Косів будує центр. Навіщо на Прикарпатті відновлюють килимовий цех – за 21 млн
З лютого минулого року у Косові триває робота над амбітним проектом – відновленням будівлі колишнього килимового цеху, зведеного у 1930-х. В ідеалі за гроші ЄС та інвестиції місцевого й обласного бюджетів тут до вересня 2020 року мають запустити «Центр карпатської культури».
Планів багато, відповідальності перед закордонними партнерами – не менше. Та й грантових грошей на всю будівлю не вистачить – лише на третину. То що там у Косові – розбирався Репортер.
Стрибнути вище голови
Проект прикордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2014-2020» зі створення польсько-українського карпатського центру культурної спадщини «Розета» складатиметься з чотирьох окремих центрів. У Польщі такий центр буде в селі Бистре Ліського повіту Підкарпатського воєводства, а в Україні – у закарпатській Колочаві, прикарпатському Косові та в Уричі Львівської області.
Запуск в рамках цього проекту «Центру карпатської культури» – наймасштабніший подібний задум за всю історію незалежної України, і то без жартів. Кошторисна вартість усіх робіт – 21 млн грн. Грантових коштів на цей проект надійде лише на ремонт третини будівлі – 262 тис євро. За ці гроші на першому поверсі облаштують виставковий зал, конференц-зал, зали для майстер-класів народних ремесел, адміністративний офіс, туалети, відпочинкові зони.
Верхні поверхи у проект не залучені, але місцева влада мусить забезпечити збереження усієї будівлі. Тож решту грошей Косівська районна рада спільно з міською та обласною мають відшукати самі. Бо розуміють, запустити перший поверх і залишити до кращих часів решту два – не варіант.
«Завдяки тендеру кошторисна вартість усіх робіт була знижена до 20 мільйонів, – розповідає Роксолана Барчук, керуюча справами виконавчого апарату Косівської райради, координаторка проекту. – За курсом НБУ на момент укладення договору грант покривав витрати на близько 8 млн грн. За ці гроші ми повинні зробити перший поверх. З них 45 тис євро – це зобов’язання місцевого бюджету щодо співфінансування. Але технічно нам потрібно було залити монолітні перекриття, укріпити стіни, перекрити дах, бо без цього будівлю запустити неможливо. І на сьогодні завдяки підтримці облради, свої зобов’язання за умовами проекту ми вже виконали. Тепер ще вкладаємо гроші у будівлю».
Завершити мусять до 1 вересня 2020 року. До цього часу, за умовами гранту, мають облаштувати перший поверх під «Центр карпатської культури», щоб там уже можна було проводити майстер-класи.
Європа рахує гроші
Наразі вже вимурували третій поверх і внутрішні перегородки, залили монолітні перекриття між поверхами. Потрібно ще залити таке перекриття між третім поверхом і дахом – тоді його можна буде робити. Потрібно ще знайти додаткові кошти, щоб встановити вікна у цілій будівлі – бо грант, знову ж таки, покриває лише третину вікон.
«Не можуть бути на першому поверсі нові вікна, а на другому-третьому – без вікон. А в нас ще й дахові передбачені, – говорить Роксолана Барчук. – У цій програмі система фінансування складна. 35% – авансовий платіж, далі – проміжний моніторинг: аудитор перевіряє, ми відправляємо звіт у технічний секретаріат до Польщі й після перевірки можемо відправити запит на наступний транш, який мав би бути в кінці року, якщо всі партнери виконають усі умови. Таких партнерів у цьому проекті – 11. По чотирьох об’єктах в рамках проекту: трьох з українського боку і одного – з польського. І ми всі одне від одного залежимо. Наступний транш мав би бути в розмірі 50% платежу і фінальний – 15%, його ми повинні забезпечити власними коштами місцевого бюджету. Його повернуть після того, як проект буде завершений і перевірений аудитором».
Ідея потребує підтримки
Роксолана Барчук розповідає, що будівлю не використовували понад 20 років. У лівому крилі за цей час виросла верба, дах замокав.
«Ми розуміли – ще трохи і почнуть руйнуватися стіни. Колись там була солеварня, за часів Польщі – повітова адміністрація. Як виявилося, будівля настільки добротна, що, за актами технічного стану, – вона цілком придатна, значних проблем нема».
Каже, це перша така масштабна європейська інвестиція не лише на Косівщині, а й загалом на Прикарпатті. Тож від успіху залежить те, який авторитет Косівщина заробить на рівні ЄС. Наразі косівчани – перші за виконанням планів з усіх 11 бенефіціарів.
«Роботи ведуться. Цієї осені плануємо таки перекрити дах, – говорить Барчук. – Будемо пробувати отримати додаткові кошти на проект через програму секторальної підтримки, конкурс від Мінрегіонбуду. Мабуть, найбільша проблема, що в державі немає політичної стабільності, сталості. Будемо також подаватися на державний фонд регіонального розвитку. Ми розуміємо, що будівлю потрібно якомога швидше запустити комплексно. Ми позиціонуємо її як розвитковий об’єкт для Косівщини і Прикарпаття загалом. Наша сильна сторона – це народні ремесла, які треба зберегти і розвивати».
Каже, концепція усієї будівлі загалом – культурно-креативний хаб, де має постійно вирувати громадське життя. Перший поверх буде розвивати ремесла, а на другий і третій планують спроектувати модель самоокупної економіки.
«Центр мусить працювати і бути чимось креативним, як Promprylad.Rennovation у Франківську, – говорить Роксолана Барчук. – Ми уявляємо осередок культури в Карпатах, який базується на ремеслах, традиціях. Плануємо під це підтягувати культурні події – сучасні, автентичні. Там мають бути як і громадські ініціативи, так і бізнес. А не просто раз на тиждень відкрити двері, щоб там туристи поліпили чи помалювали – так центр працювати не може».
За її словами, цей проект можна порівняти на території області ще з Вигодською вузькоколійкою, де теж починали із занедбаного об’єкту.
«Ми постійно працюємо з облрадою та ОДА, шукаємо інші грантові ресурси. Люди в різних кабінетах розуміють, що проект – якісний, націлений на розвиток. В які двері не стукаємо, нас розуміють і підтримують, – каже Роксолана Барчук. – Подавалися на угорську програму з частиною другого поверху і пролетіли, на румунську – майже подалися, але нас підвели партнери. Брали участь у конкурсі ініціатив карпатських громад. Ми постійно в пошуку».
Приклад вирішення проблем
Міський голова Косова Юрій Плосконос каже, у міста немає іншого шляху розвитку, крім туризму, в першу чергу – етнографічного.
«Наша сильна сторона – ми завжди були центром ужиткового мистецтва, – говорить мер. – Усі видатні майстри – Шкрібляки, Корпанюки, Бахматюки, Девдюки, інші – з Косова. І до того ж, наш Інститут мистецтв зберігає і розвиває традиції народних ремесел, чому сприятиме і Центр карпатської культури».
За його словами, нині у Косові турист не має, де подітися. Аби потрапити до кераміста на майстер-клас, треба мати знайомих, які когось порадять, а потім ще відшукати, де той живе. А так усі майстер-класи з ткацтва, кераміки чи килимарства будуть в одному місці.
Ще одна проблема – ніде не можна побачити роботи тих майстрів, які створюють високомистецькі вироби – для цього потрібно потрапити у їхні майстерні чи виставкові павільйони. Це можна вирішити, створивши на першому поверсі центру етногалерею.
«В будь-якому разі центр стане поштовхом для розвитку міста. Він має бути вигідним для всіх, – говорить Юрій Плосконос. – Гірше буде хіба міській владі. Бо ж від зростання кількості туристів якісь кошти у місцеву економіку надходять, але разом з цим на плечі міста лягає і купа проблем – вивіз сміття, підтримка інфраструктури. Над цим ми також працюємо».
Голова Косівської районної ради Павло Ванджурак каже, що таких об’єктів на Косівщині, які потребують розвитку – багато. Говорити про їх більшу чи меншу цінність – складно. В будь-якому разі одними грантами не обійтися, адже Україна не є членом ЄС.
«Сильно наш проект не хваліть. Люди подумають, що все гладко, а робота йде важко. Якби ви бачили, в якому стані була будівля два роки тому, – говорить Ванджурак. – Цей проект є лакмусовим папірцем і для наших польських партнерів. Сподіваюся, що в подальшому матимемо перемоги для реалізації нових проектів. Але є й складності – умови конкурсу передбачають дотримання багатьох вимог, які не завжди співпадають з нашим законодавством. Але нам таки вдається знаходити потрібні рішення».
