сусідню Бельведерську, де наробив великої біди. Сумну перспективу вулиці можна побачити на задньому плані.

Через обстріли виникли пожежі, будинки вигоріли вщент, залишилися тільки коробки з обвугленими димарями. На руїни, як на атракцію, приходили подивитись селянки з навколишніх сіл, які продавали городину на міському ринку.

Міські служби оперативно приступили до розбирання понищених кам’яниць. Робили це не абияк, а по-ґаздівські, паралельно сортуючи будівельне сміття. На дорозі видно штабель відібраної цегли. Її натягали з руїн сусідньої кам’яниці, де до війни містилась третя за віком станиславіська аптека «Під Божим провидінням» вір­менина Альбіна Аміровича. Розчищені ділянки обабіч початку Бельведерської довго стояли пусткою і лише наприкінці 1930-х там збудували дві п’ятиповерхівки.

Розібравшись з аптекою, наш невідомий фотограв трохи повернув камеру і отримав зовсім інший ракурс (№ 5). Це залишки вулиці Карпінського у всій своїй красі. Руйнували її двома способами. Праву частину знищила австрійська артилерія. Купа каміння на передньому плані раніше була двоповерховою кам’яницею, де містився готель і популярна крамниця прянощів. Біля них стоять кілька вояків у кашкетах. Австрійці таке не носили, тому одне з двох: це або німецькі союзники, або російські військовополонені, яких пригнали розгрібати завали.

Ліва частина вулиці Карпінського постраждала менше, адже її не обстріляли, а спалили. Перед відступом росіян у місті панували хаос і безвладдя. П’яна солдатня громила крамниці, вривалась у помешкання, грабувала, ґвалтувала і палила усе, що бачила. Лише втручання уланів полковника Мостіцького вберегло Станиславів від цілковитого знищення.

Доля понищених кам’яниць непарного боку Карпінського склалась по-різному. Ті, що ближче до нас, розібрали, решту відновили. Втім, їх розбомблять під час Другої світової війни.

Далі буде.Автор: Іван Бондарев

У статті використані поштівки з колекцій Олега Гречаника, Володимира Шулепіна та Михайла Зінька.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!