Слідами старого Станиславова. Вулиця Бельведерська

За міжвоєнної Польщі мешканці Станиславова жартували, що «у Варшаві на Бельведері живе президент, а в нас – жиди».

Йшлося про резиденцію глави держави, облаштовану у колишньому магнатському палаці, та західний район нашого міста, де мешкали найбідніші, переважно євреї ,пише Репортер.

Назву дільниці дала її найбільша вулиця — Бельведерська. У перекладі з італійської бельведер — чудовий вид. На початку XVIII століття Потоцькі збудували заміський дерев’яний палацик, звідки відкривався гарний краєвид на Станиславів. Тому палац прозвали Бельведером, а дорогу до нього — Бельведерською

Після банкрутства Потоцьких палац розібрали на будматеріали, а дорога перетворилась на вулицю. У 1953-му її перейменували на Сталінградську, через вісім років нарекли Московською, а в 1990-му повернули історичну назву.

Здавна Бельведер вважався неблагополучним районом. Ось як його описував сучасник Адам Мітша у 1909 році: «Перейдемо на особливо бридку і, тим не менш, таку милу мені вулицю Бельведерську. Вона довга і болотиста, з вузьким тротуаром. По обох боках будиночки: один бридкіший за іншого. Майже все це жидівська власність і мешкає там жидівська біднота…».

Через 25 років ситуація мало змінилась. Польський журналіст кримінального часопису «Тайний детектив» залишив непривабливу характеристику району: «Дільниця  злиднів і злочинності у Станиславові є широковідомою хоча б зі своєї назви — Бельведер. О вечірній порі, вже на її початку, зустрічаємо перших вістунів, які вказують, куди веде наша дорога. В сутінках на вулиці з’являються фаланги проституток, лігво яких міститься майже в самому серці міста. Пройшовши кільканадцять кроків, мимоволі звертаємо увагу на місце «розваг» зі специфічним зовнішнім виглядом. У вікнах червоні вогні… Це «королівство» увібрало усі різновиди і сорти злочинців…».

Зауважимо, що ці записи стосуються, у першу чергу, глибинних кварталів Бельведерської. А на поштівці, яку в 1905 році випустило станиславівське видавництво «Артісти», презентована її початкова частина, що вважалася цілком респектабельним районом міста. Раніше тут був фортечний рів, тому дільницю достатньо пізно забудували.

Праворуч бачимо ліве крило наріжної кам’яниці, де містився готель «Під чорним орлом» та аптека «Під Божим провидінням». Про неї ми вже писали, тож мандруємо далі. Двоповерхівка, що стоїть під гострим кутом до вулиці, була зведена на замовлення Станіслава Хованця протягом травня-листопада 1897 року. Про рід занять власника сповіщали два аттикових щити із зображенням друкарів у ремісничому одязі, які тримали в руках лінійку, циркуль, різець і валик. Так, пан Станіслав заробляв гроші видавничими справами і мав власну друкарню, яку розмістив на першому поверсі кам’яниці. Вона налічувала дев’ять друкарських і літографських машин найновіших конструкцій, привезених із Німеччини. Його сини збудували величезну кам’яницю на Незалежності (готель «Уніон»), куди друкарня переїхала у 1913-му.

Ліворуч від особняка Хованця стоїть одноповерховий видовжений будинок 1887 року побудови. Колись там був готель і ресторан «Під золотим орлом» Маврикія Яновера. Заманювати клієнтів йому допомагав жіночий оркестр «Дамська капела», що цілу ніч награвав у ресторані.

Теперішній краєвид дещо змінився. Майже весь правий бік займає коробка колишнього гуртожитку приладобудівного заводу, зданого у 1971 році. Кажуть, що будинок спочатку призначався під готель, але не дотягнув до якихось кондицій. Нині тут офісний центр.