Любовні листи старого Станиславова

У наш час, коли люди обмінюються повідомленнями у вайбері, важко уявити, що колись науку написання листів викладали у школах. Учні писали спеціальними перами, які були незручними, але допомагали виробити гарний почерк.

Спеціальні підручники навчали писати не лише ділові, а й любовні послання. Автори цих видань стверджували, що один вдало написаний лист може повністю змінити долю людини. Мешканці Станиславова на зламі ХІХ і ХХ століть теж не пасли задніх в епістолярному мистецтві, пише Західний кур'єр.

Листи за підручником

Автор "Підручника для написання листів", виданого у 1887 році, стверджував, що це видання в буквальному розумінні може стати для читачів ключем до кращого життя: "В наш час писемна діяльність, а саме написання листів, має таке велике значення, що з їхньою допомогою ми інколи уникаємо значних неприємностей, а буває так, що від одного добре написаного листа залежить усе наше майбутнє. Коли ви намагаєтеся отримати добру посаду, тоді вдало написаний лист більше про вас скаже, ніж навіть протекція впливової особи. Багато хто не досяг успіху у своїх справі лише тому, що не володів мистецтвом писати листи. В разі розлуки між близькими людьми листи залишаються практично єдиним способом підтримувати й надалі почуття родинної близькості, дружби і любові, без яких людське життя не мало би жодного сенсу".

Автор підручника також давав поради чоловікам, як писати листи до особи протилежної статі: "Особливо потрібно бути обережним з листами до жінок. Пам'ятайте, що жодна жінка не любить, коли їй нагадують про те, скільки їй років, хіба що хтось зауважує, що вона виглядає молодше, але і в цьому випадку будьте делікатні. Милий і ґречний дотеп завжди прикрасить ваш лист, а у листі до прекрасної статі він особливо допоможе створити позитивне враження про автора. В щоденному житті вихований чоловік зазвичай ставиться до жінок з більшою ґречністю, ніж до осіб своєї статі, і такої ж поведінки слід дотримуватися й при написанні листів. Навіть якщо жінка вас чимось образила, в листі до неї будьте дуже ввічливим. У будь-якому випадку ви її цим дуже зобов'яжете. Бувало так, що у цей спосіб пригасла дружба чи кохання спалахували наново і мали дуже щасливе продовження. Намагайтеся не переборщити з компліментами, бо буде здаватися, що ви нещирі. Якщо дама дуже горда і шляхетна, не забудьте згадати у листі всі її титули".

Газета "Кур'єр станиславівський" у 1911 році опублікувала напівжартівливі поради, як писати і відправляти листи: "Від 1 січня 1911 року поштова дирекція постановила, що той, хто хоче вести кореспонденцію, мусить уміти писати. Поштою можна висилати листи родинні, наукові, любовні і грошові. На такому листі потрібно написати точну адресу, а не "до коханої Касі у Львові", бо такий лист не буде вручений. Дирекція не відповідає за результат листів з проханням позичити гроші. Щодо листів любовних, то їх слід надсилати у конвертах з достатньо цупкого паперу, щоб крізь нього не просвічував текст листа".

Давні шедеври любовного листування

З любовними посланнями мешканців старого Станиславова ми можемо ознайомитися, уважно вивчаючи написи на давніх поштівках. Так, на поштівці, відправленій у листопаді 1909 року зі Станиславова до Перемишля, читаємо цілком лаконічний текст німецькою мовою: "Вельмишановна, люба панянко! Я сподіваюся, що ви та ваші батьки здорові. З приємністю згадую про свій візит до вас і щиро дякую за гостинність. Хай моя любов буде з вами. Станиславів, 23.11.1909 р."

Деякі особливо оригінальні послання удостоїлися честі бути опублікованими у пресі. Дописувач газети "Кур'єр станиславівський" у 1900 році процитував любовний лист свого прадіда, написаний до прабабусі ще до їхніх заручин років 80 тому, тобто десь у 1820 році: "Коли ти посміхаєшся, моя морквина стає солодкою. Мені здається, що твоя душа впливає мені у вухо і проникає до серця. Неначе вона змащує всі мої нутрощі медом і перетворює мене на пряник. І стою я як той осел Валаама і лише наставляю вуха, якщо раптом не почую біля себе твого сміху".

Газета "Кур'єр львівський" у 1887 році опублікувала надзвичайно душевний лист від львівського вояки до станиславівської панни: "Шановна панно! Перепрошую, що я не сильний у писанні, але хочу сказати, що дуже мені ви, панно, припали до серця, бо виглядаєте як справжня благородна дама. Прошу панянку мені повідомити, чи не хотіли би ви мати чоловіка з війська. А якщо ж навіть ні, то мені залишилося служити вже недовго, а потім перейду на цивільний стан, але до осені ще мусить чоловік служити. Не хотів би взивати до Пана Бога надаремне, але заприсягаюся, що я зовсім не є ошуканцем і мене зовсім не цікавить панянки кишеня, як то часом у вояків буває, але не такого я серця чоловік. Я направду маю панянку в своєму серці і вже наступного тижня готовий вручити панянці гарний подарунок, щоб вона переконалася, що то значить кохання. Я є чоловік не такий убогий, як воно є при війську.

Чомусь усі думають, що всі при війську бідні, але є й на таких становищах, що виглядають як багаті. Свій лист закінчую з любов'ю тільки до панянки і дуже прошу письмової відповіді або ж усної при швидкім здибанні. Будьте здорові. Пише вам з Божої волі ваш майбутній наречений, єфрейтор. Дуже прошу не засмутити мене своєю відповіддю, бо для мене тоді буде великий встид при здибанні з панянкою. Своє любляче серце прикладаю до вашого серця".

Той же часопис у 1891 році опублікував дві пародії на любовні листи, які могли би написати банкір і музикант. Лист банкіра, на думку видання, мав би виглядати так: "Панно! Від тієї хвилини, відколи я вас побачив, в битті мого серця запанувало велике прискорення. Мій розум марно намагався ліквідувати це почуття, а серце підказує, що кращої іпотеки для розміщення капіталу моїх почуттів мені не знайти. О панно! Надайте мені кредит у своєму серденьку, а я не забуду розмістити його в реєстрах дебету". Лист музиканта був трохи коротшим, але більш емоційним:

"Твої гарні очі і твій голос змушують моє серце битися у ритмі "алегрето". Даремно розум волає: модерато, модерато! Нехай у твоєму серці заграє симфонія, яка відізветься у моїй душі: форте, фортісімо!"

Чим пахне кохання

У Станиславові початку ХХ ст. було прийнято щедро напахчувати листи, а поганий запах від любовних послань у 1901 році мало не призвів до повного розриву стосунків однієї місцевої пари. А сталося все так. Закоханий пан, що мешкав у Нижневі під Станиславовом, певний час отримував від своєї дами серця листи, які сильно пахнули карболовою кислотою. Ця речовина тоді широко використовувалась як антисептик і мала дуже різкий неприємний запах. Отримуючи від дівчини нестерпно смердючі послання, пан деякий час мужньо терпів, але врешті-решт не витримав і написав їй гнівного листа. У відповідь отримав цидулку з безліччю докорів, мовляв, дівчина витратила на листи вже другу пляшечку дорогих парфумів. Джерело загадкового запаху залишалося нерозгаданим, тож закоханий пан вирішив провести спеціальне розслідування. І що ж виявилось? У дитини місцевого поштаря з'явилася висипка – чи то кір, чи то віспа. Для дезінфекції батьки дитини використовували карболову кислоту, якою пропахнуло все, навіть листи. Ба більше, добрий поштар побоювався, щоб інфекція не передалася комусь з адресатів, тож додатково обприскував пошту смердючою карболкою. Поширення інфекції справді вдалось уникнути. Але хтозна, в скількох пар виникли непорозуміння через різкий запах від любовних листів?

Закохані дівчата з нетерпінням чекали на звістку від свого кавалера і часто носили любовні листи на грудях під одягом. У тодішніх листах любовні зізнання перепліталися з інформацією про щоденні події, тому вони є чудовим джерелом інформації про епоху і людей, які в ній жили. Зокрема з давніх любовних листів можна робити певні висновки про становище жінки у тодішньому суспільстві. Спочатку виникає враження, що жінка була предметом поклоніння, але є й певні ознаки того, що вона була чимось на кшталт предмету ділової оборудки. У ті часи шлюби рідко укладалися з любові, значно частіше з матеріальних міркувань, а в жінках цінували перш за все вроду, посаг і плодовитість.

Про те, що любовний лист – це дзеркало не лише людських почуттів, а й відбиток певної епохи, зазначає й газета "Кур'єр станиславівський" за 1925 рік: "Мистецтво писати листи занепадає, – говорять старші люди, які більш-менш пам'ятають часи, коли лист заміняв собою тоді мало розповсюджені газети і ще менш поширені телефон і телеграф. І справді, лист змінився, звузив межі свого панування, але все ж зберіг виразність своїх рис.

Звичайно, вже віджили своє "листи-газети", звідки адресат довідувався про останні новини політичного життя з розлогими коментарями автора. Ми вже не пишемо листи до приятелів і знайомих, які обертаються навколо подій одного дня. Швидкий темп сучасного життя створив короткий, насичений лист, переплетений променем теплого почуття і блиском думки. Що було властиве салонам у стилі рококо, вже не прийнято в епоху залізобетонних конструкцій. Однак ніхто не заперечить, що мистецтво написання любовного листа продовжує жити, адже його не можуть замінити ні газета, ні телефон.

Сфера ніжних почуттів – мабуть, єдина, на яку ще не вплинув шум моторів. Там усе ще відчувається аромат квітів, а не запах бензину. Але з цього зовсім не випливає, що любовний лист завжди залишається незмінним, адже він теж є породженням свого часу".