Новобудов, які б могли стати пам’ятками архітектури Франківська, наразі немає?

З плином часу Івано-Франківськ, на жаль, втрачає цінні архітектурні пам’ятки та їхні елементи. Без належного догляду нищиться ліпнина, падають карнизи, обвалюються балкони, руйнуються будинки-пам’ятки. Так звані реставрація фасадів здебільшого зводиться до косметичного ремонту, а реконструкція будинків – фактично до нового будівництва.

У декоруванні новобудов «під старовину» деколи поєднуються непоєднувані речі з різних епох і стилів, а «спальні» мікрорайони забудовують найпростішими «коробками з вікнами». Тож чи з’явились у Івано-Франківську під час так званого будівельного буму, що розпочався на початку 2000-х років і триває й досі, новобудови, які можуть претендувати на визнання їх пам’ятками архітектури? Відповідь на це питання "Західний кур'єр" з’ясовував з архітектором Володимиром Гайдарем, колишнім керівником міського Департаменту архітектури.

Пам’ятки бувають різні

За словами В.Гайдара, пам’ятки нерухомої спадщини поділяються на різні види. Це і пам’ятки архітектури, й історії, ландшафту чи містобудування. Пам’ятки архітектури можуть бути і за стилістикою, і за силуетністю, й історичні. Найвизначнішою пам’яткою містобудування теперішнього Івано-Франківська є фортифікація, з якої залишилося дуже мало – частина одного бастіону і частина Гетьманських валів. «Але ця структура, конфігурація фортеці читається у структурі вулиць і доріг. Це пам’ятка містобудування, історії та ландшафту», – наголошує В. Гайдар.

Ще однією визначною архітектурною й історичною пам’яткою є будівля готелю «Дністер».

«Це будівля, в якій проголошувалося створення ЗУНР і цінною була її модерністична архітектура, яка зараз втрачена, – констатує архітектор. – Після реконструкції втрачений ансамбль фасаду».

Нових ландшафтних пам’яток у Івано-Франківську нема, бо останні півстоліття, а то й більше у місті взагалі не закладали парків і скверів, які б могли свідчити про рівень розвитку цього напрямку архітектури. Не було останнім часом у місті запиту і на громадську архітектуру.

«Нема для кого будувати. Максимум – це об’єкти торгівлі. Вони не є свідченням найновіших і наймодерновіших підходів ні в будівництві, ані в архітектурі чи в містобудівному плані. Відповідно, цей напрям теж ще чекає часу свого розвитку», – вважає В. Гайдар.

Попри «будівельний бум» і те, що в Івано-Франківську після Києва будують чи не найбільше житла, говорити саме про якийсь архітектурний поступ у житловому будівництві, на думку Гайдара, теж не доводиться.

«Це горизонтальна архітектура квадратних метрів на догоду ринку. Найпростіша, найдешевша. Я не хочу відзначати якісь об’єкти, бо це буде просто блуд, – каже В. Гайдар. – До того ж житлова архітектура ще й неграмотно «посаджена» в містобудівному плані. А архітектурно це максимум легеньке наслідування того, що робиться у тій же Польщі. Але казати, що це щось особливе і на нього можна орієнтуватися чи що це може стати пам’яткою, не доводиться».

Бракує новизни підходів

«Щоб житлова архітектура увійшла у ранг пам’ятки, там мають бути застосовані композиційні, конструктивні, містобудівні прийоми, які мають свідчити про те, що це є сьогоднішні рішення, які до того не були застосовані, і є новітніми підходами в містобудуванні, будівництві, в архітектурному та конструктивному виразах, – продовжує В.Гайдар. – Сказати, що у нас є такі об’єкти, важко. Для того, щоб вони були, має бути бажання робити не класичну будову на стрічці і викладати збірні конструкції з цегли і плит перекриття, а робити якісно іншу архітектуру і в просторі, і в комфорті. Зробити новітню систему вентиляції і рекуперації в будинку – це був би подвиг. Але це не є щось екстраординарне. Зробити індивідуальне опалення із застосуванням теплових насосів або побудувати так званий пасивний будинок – згоден, це вже пам’ятка архітектури. У Івано-Франківську такого нема і в Україні таких об’єктів одиниці».

Також Гайдар сподівається, що з часом і у нас з’явиться параметрична архітектура, яка поєднає новітні течії і різні напрями, сучасні будівельні технології і матеріали, створить нові форми, які можна інтегрувати навіть в історичне середовище. «Параметрична архітектура у своїй конструктивній системі і у формах не має взаємоперпендикулярних площин, які утворюють об’єм. Це новий тип архітектури, коли кожна точка має свою координату у просторі. Це архітектура, яка відповідає духу теперішнього часу. Якщо вона у нас з’явиться – це буде знаково», – наголошує архітектор.

Він також додає, що архітектура має бути орієнтована на людину, має виховувати і бути мистецтвом.

«У теорії ідеальних міст, за яким побудований Станіслав-Івано-Франківськ, архітектура і місто виховували. Це було цілеспрямовано і діяло в комплексі, – каже В.Гайдар. – У таких містах співіснували різні етнічні групи і їхня архітектура. Хотілося б, щоб архітектура знову повернулася до більш ґрунтовних, засадничих речей, які мають своє втілення не лише у метрах квадратних. Щоб це був синтез мистецтва. Скульптура, панно, вітражі. Але все це має робитися, так би мовити, сьогодні на завтра, а не перепрочитуватися те, що вже колись було, абсолютно не розуміючи для чого і в якому середовищі все це працювало».

Відрубали творчу складову

Архітектурну бідність сучасних новобудов В.Гайдар пояснює радянським впливом, коли боролись з «ізлішествамі» в архітектурі, а люди у своїх квартирах мали лише переночувати, щоб вранці йти працювати на заводи чи фабрики, і теперішніми ринковими підходами до житла лише як до квадратних метрів, при яких навіть радянські прийоми будівництва не розвинуті і дуже спрощені.

«Я б навіть назвав це соціальним житлом, бо за конструктивними характеристиками такі будинки максимально спрощені для максимального спрощення будівництва, – каже В. Гайдар. – Ми, все-таки, варимося ще у тій постсовецькій кухні і шукаємо себе. Можливо, це ще той процес бродіння, який має визріти. І має визріти архітектурна спільнота, бо совіти начисто відрубали творчу складову в архітекторів, а новий український ринок продиктував, що будинки потрібні вже. Архітектори під це підлаштовувалися, бо мусили якось виживати, і лише одиниці працювали на ексклюзивні речі чи то в проєктуванні, якого не видно, чи декоруванні, якого здебільшого не бачимо, чи в об’ємних, просторових речах».

Зрозуміло, що такі спрощені підходи просто не могли виховувати у людей архітектурний смак. Тож нічого дивуватися, що багатьом тепер подобаються будинки, декоровані пінопластом «під старовину», у яких поєднуються непоєднувані речі різних епох і стилів.

«Те, що проєктується сьогодні, буде жити завтра і хотілось би бачити нові рішення в декоруванні, в композиції, в матеріалах. Чи зараз конче треба перегравати в пінопласті старе? Якщо ми просто наслідуємо візуальну форму і пробуємо її впихнути в сучасні конструкції, сучасні функції, в середовище, яке живе по-іншому і має іншу структуру і композицію, то це не більше, ніж наслідування, – каже Володимир Гайдар. – Будинок має виходити з середовища і потім залишатися в цьому середовищі».

Сакральна архітектура

Івано-Франківськ є не лише одним із лідерів за житловим будівництвом, а й місто з багатьма церквами. Однак у більшості це будівлі з наслідуванням класичних прийомів і форм. Сучасні підходи у проєктуванні і будівництві церков та інших культових споруд трапляються доволі рідко. А колись було навпаки. «Сакральна архітектура у свій час була якраз свідченням рівня розвитку суспільства, духовності, будівельної майстерності і різних мистецьких напрямків – скульптури, розписів, мозаїки. Все, що було наймодерніше, найновіше, найфаховіше і найперспективніше, проявлялося саме в сакральній архітектурі. На жаль, зараз у нас сакральна архітектура далеко не наймодернішого напрямку, – каже В. Гайдар. – Дуже багато наслідувань класичних прийомів, що не дає розвиватися архітектурно. Люди звикли, що церква має бути канонічною, з куполами, які у селах перекривають булатною сталлю, бо таке розуміння естетики. Хоча ще з 60-70 років минулого століття є приклади наших греко-католицьких церков, які можна наслідувати і розвивати цей напрямок».

Серед усіх культових споруд у місті, на думку В. Гайдара, цікавими в архітектурному плані є дві. «Сучасно зроблена церква на вул. Ленкавського. Вона побудована за принципами так званого золотого січення. За певною послідовністю вибудовані розвиток за висотою чотирьох куполів, що завершуються в пропорції золотого січення. Це цікаво. Зовні вона має простенький вигляд, але оцей прийом заслуговує на увагу. Є ще одна гарна споруда на вул. Івасюка із загостреними дахами. (Церква Адвентистів Сьомого Дня. – Ред.). Вона теж проста, пропорційна, має свій характер і на час свого будівництва є сучасною. Трохи далі є ще одна модерністична будівля, (Зал Царства Свідків Єгови. – Ред.), яка більше тяжіє до житлової».

Історичне середовище

На жаль, історичне середовище центральної частини Івано-Франківська новобудови здебільшого лише спотворили. А воно, як наголошує архітектор, є особливим і забудова там має вестися за певними принципами, які б це особливе історичне середовище певним чином зберігали і доповнювали. «Якщо ми маємо втрачену забудову і знаємо, який вигляд вона мала, є абсолютно усі підстави її відтворити, – каже В. Гайдар. – Наприклад, квартал на вул. Галицькій між площею Ринок і майданом Шептицького. А якщо ми не знаємо, який вигляд мали будинки, нема жодної документації, то маємо розуміти те середовище, його пропорції, масштабність і навіть абсолютно сучасними матеріалами і прийомами його підтримати, не заперечуючи композиційно».

З усіх новобудов у історичному центрі міста В. Гайдар відзначив теж дві. Перша – будівля видавництва «Нова зоря» на площі Міцкевича.

«Це сучасний будинок, але він абсолютно інтегрований у середовище. Як на мене, зроблено все правильно і грамотно, без домінування», – каже В. Гайдар. Друга – будівля ТЦ «Ідеал» на вул. Галицькій. «Вона добра, бо не псує середовища. За парцеляцією цей торговий центр збудований на місці одного будинку і він значно краще інтегрований в середовище, ніж інші новобудови на Галицькій і площі Ринок», – пояснює архітектор.

Також В. Гайдар згадав і будівлю готелю «Атріум»: «Там, в принципі, пропорційність збережена. Але, з одного боку, є загравання з класикою, а з іншого – бажання зробити щось сучасне. Тому тут треба було визначитися».

Вдалим прикладом нової української архітектури В. Гайдар назвав і будівлю Національного банку на вул. Грушевського.

«Там дуже цікаві архітектурні підходи. Досить гарні, прості, чисті, пропорційні. У віконних прорізах є щось від українського модерну. Будинок абсолютно сучасний, він пропорційно вписався у середовище і підтримує характер забудови міста», – каже В. Гайдар.