«Псяча» справа: Польську громадянку на Івано-Франківщині покусав собака

Перша фраза, яку почув від пані Ярослави: вона в шоці від того, що робиться в Україні. Ярослава Іванівна чудово розуміє українську мову, але розмовляє польською. Вона живе у місті Вроцлаві, а до нас приїхала, щоб провідати своїх синів, котрі живуть і працюють у Тернопільській області. Молодший, наприклад, працює начальником режимної частини у виправно-трудовій установі в Чорткові, де начебто відбуває покарання засуджений до довічного позбавлення волі генерал Пукач.

Але не ця парадоксальна ситуація стала причиною нашої зустрічі з жінкою, а те, що трапилося з нею ввечері 29 червня в Галицькому районі поблизу придорожнього кафе «Круті кошики», пише Галичина. Як повідомили в управлінні надзвичайних ситуацій, там її сильно покусав сторожовий пес. Потерпілу з важкими травмами доставлено до лікарні. Щоправда, в повідомленні чомусь вказано, що Ярослава Іванівна — жителька Тернопільської області. Та це також не суттєво, бо тема інша. Напади собак, як бродячих, так і тих, що мають власників,  на людей у нас не рідкість, і наразі не бачимо розв’язання цієї проблеми. Адже потерпілу доставили в такому важкому стані, що якби не вчасна і кваліфікована допомога працівників Галицької центральної районної лікарні, зокрема, хірурга Василя Золотанишина, то наслідки могли б бути дуже поганими. 

Звісно, що пані Ярослава, погостювавши у дітей, навіть не підозрювала, в яку халепу втрапить, повертаючись додому. Вона їхала бусом, який зафрахтувала ще у Польщі, бо везла сюди якийсь великий пакунок.  Повертаючись назад, взяла із собою  українців, які мали намір потрапити до її країни. Коли доїхали до Галича, то вже були в дорозі близько трьох годин.

— У бусі було гаряче. Люди стомилися і зголодніли, бо дехто з них добирався до Чорткова, де на них чекав бус аж з Миколаєва та Херсона, — розповідає Ярослава іванівна. 

Отож побачивши коло дороги симпатичний, думаю, його можна з повним правом назвати «шинок» у позитивному розумінні цього слова, розташований в затінку великих дерев, люди зупинилися, щоби перепочити і перекусити.

— Паньство пішло по їжу, а я їсти не хотіла, тож просто прогулювалася собі на відстані метрів 5-7 від буса і, мабуть, метрів десять було від  огорожі кафе, — продовжує розповідь потерпіла.

Пес напав на неї зненацька, ззаду. Він не просто кусав, по суті, рвав їй ноги.
— Собака був великий і дуже сильний, — згадує Ярослава іванівна. — Я дуже перелякалася, сильно кричала. Кров з ніг бризкала, як струмені у фонтані. Кров також текла і з носа.

Крім того, жінка ще й впала і вдарилася головою об землю. Хто точно викликав «швидку», вона не знає, але дуже вдячна галицьким лікарям, які врятували їй життя.
Щоправда, самі медики не вважають, що зробили щось надзвичайне. Так, погоджується заступник головного лікаря з медичної роботи Галина Борецька, потерпілу до них доставили у важкому стані з множинними кусаними ранами правої гомілки та лівого стегна. У неї було діагностовано геморагічний шок 1-2 ступенів через велику втрату крові. Річ у тім, що Ярославі іванівні 74 роки і вона має таку проблему, як варикозне розширення вен. Саме їх пошкодили собачі ікла, тому була така сильна кровотеча. Але ситуація ускладнювалася ще й тим, що у жінки був дуже низький тиск: 70 на 40. Тому водночас з операцією на ногах проводили заходи щодо стабілізації  її стану, зокрема, зробили переливання крові. 

Після операції, яку провів уже згадуваний досвідчений хірург В. Золотанишин, через те, що стан жінки залишався важким, її помістили до реанімації. Додатково зробили УЗД органів черевної порожнини, підозрювали також, що вона могла мати травму голови. Наразі її стан стабільний, проте вона ще залишається в реанімації. 

Отож нема чого дивуватися, що Ярослава іванівна не шкодувала теплих слів не лише на адресу Василя Золотанишина, а й інших працівників лікарні. Причому вона висловила доволі оригінальну думку. У нас як заведено? Що лікар — це людина з відповідною вищою освітою: хірург, травматолог, анестезіолог тощо. Але в устах пані Ярослави її вислів «вроджені лікарі» стосувався і медсестер та санітарок. «Мене привезли брудну, закривавлену, — каже жінка. — Я людина з чужого краю, а зустріла тут дуже миле, чуйне ставлення до себе».

Та водночас вона має до України і претензії, з яких і почалася наша розмова. Ярослава Іванівна переконана, що все роблять для того, аби нападу пса на неї не було надано правової оцінки. «Ще не минуло й години, як біля того кафе змили кров, щоби не залишилося слідів,  — каже жінка. — Якби таке трапилося в Польщі, все вже давно було б розкладене «по своїх тарілках».  А тут поліція все ховає під спід, бо їй дають гроші». Тільки завдяки тому, що приїхав її син, довідавшись, що сталося з мамою, причому він був у формі, вдалося порушити цю справу, бо його налякалися, вважає потерпіла.
Пані Ярослава також розповідала, що до неї в лікарні підійшла якась жінка і повідомила, що кілька днів тому пес також покусав її п’ятирічного сина. А загалом уже трапилося чотири такі випадки. Але чи всі вони стосуються одного і того самого кафе, ми так і не зрозуміли.

— І країна нічого не може зробити, бо поліції дають «пеньондзи» і вона все «замітає», — продовжувала свої нарікання Ярослава іванівна. — Мені сказали, що пес, котрий напав на мене, був на прив’язі. Та по слідах крові можна було б визначити, де він на мене напав, відповідно — й чи був припнутий. Але ж її змили. 

На нашу думку, кров могли змити не лише тому, аби приховати цей випадок. Адже йдеться про заклад громадського харчування, і хто захоче туди заходити, якщо поряд все у крові. Отож вирушили до згаданого кафе, аби довідатися, що там скажуть з приводу цього інциденту. 

— До нас багато телефонують, але ніякого інциденту не було, — сказала адміністратор. — Ми просто викликали «швидкуѕ»
— А чого викликали «швидку»?

Наше запитання загнало дівчину в глухий кут, і вона сказала, що покличе власника. Ну а того на місці, звісно, не виявилося.

Проте цей випадок набуде, якщо вже не набув, міжнародного розголосу. Бо про нього повідомлено польське посольство, і тепер цим займеться та сторона, запевнила пані Ярослава. Більше того, за її словами, син хоче, щоб про це довідалися й польські журналісти. Дай Боже, щоби публікації були об’єктивні, а не тільки в ракурсі корупції в Україні, про яку неодноразово згадувала в розмові жінка. Сам знаю, яка у нас ситуація, і не люблю владу, але як громадянинові України водночас боляче, коли чую критику з боку чужих. Тим більше, що як тільки довідався про напад пса на Ярославу Іванівну, навіть не знаючи, що вона громадянка Польщі, виїхав до Галича з причин, про які згадував на початку матеріалу. Хоча того дня з Варшави на якихось півтора дня приїжджав мій син, котрий зателефонував і сказав, що має намір одразу зайти до мене на роботу. Звичайно, дуже хотілося його побачити, але пояснив, що мушу в серйозній справі виїхати за межі редакції, тож зустрінемося вже увечері вдома.

Коли син почув цю історію, то прокоментував коротко: «У Польщі, коли пес покусає людину, його одразу усипляють, а власник платить великий штраф, вже не кажучи про те, що за його рахунок і надають медичну допомогу потерпілому. Там навіть штрафують, коли собака на прогулянці накладе «купку», а власник її не прибере».
І тут сама по собі виникла думка, що ми дуже хочемо в Європу, куди нас приваблює тамтешній добробут, але Європа  — це не тільки євро. Це і собаки на повідку та в намордниках, а їх власники — з лопатками і віничками для прибирання розумієте чого.

Принаймні таку Європу можемо збудувати й у себе, але чомусь все ніяк не виходитьѕ 
Щоправда, є сподівання, що Ярослава іванівна даремно нарікала на наших правоохоронців. Принаймні в Секторі комунікацій ГУ НП в області нам повідомили, що факт нападу пса внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 
ст. 128 Кримінального кодексу, — необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Наразі в Галицькому відділенні поліції очікують на медичну довідку щодо важкості травм, яких зазнала пані Ярослава. Також потрібно провести низку експертиз, після чого буде прийнято певне рішення.