Там, де починається світ, або Як на високій горі зцілюють душі
Тут може бути лише той, хто не боїться тиші. Якщо в голові хаос, то тиша дуже тисне. На Верховинщині, у селі Дземброня, при монастирі Преображення діє реабілітаційний осередок, де працюють з узалежненими і тими, хто мордується від душевних травм. Лікують психотерапією і цілющою атмосферою гір.
Вернувся додому
«Люди з міста кажуть, що наш монастир аж на самісінькому краю світу. А я не згідний, – сміється 62-річний отець ЧСВВ Тимотей Феш. – Гадаю, саме тут і починається світ. Чом би й ні?», пише Галицький кореспондент.
Священник багато років мріяв усамітнено жити в монастирі, де навколо тиша і спокій. Уперше він приїхав у Дземброню 20 років тому і одразу відчув, ніби нарешті вернувся додому.
До монастиря Преображення треба підійматися вгору десь хвилин 15. Чим далі, тим менше людей, хатин і навіть тварин. Лише Чорногірський хребет і ліс. Територія монастиря обгороджена невисоким парканом. За ним видніється монастир, який розкинувся на просторому подвір’ї, є якась господарка і безліч красивих клумб, кущів і пухнастих дерев. Видно, що все це дуже люблять і доглядають.
«Тут нічого не було взагалі, – показує територію отець Тимотей. – Ми все робили власноруч. І монастир будували разом з робітниками, і господарські прибудови, і хатинку, де мешкають учасники реабілітаційних заїздів, і терапевтичну залу… Онде майстерня, там з дерева меблі робимо. Майже все, що є в домі, ми ж і змайстрували. А ось теплиця. Я, до речі, за першою спеціальністю агроном. Люблю цю справу. Цьогоріч у людей в селі не вродили помідори, а у нашій теплиці є. І виноград у Дземброні не визріває, а в теплиці – спілий. Тут городчик невеличкий, маємо моркву, картоплю… Купив насіння червоного буряка, а виявилося, що мене надурили – буряк визрів білим. Тут у нас яблунька, сливка, черешня, трояндовий кущ, юка цвіте… А це справжня ялинка, часто її плутають зі смерекою».
Монах показує своїх курей і качок – це поки що єдина живність, не враховуючи ще п’ятеро котів. Був і пес, але якось пішов на кавалерку і селяни його вбили, бо подумали, що то вовк. «До речі, місцева лисиця вже запримітила собі наших курок», – усміхається священник.
Тут завжди є повно роботи: покосити, щось підлатати, прибрати… До речі, при монастирі навіть сортують сміття: папір, бляха, пластик, скло. Не один місяць добивалися, аби у селі хтось забирав посортоване сміття.
Найбільше отець пишається іконостасом у каплиці, він – унікальний в Україні, всі образи намальовані на склі. А ще тут є старовинна ікона XVII століття. На Літургію сюди постійно приходять місцеві, колись більше, колись менше. Монастир живе з людських пожертв.
Отець Тимотей почувається тут щасливим, і байдуже, що далеко від цивілізації. Без їжі точно не залишиться – каже, що в селі є два магазини, а якщо річка розіллється, то через гору можна пішки дійти до Верховини. Та й горяни не дадуть пропасти, щодня частують свіжим молоком, яйцями, сиром і м’ясом, іноді – гогодзами і грибами. Але священник і сам ходить у ліс збирати ягоди. То для душі.
Дземброня зачарувала
Отець Тимотей народився на Лемківщині в українській сім’ї, але в 1947-му родину вимушено переселили на німецькі землі, через роки вони вернулися в Польщу. Там чоловік вивчився в богословській академії.
«Я все життя чувся українцем, хоч і прожив у Польщі аж 40 років, – усміхається монах. – У батьківській хаті завжди говорили по-лемківськи».
Отець Тимотей багато років був священником у Польщі на українських парафіях, і щоразу до нього зверталися по допомогу люди, які мордувалися від різних залежностей. Так ніби сам Бог підштовхував отця працювати саме в цьому напрямку. «Скільки разів приходили до мене на духовну розмову жінки алкоголіків, – розповідає священник. – Вони були у розпачі, питали поради, як мають удома поводитися. Та я не знав, що казати, але дуже хотів допомогти. І мучився від того».
Так два роки тому отець закінчив у Варшаві Інститут психології здоров’я, ставши спеціалістом із психотерапії узалежнення і співузалежнення. Хоча перед тим аж три роки вагався, чи варто. Бо ж його завжди вчили, що священникам не потрібне знання психотерапії.
«Коли тільки почав вчитися там, то мені здавалося, що я геть нічого не розумію, – каже отець Тимотей. – Розповів усе професору. А він відповів, що обов’язково треба йти працювати в осередок для узалежнених, бо сама наука нічого не дасть – потрібна практика. Я так і зробив. У перші ж дні роботи з алкоголіками мені почали відкриватися усі здобуті знання. Усе, що я читав у книжках з психотерапії, заграло і склалося, як пазли».
Потім отець Тимотей шість років був ректором семінарії у Перемишлі. Але йому ставало все важче і важче: управління і постійна робота з людьми почала неабияк обтяжувати. Монах втомився і все частіше прокручував у голові сокровенну мрію про усамітнене служіння.
Коли знайомі художники привезли отця Тимотея показати справжні Карпати, чоловік відчув, що його серце залишиться там назавжди. Дземброня зачарувала священника.
Монах попросив своїх настоятелів відпустити його до Дземброні. Спершу вони не дуже хотіли, не могли зрозуміти, навіщо: «Тимотею, але ж люди на парафії так люблять тебе! Що ж ти там робитимеш? Тільки молитимешся?» – «Так, молитимусь. Аби я міг щось дати людям, спочатку маю сам наповнитися, бо зараз я вже став майже порожній».
Люди бояться тиші
Разом із отцем Тимотеєм у монастирі мешкають лише Ярослав Писар із дружиною та немовлям. «Більшість монахів тут не хочуть бути, – усміхається священник. – Люди бояться тиші».
Ярослав – колишній монах, який багато років поспіль «не просихав» від алкоголю. Аж поки не пройшов терапію в Польщі, а згодом і навчання з психотерапії і по роботі з узалежненими. Чоловік уже сім років не вживає спиртного. Тепер допомагає іншим вирватися з цієї пастки. Працює з терапевтичними групами разом із отцем Тимотеєм.
«Я пив пиво, відколи себе пам’ятаю, для мене це було, як чай або компот, – розповідає Ярослав. – Спочатку мама давала мені трохи, коли болів шлунок, а потім само собою понеслось. У монастирі теж пив, спершу ховався, а далі стало байдуже – головне, аби сп’яніти. Брати в монастирі терпіли – так само, як удома рідні терплять нещасного п’яничку. Мене ніколи не спитали, як я почуваюся, лише – чи був на вечірній Літургії. Але одного дня я втомився і поставив питання руба перед самим собою: або я вичухаюся з цього болота, або це кінець».
Коли Ярослав казав отцю, що для нього найважливіший не Бог, а бути тверезим, священник почував страшенний внутрішній бунт: «Я не розумів, як так може бути». Але Ярослав пояснював: «Господь для мене теж дуже важливий, але якщо я не буду тверезий, то і Бога не відчуватиму».
Після навчання чоловік загорівся ідеєю відкрити осередок для узалежнених священників і монахів. Із такою пропозицією звернувся до ігумена: «Програма триває два роки, щодня по 20 хвилин терапії. І зрештою будете мати здорових людей. Залишаться лише ті, які мають залишитися, з котрими впевнено можна йти далі». Але почув відмову. «Це ж очевидно, чому, – каже Ярослав. – Свідомими людьми важко керувати. І так у більшості організацій. Чому ви думаєте, що в Церкві має бути інакше? Там такі ж самі люди, як і всюди».
Чоловік говорить, що він і досі монах, але в своїй душі. До монастиря більше ніколи б не вернувся – не хоче бути в системі.
Не тягне ні курити, ні пити
Отець Тимотей розповідає, що реабілітаційний заїзд для узалежнених триває майже місяць. Люди приходять із різними залежностями: алкогольна, наркотична, ігрова, залежність від куріння, Інтернету і навіть їжі. Якщо йдеться про алкогольну залежність, то людину має привезти хтось із родичів чи друзів – аби вона по дорозі не напилась, бо так часто вже бувало. У заїздах беруть участь за пожертву.
«Часто думають, що у нас тут просто отець помолиться над людиною і таким чином вона має одужати, – каже священник. – Але ми не так лікуємо. Застосовуємо психотерапевтичну програму «12 кроків», яка ґрунтується, зокрема, і на духовних принципах. А ще люди часто кажуть, що тут, у Дземброні, якась така цілюща атмосфера, що їх навіть не тягне ні курити, ні пити».
Під час заїздів траплялися різні випадки. Якось один чоловік ховався у лісі, аби покурити, а це заборонено під час програми. Отець Тимотей одразу почув запах тютюну – у горах повітря дуже чисте. Священник був змушений відправити порушника додому, тим паче той і не особливо заперечував.
Коли журналістка прийшла до монастиря, там якраз закінчився черговий реабілітаційний заїзд для людей з психічними травмами: смерть дитини, домашнє насилля, життя з алкоголіком, духовні пошуки… Заїзд мав стартувати ще кілька тижнів тому, але тоді якраз розбушувалася повінь – дорогу повністю зруйнувало.
«По телебаченню казали, що влада відновила тут дорогу, – розповідає отець Тимотей. – Але насправді її відновили місцеві люди. І міст так само. Якби ми самі не розчистили дорогу, то й досі були б відрізані від світу. А на що пішли виділені бюджетні гроші – хтозна».
Треба корову доїти
Коли всі учасники реабілітації вже пороз’їжджалися, отець Тимотей із Ярославом нарешті беруться до обіду. «За останні роки у Дземброні щось із погодою коїться, – усміхається Ярослав, заварюючи чай. – Вчора була така спека, що доходило аж до +40, а нині – холоднеча, що й у хаті мерзнеш».
Під ногами увихається кішка. «Це Швондя, – сміється Ярослав. – Взагалі її звати Міледі, але надто часто швендяє попід ноги».
Чоловік багато жартує. Каже, що місцеві гуцули називають його мольфаром. Бо аж надто дивний. Один гуцул якось пояснив Ярославу: «Ну, дивись… До кожного можна за щось вчепитися. А до тебе нема за що…» Він не ображається, каже, що то марна трата часу.
«Характерники, мольфари, шамани… Вони ніколи не були ворожбитами в такому розумінні, як зараз кажуть, – продовжує Ярослав. – Просто знали трохи більше за інших. Чому вони завжди жили, як відлюдники, десь на окраїні чи у лісі? Бо там трави росли, а вони у тому добре тямили».
Чоловік додає, що багато горян, хоча й не тільки вони, мають трохи хибне розуміння Бога, їх ще з дитинства страшили Господом: як не будеш слухатися, то Бог тебе покарає, тому така віра здебільшого живе на страху.
«Коли я стаю з декотрими місцевими розмовляти про ці речі, – додає Ярослав, – то вони одразу кажуть, що мусять вже йти, бо треба корову доїти».
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
