Різдво у Станиславові

Станиславівське Різдво мало в собі певні «родзинки», які надавали святу особливого місцевого колориту. Тоді святкували два Різдва – польське та руське, тобто українське.

Звичаї, які колись практикували мешканці Станиславівщини, трохи відрізнялися від сучасних, однак дух свята залишався незмінним – він зігрівав серця і дарував кожному вірянину надію на краще, пише Західний кур'єр. 

Шопка проти ялинки

Символів Різдва у Галичині було два – ялинка і шопка, в якій обов’язково мали бути представлені фігури Святої Марії, Святого Йозефа, Дитятка Ісуса, трьох королів, пастухів, царя Ірода, вола і осла.

Не всі знають, що в Галичині звичай прикрашати ялинку з’явився лише на зламі ХVIII і XIX ст. Навіть на початку ХХ ст. в станиславівській пресі з’являлися дописи про те, що прикрашена ялинка – це не слов’янський, а німецький звичай. «Таке деревце може бути символом онімечення. Для нас набагато кориснішою була б шопка, яка символізує сільську стайню, ясла новонародженого Ісуса», – писав «Кур’єр станиславівський» у 1911 році. Крім того, сто років тому теж було немало тих, хто протестував проти варварського вирубування дерев. Попри це, звичай прикрашати ялинку на різдвяні свята міцно ввійшов у життя мешканців, хоч ошатного деревця в центрі міста тоді ще не було. Натомість святковий настрій містянам створював музикант пожежної служби, який сидів на вежі ратуші й вигравав на трубі колядки.

Як же виглядала прикрашена ялинка сто років тому? Ось як описувала святкове деревце місцева преса в 1907 році: «Поряд із яблуками на ній висять золочені горіхи, помаранчі, вже у власному кольорі, фініки, печиво. На ній можна побачити троянди з цукру – оздоби з великоднього торта, заховані ощадливою мамою, квіти, виготовлені з білої шкіри й пуп’янки тюльпанів з тонкого білого паперу…» Вершечок ялинки прикрашали зіркою, яка асоціювалася з вифлеємською зорею. Обов’язковими прикрасами були фігурки янголів, які мали опікуватися домом і всією родиною, і свічки – знак божественного світла, яке відганяло злих духів. Яблука символізували біблійний фрукт, а горіхи – добробут і силу. Паперові гірлянди були символом родинних зв’язків, а дзвоники – добрих новин.
Колядники «з габою» та інші звичаї

У передмістях Станиславова на початку ХХ ст. групи молоді колядували спільно на польські та українські свята. Для поляків вони співали колядку «Серед нічної тиші», а для українців – «Бог предвічний». Зазвичай колядники ходили з «габою». Це була трикутна коробка з дном, обклеєним червоним папером.Всередину ставили свічку так, щоб її світло просвічувало крізь червоне дно. Коробку прикріплювали до кілка, ставали під вікнаґаздів і колядували: «Понад габу, пане господарю, прислав нас сам Ісус до тебе». У міжвоєнний період уже були окремі польські та українські групи колядників.

В грудні 1903 року «Кур’єр станиславівський» так описував різдвяні свята у місті: «Свята минули спокійно. Передсвяткова метушня була дуже сильною і жвавою, але врешті-решт вона припинила свій шалений біг. Пожвавлення з міських вулиць переселилося до сімейних та дружніх кіл. Ввечері яскраво осяяні вікна кидали живі кольори на темні вулиці – тут і там видно ялинку крізь напівзамерзлі шиби. На тих шибах, прозорих під час трьох пір року, зараз творяться якісь екзотичні гротескні рослини, дивовижно сплетені між собою. Ялинка стоїть у діадемі світла і блиску, збираючи на тротуарах зацікавлену убогу малечу, яка з тугою дивиться на цю пишність, вражена такою небаченою розкішшю. Здаля крізь посвист завірюхи лунають колядки. То хлопці з шопкою трохи фальшиво співають «Північ минула» і «Слався, Ісусе», одночасно намагаючись зігріти змерзлі долоні своїм теплим диханням».

З Різдвом було пов’язано багато народних прикмет. Наприклад, галичани вірили, що не бажано, щоб за різдвяним столом сиділа парна кількість осіб. І ніколи їх не мало бути тринадцять. Погоду на Різдво галицькі українці визначали за погодою на Катерини (7 грудня). Казали, що якщо свята Катерина прийде по воді, то Різдво прийде по льоді, тобто тепла і волога погода на Катерини віщувала морозне Різдво.
У приміських селах власноручно виготовляли різдвяні прикраси, зокрема павуків з соломи, яких підвішували в хаті. Їх робили також із тонких дерев’яних прутиків чи дроту. Про те, чому на Різдво виготовляли павуків, розповідає легенда. Втікаючи від Іродових воїнів і зачувши їхнє наближення, Матір Божа з Йосифом та Ісусиком сховались у печері. Павук миттєво заснував вхід до печери павутинням. Коли над’їхали воїни і побачили таке густе сплетіння павутини, то зрозуміли, що туди не тільки не могли зайти люди, а й комаха не залетіла б, і помчали далі.Свята Родина була врятована.

В 1906 році в більшості навчальних закладах Східної Галичини зимові канікули планувалися так, щоб учні римо-католицького і греко-католицького обрядів мали змогу відпочивати на різдвяні свята обох обрядів. Через це навіть на кілька днів зменшили тривалість літніх канікул.

Як і наші сучасники, мешканці Станиславова охоче виїжджали на свята в гори. Так, у 1911 році Академічний туристичний клуб у Львові спільно з місцевими активістами організував поїздку на Чорногору для всіх охочих.

Цукор для Коссаковської, струдлі для голови округу

Ну і звісно, яке ж Різдво без смачних наїдків та подарунків? В селах на різдвяну вечерю всі члени родини сходилися до хати найстаршого у роді і бажали одне одному у здоров’ї дочекатися наступного Різдва. Під скатертину, обов’язково чисто-білу, клали сіно, а в кутках хати – оберемки жита. А от кількості страв наші предки дотримувалося не надто строго –на столі було від трьох до дванадцяти наїдків. Традиційними були страви з гороху, капусти, грибів. На столі також мала бути якась каша, мак і сушені грушки та яблука.

Під час вечері гості витягували з-під скатертини соломинку, щоб дізнатися про свою долю на наступний рік. Якщо витягнута соломинка була рівною і довгою, рік виявиться щасливим, якщо ж короткою, кривою або зламаною – невдалим. Після вечері селяни прикрашали ялинку, вішаючи на неї горіхи та сушені фрукти. Жито, що прикрашало хату під час вечері, згодом засівали в землю, щоб був добрий урожай, а сіно з-під скатертини давали з’їсти худобі, щоб була здорова.

В різдвяній кухні мешканців Станиславова прослідковувалися двоякі впливи – українські та польські. Це дві нації, які однаково трепетно ставилися до Різдва. Наприклад, поляки перейняли в українців кутю, а українці запозичили у поляків традиційні страви з оселедцю. Проте оселедець тоді могли дозволити собі не всі, бо він був імпортним і досить дорогим. Переважно до Галичини завозили дунайських оселедців. Ще одна типова різдвяна страва для Галичини – пісні голубці. Традицію готувати голубці з гречкою та грибами започаткували ще у XV-XVI ст.

В давні часи колядками називали не лише різдвяні пісні, а й святкові подарунки. Такими «колядками» обмінювалися не лише родичі й друзі. Хороші господарі обов’язково дарували «колядки» своїм слугам і навіть міська громада дарувала до свят подарунки високим міським чиновникам і володарям. Як повідомляв станиславівський промисловий інспекторат у 1908 році, на багатьох підприємствах до Різдва робітникам виплачували премії. Вони зазвичай були невеликими, всього 3-10 корон, але все ж не зайвими для людей. На підприємствах лісової галузі працівникам часто дарували свіжі лісові ялинки.
В 1928 році журналіст газети «Кур’єр станиславівський» знайшов цікавий запис у «Книзі міських витрат» за грудень 1775 року: «До села Чернієва під Станиславовом послати до вельможного пана генерала за яйцями і маслом на свята – один злотий. За цукор на винагороду для вельможного пана барона Ванджури – 21 злотий. За шкіру на чоботи для вельможного пана економа на коляду –14 злотих. На коляду для вельможного пана крайсгауптмана (головиокругу – авт.), яблука і струдлі – 2 злотих. За цукор для ясновельможної пані добродійки Коссаковської (володарки Станиславова –авт.) на коляду 18 злотих і 15 грошей».

На жаль, у документі не згадувалося, якого розміру були ті струдлі для крвйсгауптмана. Однак у ХVIIIст. був цікавий звичай обдаровування чиновників на Різдво. Випікалися такі величезні струдлі, що їх везли на санях, а поряд всідався кухар, який випік цей шедевр. При випіканні струдля намагалися використати певні дати, важливі для обдаровуваного. Наприклад, струдель міг бути довжиною 3 лікті (один лікоть –59,6 см.), бо чиновник народився 3 числа або для нього брали муку з п’яти млинів, бо чиновник уже п’ять років мешкав у Станиславові. Щодо цукру для пані Коссаковської та барона Ванджури варто зауважити, що то був цінний подарунок, бо цукор тоді коштував дуже дорого.

Як зазначала місцева преса, Різдво допомагало розкрити найкращі якості в людських душах: «Хто хоче пізнати правдиву душу галичанина, той мусить поспостерігати за ним під час різдвяних свят, так як ми спостерігаємо за дитиною, коли вона захоплена своїм улюбленим заняттям. Ми не побачимо тут ані крихти пихи, лише щиру, душевну й трохи наївну простоту і щедрість, яка проявляється в колядках і святкових обрядах…»

Автор: Olena Buchyk