Щоб у місті хотілося залишитись: як перетворити старий завод на «діамант»

На його поясі – кумедна сумка-бананка, перешита зі старого капюшона. Екоактивіст Михайло Веклин розвиває проєкт Re:space – ініціативу, що мешкає на території «Промприладу.Реновації».

Михайло стоїть на відкритій терасі поблизу маленького публічного городу, який створили його вихованці й інші небайдужі, та розповідає про сортувальну станцію, що цього жовтня відчинила свої двері для містян і вже прийматиме відходи щосуботи. Усе це у приміщеннях, які ще донедавна були заводом, пише gre4ka.info.

 Івано-Франківськ – місто поблизу Карпат, в якому мешкає понад 250 тисяч людей. Тут збереглася старовинна архітектура впереміш із радянськими забудовами. Тут кипить будівництво багатоповерхівок, квартири в яких розкуповують, як гарячі пиріжки, але часто там ніхто не живе. Квартира в новобудові – типовий спосіб вкласти зароблені за кордоном гроші, адже чи не в кожній родині є заробітчани.

Затишне місто зі зручним розташуванням поступово втрачає активних мешканців, які тягнуться до великих міст, де більше можливостей для самореалізації. Але це намагаються змінювати. 

 Спершу з’явилася громадська організація «Тепле Місто», яку разом із партнерами створив підприємець Юрій Филюк. Платформа розвивала Франківськ у різних сферах, зокрема – запустила крауфандинґову кампанію, аби відкрити громадський ресторан Urban Space 100. До проєкту долучилися 100 співзасновників, а ідея стала соціальною франшизою.

За версією Forbes у 2012 році місто посіло 28 позицію в рейтингу зі зручності ведення бізнесу, а вже 2020-го – вибороло першість. Одним із факторів успіху називають «Промприлад.Реновацію», пілотний проєкт якого запустили у 2018 році. Мова йде про перетворення старого заводу, який працював на 10% від попередніх потужностей, на інноваційний простір. Його мета – дати місту не лише цікавий об’єкт для інвестицій, а й місце для творчості та розвитку громади. Усе базується на імпакт-інвестуванні – рідкісній для України бізнес-моделі. Фактично це перший настільки масштабний проєкт, який має і приносити прибуток інвесторам, і витрачати частину заробленого на важливі для міста ініціативи.

Ідею презентували на Економічному форумі в Давосі, у британській Палаті лордів, а також її підтримали уряди Канади та Швеції.

Від початку впровадження й до жовтня 2021-го власне проєкт залучив $9,6 мільйонів інвестицій і $966 тисяч ґрантових коштів. Це більше, ніж три річні бюджети Івано-Франківська за 2021 рік.
Із позицій простору – це буде інноваційний бізнес-центр, який заробляє зокрема на оренді приміщень. Але винайняти тут офіс можуть не всі. Резидентів добирають за низкою критеріїв, аби вибудувати збалансовану екосистему на перетині чотирьох напрямів: неформальної освіти, нової економіки, сучасного мистецтва й урбаністики. Нині тут розмістилися 26 організацій і компаній, де працюють близько 300 людей.

До 30% площ уже тепер надають і надалі надаватимуть за пільговою ставкою розвитковим функціям: культурним, освітнім та урбаністичним ініціативам. Торік у просторах «Промприладу.Реновації», враховуючи тривалий локдаун, відбулися 53 події, до яких долучилися сотні містян.

У 2020-му «Промприлад» отримав нагороду від Спілки українських підприємців у номінації «Соціальний проєкт року», бо хоч перші дивіденди згідно із бізнес-планом планують виплачувати за два роки, соціальні цілі втілюють уже тепер.

Команді вдалося створити рідкісний для України приклад вдалої співпраці з міською адміністрацією та спільно реалізувати частину проєктів. Наприклад, у заявці з управлінням інвестиційної політики міськради залучили 17 300 000 грн (понад $600 тисяч) на розвиткову інноваційну інфраструктуру та технічне оснащення мейкерспейсу - лабораторії-майстерні - Відкритого цеху «Парасолька» площею 1500 м². 

Від газових лічильників до місця креативних індустрій

На вулиці Академіка Сахарова розташована типова радянська будівля. Сірі облуплені стіни, великі скляні вікна, шлагбаум, що перекриває в'їзд на територію. На вибляклому блакитному тлі – напис «ЗАВОД ПРОМПРИЛАД». Повз металеві сходи припарковано багато велосипедів.

 «Для мене це історія про зміни, у якій завод – інструмент. Усе для того, щоб у місті хотілося залишатись, у місто хотілося приїздити, щоби на Франківськ зважали», – каже Тетяна Василик, яка у «Промприладі.Реновації» відповідає за співпрацю з партнерами.

Вона сидить на вінтажному кріслі посеред «вулиці» – так тут називають широченний коридор пілотного поверху, з якого власне й почався запуск проєкту. По два боки, за скляною стіною, розташувались офіси та різноманітні простори.

Щоби дістатися сюди, доведеться йти за вказівниками на стінах із облуплено-зеленої масляної фарби. Скоро ревіталізація цього корпусу завершиться, але сходові майданчики збережуть заводську естетику.

 О цій порі у дворі шумно. Робітники вивозять обладнання та сміття. Ті малі потужності, які ще залишилися, переїздять в інше приміщення на територію індустріального парку ARKAN.

Саме тут, у франківському середмісті, мануфактури та майстерні почали працювати ще з 1905 року. Згодом вони об'єдналися в завод. У шістдесятих він перепрофілювався на випуск газових лічильників й іншого обладнання для нафтової промисловості. Окремий цех виготовляв парасольки. У 1980-х завод почав занепадати. Тепер тут близько ста працівників, й основна їхня робота – повірка та ремонт газових лічильників, а також послуги з металообробки. Величезні приміщення в центрі міста стали завеликими і стояли пусткою.

Їх перетворення на інноваційний центр за підтримки партнерів ініціювало «Тепле Місто». Мети планують досягти до 2024 року. Проєкт поєднує бізнесовий складник у форматі інвестицій і соціальний – розвиток міста. Тут не лише ревіталізують старі приміщення площею 28 000 м², а й збудують 10 000 м² нових. З одного боку, схоже вже реалізовували у світі, але там реновація або лягала на плечі міської влади, а про самоокупність не йшлося, або був приватний власник із суто комерційною метою.

Діамант під носом

 Усе почалося зі співпраці з київською організацією CANaction, яка створювала урбаністичну конституцію Івано-Франківська та звернула увагу на завод у середмісті.

«Віктор Зотов, керівник CANactions, сказав, що в нас тут діамант під носом. У світі таких промзон залишається все менше, як і вільних площ, а в нас цей тренд лише зароджувався», – згадує Тетяна.

На той час завод уже був у приватній власності, його виставили на продаж. Тоді в місті обговорювали ідею знести будівлю та збудувати на її місці висотку або ж торговий центр.
Перейнявшись ідеєю ревіталізувати завод, автори почали вивчати, як це зробити якомога ефективніше. Уже тоді хотіли, аби проєкт приносив дохід, був стійким і мав додатковий соціальний вплив.

Із 2016 року почався етап досліджень. Отримали ґрант і долучили до вивчення Стенфордський дослідницький інститут (SRI International) – організацію, що робить економічні дослідження для міст і країн.

«Ми були першим проєктом на пострадянській території, із яким вони погодилися працювати, хоч запитів було багато. Нам вдалося домовитися про співпрацю за дуже зниженою ціною порівняно з їхніми комерційними пропозиціями. Так ми зрозуміли, що цікаві світові», – каже Тетяна.

Досліджували громадську думку та потреби. Етап вивчення і розрахунків мав тривати рік, а розтягнувся на три. Наглядова рада «Теплого Міста» тричі зупиняла запуск проєкту, вважаючи, що ресурсів недостатньо, а ризики зависокі. 

Виклики на шляху до купівлі заводу

 Спершу треба було знайти однодумців, із якими можна взятися за такий проєкт. Основним ініціатором і головним виконавчим директором проєкту став Юрій Филюк, який уже мав довіру суспільства як громадський діяч і підприємець. У своїх інтерв’ю він згадує, що на старті їхню ідею далеко не всі сприймали із розкритими обіймами.

Ключовим завданням на першому етапі було викупити завод. Але щоби знайти інвесторів, не досить було прийти й озвучити гарну ідею. Тоді, у 2017-му, вирішили зробити пілотний поверх. Для цього довгостроково орендували 1789 м² і почали перевтілення. 

 Саме на його створення й пішли перші гроші вкладників і залучені ґранти від урядів Канади та Швеції. $683 234 вклали українські й міжнародні організації, а решту – $596 876 – 22 приватні інвестори. $450 000 із цієї суми вклав сам Юрій Филюк: для цього він продав частину свого майна й узяв кредит.

Із власником уже мали попередні домовленості, але на початку 2018-го він раптово вирішив підняти ціну вдвічі, аргументуючи це високим попитом. Тому, аби не втратити можливість, команда проєкту зобов’язалася внести першу плату до кінця 2018-го, а за рік – решту суми.

У той час українська економіка розвивалася непогано, тож команді вдалося знайти американського інвестора. Проте в листопаді 2018-го після російської агресії в Керченській протоці Україна запровадила воєнний стан, і потенційний вкладник не ризикнув розпочати співпрацю. Отже, довелося терміново вирішувати проблему. Кризовий менеджмент спрацював блискуче – завдяки спільним зусиллям і масштабній маркетинговій кампанії мети таки вдалося досягти. 

Хто заселив завод

 На сьогодні на базі «Промприладу.Реновації» працює 26 компаній-резиденток. За 2020-й орендний рік вони сплатили близько $300 000, і це свідчить про те, що проєкт уже є прибутковим.

Серед орендарів приміщень на третьому поверсі – авторська майстерня виробів зі шкіри, студія сучасного танцю, фінансова компанія, дитячий освітній простір і робоклуб, офіс ресторанної та ІТ-компанії, управління проєктної діяльності департаменту інвестиційної політики міськради, бар і casual bistro, урбаністична лабораторія, а також мистецька майстерня та галерея.

 Керуються окремим підходом до підбору «мешканців»: вони мають вписуватися в екосистему проєкту. За порадою стенфордських дослідників третина орендарів – культурні та громадські організації, що отримують місце за пільговою ставкою.

Так, у «РобоклубІФ» навчають основ програмування та робототехніки. Починалось усе як волонтерська робота. Нині це соціальне підприємство, тобто заняття для дітей тут платні, але мають і соціальний компонент: вже два роки поспіль безкоштовно навчають робототехніки дітей із порушенням слуху за допомогою сурдоперекладу.

«Для таких діток зі спеціальними освітніми потребами технічні спеціальності на кшталт ІТ є дуже вдалим вибором, бо можна спілкуватися текстово. Надалі плануємо охопити більше дітей. А ще радіємо, що вдалося створити й певне середовище для батьків», – розповідає Олена Манів-Головецька, одна з кураторок клубу.

 Співзасновник робоклубу Михайло Веклин обрав для себе інший напрям: розвиває проєкт Re:lab. Спершу почали сортувати і збирати вторинну сировину на «Промприладі.Реновації» та досліджувати, звідки вона береться. На місяць збирали близько 600 кілограмів твердих побутових відходів.

На запитання, чому він працює саме над цим, каже: заради майбутнього своєї дитини.

«Почали навчати підлітків, а згодом створили лабораторію переробки: із пластикових корків спершу робили різні вироби – склянки, кашпо для квітів, цукерниці, прикраси. Також перешивали рекламні банери на сумки та гаманці», – каже Михайло.

 Навчання пройшли близько 500 дітей. Михайло вважає, через них можна достукатися до розуму та сердець батьків.

Мають маленький публічний город, а на даху одного з корпусів планують облаштувати сад.
Ініціатива зростає, і Re:lab перетворився на Re:space – простір для екосвідомих людей, де 23 жовтня запрацювала громадська сортувальна станція, вона ж – тематичний подієвий майданчик на першому поверсі парасолькового цеху.

«Ми хочемо розвивати це тут. Хочемо показати, що сортувальна станція не мусить бути за містом, де ніхто не знає, що там відбувається. Вона може бути відкритою, чистою, охайною та корисною», – каже Михайло.

Здається, всі організації, які орендують місце на колишньому заводі, створюють особливу атмосферу цього місця.

Мережування та зміцнення громадянського суспільства – це одна із цілей, які хотіли втілити ідейники проєкту. І це вже працює. Лише цього вересня «Промприлад.Реновація» став майданчиком для низки подій. Тут відбулася зустріч з послами Швеції, Канади та представниками українських і міжнародних фондів. Провели кілька мистецьких заходів: від джазових концертів до зустрічі із кремлівським політв'язнем Олегом Сенцовим. Напів ревіталізований парасольковий цех став місцем для ярмарку локальних виробників, який провели за підтримки Українського культурного фонду. Тут же відбувся гаражний розпродаж туристичного спорядження.

А багато ще попереду, адже основні реконструкції та будівництво заплановані на наступні два роки. 

Співпраця з містом

 Серед інших уже чотири роки поспіль на «Промприладі» орендує приміщення департамент інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв’язків, туризму та промоції міста.

Одна із цілей «Промприладу.Реновації» – залучити близько $5 мільйонів ґрантової підтримки, аби реалізувати свої соціальні функції: центру сучасного мистецтва, стартапу-інкубатора, бізнес-школи, громадської майстерні, якою може скористатися кожен. Зацікавлене в успішності проєкту й місто, адже це має піти на користь усій громаді.

Директор департаменту інвестиційної політики Ігор Попадюк розповідає: подаючи спільні заявки із «Промприладом.Реновацією», уже отримали фінансування на понад 2 мільйони євро. Зокрема – міжнародний ґрант на 17 мільйонів гривень для створення в колишньому парасольковому цеху лабораторії-майстерні.

До співпраці з міською адміністрацією на інституційному рівні команда «Промприладу. Реновації» ішла поступово.

Найскладніше було довести, що активісти не мають політичних амбіцій: тобто громадська організація, здобувши прихильність містян, не стане партією та не балотуватиметься в міськраду на найближчих виборах, як це часто буває в Україні. Словом – не стане конкурентом замість союзника.

«Промприлад.Реновація» та міська влада підписали меморандум про стратегічне партнерство – це означає, що незалежно від того, кого оберуть до міської ради на наступних виборах, співпраця продовжиться.

Попадюк каже, що чекають на створення великого простору для проведення заходів, чого наразі бракує місту. Вважають, коли матимуть його, зможуть проводити всеукраїнські конференції, і так місто активізує ще більший розвиток туризму. 

Як це працює?

 Мовою економіки бізнес-модель «Промприладу.Реновації» називається імпакт-інвестуванням. Такий термін уперше з'явився 2007 року. Українською це інвестиції впливу, тобто вкладання грошей у проєкти з метою не лише отримати прибуток, а й зробити щось корисне для суспільства.

Між соціальним результатом та економічною вигодою має бути взаємозв’язок: що більше заробляє бізнес – то більше дає і корисного впливу.

На думку ПРООН, це один із напрямків бізнесу, за яким суспільство мало би рухатися до сталого розвитку.

За розрахунками GIIN (Глобальної мережі імпакт-інвестування) ринок імпакт-бізнесів зростає на 17% щорічно, адже молодь охочіше інвестує саме в соціально відповідальний бізнес і користується послугами компаній, які мають за собою не лише певний продукт, а й місію. Найактивніше – на 25% за останні чотири роки – зростає ринок у ЄС. Для України така бізнес-модель є новою.

Нині над реалізацією проєкту працює 19 людей, а також залучені на аутсорсі фахівці. Із 2019 року з’явилася наглядова рада.

Юридично власником контрольного пакету акцій заводу є ТОВ «Промприлад.Холдинг». Згідно з концепцією, 30% від чистого прибутку розподілятимуть на фінансування культурних, мистецьких та урбаністичних проєктів.

«Для нас було важливо захистити цю модель, аби через 5 чи 10 років ніхто не зміг ліквідувати такий розподіл. Тому в «Промприладі.Холдингу» 30% статутного капіталу належить благодійному фондові «Промприлад». Через нього надходять різні ґрантові ресурси, а також розподілятимуть кошти на соціальні ініціативи. Решта 70% належать венчурному корпоративному інвестиційному фондові, акції якого й можуть придбати інвестори», – пояснює Іван Фуфалько, менеджер із роботи з інвесторами.

Через обмеження в українському законодавстві фізичні особи можуть придбати акції фонду вартістю від двох мільйонів гривень.. Але проєкт був зацікавлений працювати також із малими інвесторами, тому створили додатковий фінансовий інструмент, завдяки якому можна стати вкладником зі стартовою інвестицією від 50 тисяч гривень. «Ще одна мета – показати українцям: якщо ми почнемо об’єднувати свої невеликі кошти – $2, $3, $5, $10 тисяч, зможемо створювати ефективні рішення. І це набагато цікавіше, ніж мати ці кілька тисяч на депозиті. Від цього виграють усі містяни», – розповідає Іван.

Франківців серед інвесторів тут близько 25%, решта ж – із усіх куточків України та 28 країн світу. 

 «Ми зацікавлені в тому, щоб це були не просто люди, які мають зайві дві-три тисячі доларів, а щоби формувалося середовище тих, хто хоче підтримати проєкт і розуміє його соціальний складник», – зауважує Тетяна Василик.

Прогнозовану оцінку соціального впливу для «Промприладу.Реновації» дослідила міжнародна організація Pact. За їхніми підрахунками $1 інвестицій створює $5 соціального ефекту для міста: так у грошовому еквіваленті експерти обраховують створення нового середовища для розвитку підприємництва, інтелектуального спілкування, культурних, освітніх заходів тощо.

Сюди входить оцінка надходжень за оренду, але не тільки: мешканці екосистеми «Промприладу.Реновації» продають відвідувачам товари та послуги. Звісно, це не прямий внесок у проєкт, але в підрахунках соціального ефекту його неодмінно беруть до уваги.

Інвесторів стараються інформувати, але не переконувати зробити вклад, адже, ставши частиною бізнесу, кожен має і свої ризики. 

Як шукали інвесторів?

 На старті велике значення в пошуку підтримки відіграли особисті зв’язки Юрія Филюка.

Зокрема, вже був приклад Urban Space 100, у який сто людей безповоротно інвестували по тисячі доларів і погодилися, що 80% чистого прибутку спрямовуватимуть на громадські ініціативи та стартапи в Івано-Франківську. Саме співзасновники ресторану вирішують, які ідеї підтримати. Простір успішно та прозоро працює вже сьомий рік, а за його принципом функціонує Urban Space 500 у Києві.

«Проте вже на середині першого етапу залучення інвестицій нові інвестори не знали, хто такий Юрій Филюк. І це стало показником того, що ми стаємо більшими, ніж персональний бренд Юрка, його проєктів чи «Теплого Міста», – каже Тетяна Василик.

Що отримають інвестори?

За даними звіту GIIN за 2020 рік, 81% опитаних інвесторів імпакт-проєктів вважають, що їхні гроші матимуть вплив на суспільні зміни. На сьогодні бізнеси такого формату отримують іще більше довіри. Якщо раніше інвестори вкладались у них, розраховуючи перш за все на те, що фінансують щось корисне для суспільства, то тепер воліють і прибутку від своїх вкладень. Це люди, які мають оптимістичне бачення майбутнього, незважаючи на потенційні перешкоди.

Нині у «Промприладі.Реновації» вже понад 1000 інвесторів і майже 11 мільйонів залучених інвестицій та ґрантових коштів. 40 інвесторів великі – вони вклали у проєкт понад $6 мільйонів, їхні імена й назви компаній можна побачити на фасаді одного з корпусів. Ще 960 вклали різні суми від 50 тисяч гривень. До 2024 року проєкт має запрацювати на повну, а всі простори поступово наповнюватимуться орендарями.

Інвестор, який вклав, наприклад, 50 тисяч гривень, із 2024-го почне отримувати 8–12% річних у доларовому еквіваленті залежно від того, у якому раунді інвестування доєднався до проєкту. Загалом мотивація вкладників може бути різною: це і диверсифікація ризиків, і пенсійна програма, й альтернатива здачі житла в оренду чи банківському депозитові. Але є й такі, які просто хочуть підтримати ідею. Також є змога продати свою частку дорожче, коли проєкт повністю реалізують.
Частину рішень у проєкті ухвалює команда чи його керівник, частину – наглядова рада, найвищий рівень – це загальні збори.

Купуючи корпоративні права в ТОВ, інвестори підписують договір про керування своєю часткою, аби на зборах голосувала відповідальна особа й не треба було щоразу їздити у Франківськ.
На рівні корпоративно-інвестиційного фонду інвестор сам бере участь у зборах, але може голосувати й дистанційно – не приїжджаючи на офлайн-зустріч. 

Скопіювати «Промприлад» не вдасться, але є чого вчитись

 Колишній кропивничанин Дмитро Долгіх-Черниш працює на рецепції «Промприладу.Реновації».

Каже, місце для такого проєкту в рідному Кропивницькому можна було би знайти запросто, адже закинутих будівель вистачає, але сумнівається, що наразі в місті є команда з необхідним досвідом.
Вважає, як і у Франківську, починати варто з чогось меншого. Проте думає, що якби команда знайшлася, ситуація зрушила б із мертвої точки.

«Мені здається, нам важчий момент старту, але далі мало би бути навіть легше, ніж у франківському випадку. Бачу зі сторони, що у Кропивницькому протягом останніх років з'явилася низка ініціатив, які запросто могли би скласти основу власного пілотного поверху», – каже Дмитро.

«Промприлад.Реновація» має багато запитів від інших міст, аби поділитися досвідом. Команда залюбки це робить, але вважає, що почерпнути можна лише певні моделі.

«Немає універсальних рішень. Звісно, можна зробити копію «Промприладу.Реновації» в іншому місті, але це може не спрацювати. Окрім того, та сама команда навряд чи поїде в інше місто робити проєкт. Треба глибоко відчувати контексти й потреби, коли ти робиш проєкт, який розвиває місто. Можна змінювати юридичну модель, наш інструментарій. Якісь практики підійдуть, якісь ні», – каже Іван Фуфалько. Водночас він переконаний, що за 5–10 років подібні ініціативи будуть і в інших містах України.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!