«На передовій відчувається брак військових медиків», - начальник медслужби 102-ї бригади ТРО Андрій Гаман

На Запорізькому напрямку начальник медичної служби 102-ї бригади ТРО Андрій Гаман, випускник ІФНМУ рятує життя українським воїнам.

Андрій Гаман з перших днів повномасштабного вторгнення очолює медичну службу 102 бригади ТРО. Випускник стоматологічного факультету Івано-Франківського національного медичного університету, стоматолог за освітою та держслужбовець за професією підписав контракт з теробороною, тож своє життя пов’язав з військовою службою. З перших днів повномасштабного вторгнення відстоює незалежність нашої країни. Нині він разом із колегами рятує життя побратимів. Вдома, в Івано-Франківську, залишив дружину та трьох донечок.

Днями Андрій Гаман завітав до рідного університету та передав бойовий прапор з передової, а також ще кілька цікавих трофеїв, які будуть розігруватись на благодійному аукціоні 25 листопада, подякував за підтримку і допомогу.

– Коли ви вирішили для себе піти до війська, що стало визначальним?

– Вступив на військову службу ще 16 лютого 2021 року. Таке рішення прийняв цілком свідомо і без вагань. Попередньо працював 9,5 років головним державним інспектором відділу з питань гігієни праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Вичерпав себе у цій сфері, тож задумався, чим можу бути корисним своїй країні. На той час рідний старший брат Тарас служив у АТО ще з 2015 року. Він також випускник ІФНМУ. Я цілком усвідомлював, що в країні триває війна і розумів, що нам потрібно зміцнювати свою обороноздатність. Пам’ятаю, зателефонував тодішній командир 102 бригади ТРО. Ми  познайомились, поспілкувались, і він запропонував очолити медичну службу. Одразу ж зателефонував брату, півтора хвилини порадились, і я прийняв остаточне позитивне рішення.

– Які першочергові завдання ви ставили перед собою?

– В першу чергу поставив за мету налагодити роботу служби медичної допомоги в одному із найгарячіших напрямків - Запорізькому. Спочатку в штаті було троє медиків, а тепер уже майже 50. Завдяки підтримці волонтерів та колег-медиків вдалося  постягувати чимало спецавтомобілів для евакуації поранених, тож наразі уже маємо досить хороший автопарк.

– Чого найбільше бракує на передовій?

– На передовій у боях із російськими окупантами найбільше відчувається брак бойових медиків. Ми справді відчуваємо "кадровий голод" — дуже бракує спеціалістів. Оскільки є багато пацієнтів, нам дуже часто просто не вистачає рук. Адже крім порятунку військових доводиться рятувати ще й місцевих, адже  цивільних медиків у них не залишилося взагалі. Коли працюєш цілодобово кілька днів поспіль, то трохи стає важко. Тож запрошуємо в нашу команду, такі фахівці сьогодні справді на вагу золота. Від злагодженості і професіоналізму медиків залежить життя наших захисників. Першу допомогу дуже часто доводиться надавати в екстремальних умовах. Буває, лікарі самі наражаються на небезпеку і стають ціллю ворожих снайперів. "Золотий час" для порятунку пораненого - перші дві години. Медики завжди напоготові. У нас розгорнуто 2 стабілізаційні пункти і лікувальне відділення, тож справляємося своїми силами. На кожного лікаря виходить навантаження десь 1500 осіб. Також гостро сьогодні постало питання з анестезіологом.

– Чи вистачає медикаментів?

– Так, ліків достатньо. Проблемою є те, що у нас практично відсутня броньована санітарна техніка. Коли триває обстріл, ми не можемо евакуювати поранених. В першу чергу і техніку, і спеціалістів скеровують на штурмові бригади. ТРО є три бригади вкупі і потужно тримаємо фронт.

– Одразу відчувається ваш бойовий дух і оптимізм. Це неабияк тішить! Що найбільше вас мотивує, де черпаєте енергію?

– Дружина, діти, рідні мене справді дуже сильно підтримують і є тою беззаперечною причиною, яка змушує мене дивитися у майбутнє з оптимізмом. Мрію понад усе, щоб мої доньки жили у вільній європейській Україні. Наше завдання прогнати окупанта із рідної землі.

Бувають такі хвилини, коли відчуваєш емоційне виснаження. І найбільше тоді зігріває дзвінок мамі, до слова, вона також лікар. Кілька хвилин розмови, і ти знову заряджений теплом рідних людей, готовий до роботи навіть у найскладніших, найекстремальніших умовах.

– Чи відчуваєте підтримку з тилу?

– Так, звичайно, у своєму тилу я впевнений. Неабияк відчувається надійна підтримка рідного університету, де організовуються благодійні ярмарки, аукціони. Періодично передають медикаменти. Ось запланований благодійний захід у листопаді, куди ми передаємо з фронту лоти на аукціон. Також медуніверситет підписав угоду про співпрацю із благодійним фондом «SAN», тож всі зібрані кошти від співпраці будуть скеровуватись на підтримку медичної служби 102 бригади ТРО.  Можна сказати, що за останні два місяці ІФНМУ – це одна з великих ланок постачання.

– І що найбільше гріє душу на передовій?

– Дитячі малюнки, брелочки. Дуже тепло на душі стає, коли із «мавіком» приходять такі щирі і позитивні дитячі роботи. І як би важко не було на обличчі одразу ж з’являється посмішка. Тоді ми розуміємо, що саме заради майбутнього цих дітей ми не маємо права відступати. Наше завдання прогнати з рідної землі російських загарбників.

– Що б ви побажали студентам рідного університету ?

– Студентам бажаю не нехтувати навчанням, адже завдяки знанням, здобутих в університеті, можна врятувати безліч людських життів. А це сьогодні як ніколи, дуже важливо. Адже кожне врятоване життя наближає нас до перемоги. Усім нам бажаю якнайшвидшої перемоги!

Інтерв’ю  підготувала прес-служба ІФНМУ.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!