Розколяда завершує цикл Різдвяних свят на Прикарпатті

Традиційно розколяда починається після 15 січня, а тривати може аж до Стрітення, коли, за народним повір’ям, зима зустрічається з весною. Саме в цей період люди ще вітаються “Христос народився!”

ТРАДИЦІЇ РОЗКОЛЯДИ

– На Прикарпатті розколяда здавна мала свої традиції. – Розповідає науковець, завідувачка відділу етнографії та фольклору навчально-методичного Центру культури та туризму Прикарпаття Стефанія Капустинська. – Під час цього дійства сходились усі колядники для спільного святкування, спалювали різдвяний дідух і навіть розстрілювали коляду, пише Укрінформ.

Колись у селі Росточки Долинського району колядували сестриці і браття (церковні активісти, – ред.). Кожна вулиця в селі мала свої гурти, які переважно, колядували “на церкву”. Після Йорданських свят вони йшли з колядою та дідухом. Кожний – зі своєї вулиці. Сходились посеред села, чи на вигоні. Дідухи складали докупи, а після колядок їх запалювали. Цей обряд довіряли найстаршому, або ж найшановнішому коляднику. Це називалося “паління різдвяного діда”.

На Опіллі теж палили дідуха. Але не того, що продають на ринку з колосками. Ні. Окрім дідуха з колоссям, чи Василя, як його там називали і який клали на покутті, до хати перед Різдвом заносили в ряднині ще й солому. Оце й називали дідухом. Його стелили на землі, кидали в нього жменю горіхів, копійки. Ворушити дідуха, або ж шукати в ньому горішки чи гроші, діти могли лише до того, як родина сідає за стіл. Після Святвечора його не чіпали, бо вірили, що через це “кури будуть дуже порпатись на городі”. На другий день Різдва, рано до сонця, дідуха збирали і спалювали. Люди вірили, що так охороняли себе від злих сил.

У гірських районах розколяда починалась, переважно, на березі річки, де робили хрест із льоду і освячували йорданську воду. Там коляду розстрілювали. Бо в цей час коляда йде до завершення. Горяни випускали в небо голубів, стріляли з рушниць у повітря, що й символізувало розколяду.

РЕПЕРТУАР

– У 40-х на Прикарпатті розколяду дуже любили молоді люди. Адже це були своєрідні різдвяні вечорниці, коли сходились усі разом, аби поколядувати. Гощення тоді було не обов’язковим. Головне – пісні, які славили народження Бога, – пригадує голова Івано-Франківського міського історико-просвітницького товариства “Меморіал” ім. В. Стуса, майстриня Марія Турчин.

Коляди колись були різні. Але найбільше колядували чоловіки. Жінки не ходили. Вважали, що чоловіки несуть у хату добро, силу, перевагу. В мене збереглись колядники ще 1941-го і 1903 року. Дивіться, які вони вже понищені (показує, – авт.) Остання належала батькам мого чоловіка. Тут дуже цікаві колядки. Одна з них засвідчує, що вже тоді мріяли про єдину Україну.

– Нині Рождество Божого дитяти,
Браття українці йдуть його вітати.
Тутки лемки співають, подоляки іграють,
Волиняк щось міркує, бойко легко танцює,
Полтавець плясає, гуцул трембітає,
Тра-ра, тра-ра, тра-ра-ра-ра-ра.

Ця колядка говорить і про те, що колядувала вся Україна. Тепер, хотілося б, аби все це відроджували зі щирістю, без фальші. Аби люди усвідомлювали свою місію у період Різдва. Адже коляди мають відображати те, що відчуває суспільство.

СЬОГОДЕННЯ

Нині в кожному селі на Прикарпатті розколяда відбувається у різний час та за своїми традиціями. У сучасній добі це дійство радше виглядає як гала-концерт чи підсумок виконання колядок і представлення гуртів. Таке означення дає мистецтвознавець, диригент муніципального камерного хору “Галицькі передзвони” та один із організаторів міжнародного фестивалю в Івано-Франківську “Коляда на Майзлях” Ігор Дем’янець. Так, каже він, нових колядок небагато. Переспівують, переважно, відомі. Втім, їх музичне виконання інколи вражає навіть професійних музикантів.

– Багато сучасних гуртів шукають старий репертуар, бо його необхідно відновлювати. Окрім колядок і щедрівок нині багато є пісень про зиму та новорічні настрої, які пов’язані з Різдвом. Ми дозволяємо їх на нашому фестивалі. Але ж цікавими є нові музичні інтерпретації. Ось приїхав у цьому році до нас духовий оркестр семінаристів зі Львова. Я спершу навіть не зрозумів, що робиться (фестиваль “Коляда на Майзлях” відбувся у храмі Царя Христа при монастирі отців Василіан УГКЦ з 8 до 15 січня, – авт.).  Виходять священики з саксофонами, трубами. Виносять дві барабанні установки і починають спочатку класичні колядки, а потім додають ще й танець. Перехід – феноменальний: від музики стилю Фреді Меркурі до “Бог ся рождає!”. Це досить нові, сучасні форми. Вони милозвучні й оригінальні. З Тернополя був колектив, від якого я почув складну форму виконання, де задіяні солісти, елементи джазу, ефекти оплесків. Для такого співу треба надзвичайно велика підготовка, – каже Ігор Дем’янець.

Ми постійно змінюємо зміст “Коляди на Майзлях”, аби цей фестиваль став культуротворчим елементом. Аби не лише презентували нові твори, але й ті, які б ми могли представити для вивчення чи аранжування. Чому б ні? Питання закордонних гостей для нас залишається відкритим, бо за їх участі завжди можна зробити цікаву мозаїку виступів. Цього року досить емоційними були виступи гостей із Польщі, Литви. У храмі під час фестивалю панував особливий затишок, нас досі переповнюють чудові емоції, шлейф спогадів та подяк. Безперечно, фестиваль потребує нових ідей. Тепер ми прагнемо урізноманітнити жанри виступів, вдосконалити організацію, – говорить настоятель церкви Царя Христа при монастирі отців Василіан УГКЦ отець Йосафат Хаймик.

Різноманітність гуртів, вокалістів, видовище та традиції святкування Різдва завше приваблюють багато людей. Саме тому розколяда стає в один ряд із такими фестивалями як “Коляда на Майзлях”, “Битва вертепів” та інші.

22 січня розколяда розпочинається в Івано-Франківську. Цієї неділі колядуватимуть народні гурти з усіх районів Прикарпаття. Співатимуть, як кажуть “від малого до великого”, а вкінці таки спалять дідуха, аби підняти коляду до небес. І хай би як не називали це дійство, розколядою чи різдвяним гала-концертом, воно обіцяє радість та єднання, бо ж “Небо і земля нині торжествують”.

“Зі спаленням дідуха, з тим димом коляда йде до сонечка. У нас здавна вірили, що разом із ним до небес піднімаються духи наших пращурів на ниви і поля, аби оберігати їх упродовж хліборобського року від граду та засухи”, – каже Стефанія Капустинська.

Так очищаємось ми, земля, місто, задля сили, достатку і миру. В цьому і є зміст розколяди.

Автор: Ірина Дружук, Івано-Франківськ.