Тарас Прохасько: Тема для медитації

Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Zбручі.

Страшенно мені подобається, що існує таке прізвище. Хоча розумію, що насправді воно породжене чимось іншим, ніж означає. А все ж милуюся, думаючи про те, що може бути назвисько, яке буквально означає прогулянку. Правдоподібно, колись – тоді, коли простакам давали фамільні імена, – йшлося трохи про інше: щось як зайда, прийшлий, мандрований, вагабунда. Але згодом воно набуло  дуже буржуазного значення. Можна собі уявити – маленьке чеське містечко, в якому шпацерує бюргер, котрий називається  прохазка. Не поспішел, а прохід (наголос на першому складі). Живот то не є прохазка по ружовей заграде  – каже офіційна особа, яка давала соціалістичний шлюб кундерівським Терезі і Томашеві

 Інша справа, що радянські писарі багато разів спотворювали наше фамілієннаме, аж поки не вийшло щось таке, що в українській асоціюється із вічним прохачем.

Якщо так подобається ця прогулянка, то зовсім не дивно, що відчуваю певний сентимент до правдивого однофамільця Яна Прохазки. Чеського письменника і сценариста. Видатного персонажа  мальовничої і драматичної Празької Весни (маю таке враження, що першим моїм спомином  були звуки нічних колон військової техніки, яка поверталася на місце дислокації після успішної операції в ЧССР), заплутаної і талановитої особи. У своїй тогочасній книжці «Політика для кожного» Ян Прохазка дещо по-соціалістичному настановчо писав: не кожен може бути філософом, але кожен у власних інтересах повинен пів години на тиждень думати.

Довіряю людям, які називаються прогулянкою і походять із занедбаної Центральної Європи. Намагаюся про щось думати – навіть у цей політично напружений час – хоча би пів години на тиждень. Про щось цікаве і універсальне, що не зашкодило би загальному станові думання у моєму регіоні впродовж актуального тижня.

Наприклад, про нашого пса. Про Люну. Вона вже давно померла, хоч до своєї смерті впродовж десятиліття була тою ланкою, яка весь родинний ланцюг утримувала, довкола якої той ланц обертався.

Звісно, що за пів години неможливо подумати про неї усе, тому треба вибрати якийсь один аспект. Скажімо – її сексуальну історію. Добра тема стосовно пса, бо думати щось у цьому векторі про людей трохи ризиковано.

Правдоподібно, їй щось сталося ще у дитинстві. Змалку вона мала найближчого друга, в якого була зовсім інша будова тіла. Якщо Люна була кудлатою кулею, то він нагадував довгоноге оленятко. Вони годинами влаштовували такі безкровні побоїща, що дивитися на це було так само як спостерігати за гладіаторськими поєдинками. Люна була на рівні, а в багатьох випадках опинялася переможно зверху.

 З того часу у ній завмерло щось жіноче. Навіть у періоди природного гону вона сприймала потенційних партнерів як рухливих манекенів для захопливого поєдинку. А потім довго трималася передніми лапами за якусь опору, інтенсивно рухаючи тазом. Часом ударяючись оголеним животом, часом ні. Здається, що у самому рухомому тазі вже зароджується шлях до виснажливої сатисфакції.

Їй було вже багато років (по-людськи десь за сорок), коли опинилася у комічній ситуації. На її специфічний запах зійшлося кілька псів, які зуміли вискочити зі своїх загород. Там були і простакуватий красень, якому пасувала би гітара, і дивовижно накачаний атлет, який напружував і розслабляв усі м'язи, бо це була його мова любові, і ще якийсь бастард, що намагався вразити і її, і колег незнищенною ерекцією… Люна сиділа у їхньому колі. Цілком байдужа до всіх красот, лиш остерігаючись, що в когось можуть не витримати нерви.

Тим часом десь збоку, не наважуючись підійти до товариства пацанів, лежав закоханий ніжний Мілош. Він переживав, щоби з нею не сталося чогось лихого. Ввечері пацани розійшлися. А вночі Люна попросилася надвір. І несподівано помчала кудись у пагорби. Я, як якийсь балканський тато, знайшов їх серед примерзлих кущів шипшини. Світив повний місяць, видно було початок інею на траві і обійми Люни з Мілошем. Мені аж стало соромно, коли вона на мене подивилася.

Потім були величезний живіт, через який вона врешті не змогла вискакувати на високе ліжко, тоді Йордан, Пінчос, Каштан і Куна. Вона їх всіх смиренно годувала, поки їй не стало досить. Відпустила. І знову повернулася до свого – більше не підпускала до себе жодних чоловіків.

З цього не зробиш жодної філософії, але на сенс думання досить.

Джерело: Zбруч.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!