Прикарпатські пасічники без брилів, зате з перспективою

Класично уявляємо пасічників як поважних господарів. Походжають поміж вуликів у великих солом’яних брилях. Або ж стоять у вишиванках на ярмарках. Однак такі ідилічні картини дедалі більше витісняють прагматичні реалії. На перший план виходить збут продукції бджолярства.

З руками-ногами мед не забирають

Голова асоціації пасічників Городенківського району Василь Михайлюк займається бджолярством уже тридцять років. Не професійно, адже працює директором Рашківської школи. Має всі випуски журналів «Пасіка», «Бджолярський круг», «Рентабельна пасіка», теорію застосовує на практиці, пише Голос України.

«Зима, час підбивати підсумки. Рік був складним. Такої холодної і дощової весни не пригадую. Комахи майже не вилітали. Взяток був аж від соняшнику. Гречки в районі вирощують мізер, медодайна база від того бідніє. Ще одна проблема — погіршення екології. Розуміємо, що без обробок полів не обійтися. Якщо потужні сільгосппідприємства намагаються використовувати менш токсичні та якісніші препарати, то селяни-одноосібники або невеликі господарства через брак фінансів часто купують заборонені засоби. Не раз зустрічалися із аграріями: треба знайти баланс, щоб не було мору бджіл», — розповідає Василь Михайлюк.

Через карантин важче збувати мед. Попри те мусять гуртуватися, шукати нові шляхи. Якраз тут криється основна проблема. Пасічники звикли, що продукцію бджільництва в них забирають з руками-ногами. Часи змінилися. Йде до автоматизації багатьох процесів, навіть створення розумного вулика, коли на телефон приходить інформація про наповнення рамок, рух комах, потребу в їхньому підживленні тощо.

«Пасічники бояться об’єднання, конкуренції. Навіть перспектива державної дотації на бджолосім’ї не спонукає багатьох із них до реєстрації. Треба висновків Держпродспоживслужби на пасіку, перевірки якості меду, багато документації. Бояться публічності. Натомість дотації — це велика підмога. За ці кошти можна й ветеринарно-санітарні служби залучити до обслуговування пасік», — акцентує Василь Михайлюк.

Прилив свіжих сил

Співрозмовник наголошує, що молодше покоління краще орієнтується в запитах споживачів, через сучасні засоби комунікації знаходить шляхи реалізації продукції. Пасічник пишається своїм сином Богданом, котрий не цурається нелегкого бджолярського хліба. Нарощує пасіку, розвивається, шукає однодумців.

«Із позитиву останніх років, — зазначає Василь Михайлюк, — маємо прилив свіжих сил. До роботи асоціації долучився підприємець Василь Штайнбах — подає нові ідеї, пропонує мед із різними фруктовими та горіховими добавками. Шукає вихід за кордон. Для експорту продукції активно займається організаторською роботою: реєстрацією торгової марки, ліцензуванням, отриманням висновків експертів щодо якості, лабораторним аналізом тощо».

Голова кооперативу «Покутська пасіка» Василь Штайнбах мешкає в селі Поточище. Стаціонарні вулики — на території колишньої ферми в сусідньому селі Семаківці. Тут підприємець ще донедавна успішно займався художніми виробами з каменю. Бізнес продав. Каже, реалізував усі свої ідеї, захотів спробувати себе в іншому. Новій справі віддається із задоволенням. Пересувні контейнери з вуликами — в навколишніх лісах, тут — заповідна територія Дністровського каньйону.

«Вигляд має наче красивий. Барвисті етикетки, перший успіх у споживачів, налагодження збуту продукції. Однак не все так просто. Важко усвідомити той факт, що баночку меду в мене, приміром, беруть по 55 грн, а реалізують по 110 та навіть 135 грн. Не йдеться про заготівельників, котрі приїхали на пасіку, бо сам постачаю до крамниць. А підприємці не утруднюють себе працею на пасіці, зате готовий товар продають із величезною націнкою», — розповідає Василь Штайнбах.

Така ситуація особливо боляче б’є по старшому поколінню. Молодь призвичаюється, вивчає досвід інших країн. Василь Штайнбах каже, що у світі пасічники мають дохід не лише з продукції бджільництва. Фермери зацікавлені в збільшенні врожаїв через якісніше запилення рослин комахами, тож фінансово «підтримують» вулики на своїх полях. Так само є вагомі державні дотації — 200 грн на рік на одну бджолосім’ю. Тож галузь розвивається. Треба й нам до цього прагнути.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!