Українці найзапекліше в Європі прагнуть звести квити з державою у Страсбурзькому суді

Європейський суд з прав людини – кінцева точка на мапі найзатятіших пошукувачів правосуддя. Експерти стверджують, що саме можливість кожного з 800 мільйонів європейців, громадян країн — членів Ради Європи, звернутися до Страсбурзького суду у пошуках справедливості в тому випадку, якщо її не вдалося знайти у власній країні, відіграла головну роль у зміцненні демократії і верховенства права на всьому континенті.

Суд, покликаний забезпечувати виконання положень Конвенції з прав людини, був створений ще 1959 року. Спочатку випадки звернення до нього, особливо з боку обивателів-громадян, були поодинокими. Проте зростання авторитету суду і очевидні докази його ефективності сприяли підвищенню популярності цієї структури. Особливо після вступу до Ради Європи посткомуністичних країн, громадяни яких не були розбалувані чесністю й ефективністю національних судових систем і завалили страсбурзьку канцелярію своїми зверненнями. Так, якщо 1981 року на розгляд Європейського суду було подано 404 заяви, 1997 року — 4750, то в 2005-му — 44100. З такою кількістю суд не міг впоратися вже кілька років тому, і в результаті без розгляду на кінець 2005 року залишилося 82100 справ, пише Західний кур'єр
У 2014 році до ЄСПЛ надійшло майже 70 тисяч звернень, левову частку яких – 13,6 тисяч або 19,5% усіх скарг – скерували українці. Це найбільший показник оскарження серед країн-членів Ради Європи. Тенденція, яку він демонструє світовій спільності, не нова – наші громадяни геть чисто не довіряють національним судам.
Бум позовів українців проти України (саме конкретна країна в якості відповідача вказується у всіх судових справах ЄСПЛ) найімовірніше спровокований численними арештами майданівців, випадками кіднепінгу, катувань та спробами вбивств під час Революції гідності. Разом з тим, у ЄСПЛ стосовно України виразно  малюється ще одна тенденція: лише мала дещиця заяв наших співвітчизників проходить чистилище процедури фільтрації шанованої установи. Так, із розглянутих протягом 2014 року позовів  українців  90% заяв вже під час першого розгляду оголосили неприйнятними. 

Черги і відмови
«Зчаста люди, перш ніж звертатися до ЄСПЛ, навіть не намагаються вивчити що це за установа, справи якої підсудності вона розглядає. А просто хапаються за Страсбурзький суд, як за останню соломинку, вважаючи, що це панацея», – розповідає Роман Котик, який, за довіреністю захищає інтереси громадян у ЄСПЛ.  За свою кар’єру він надіслав до цієї установи 10 заяв проти України. Роман Котик у ролі захисника фігурував у найгучнішій справі у Страсбурзькому суді проти України – справі Богдана Савицького. Тоді Котик зумів довести факт побиття та знущання з Савицького міліціонерами. У 2012 році Європейський суд  з прав людини зобов’язав Україну виплатити йому компенсацію у розмірі 150 тисяч євро. Це найбільша в історії нашої держави сатисфакція.
За словами Романа Котика, із проханням надіслати позов до ЄСПЛ до нього зверталося близько сотні прикарпатців. Але більшості довелося відмовити саме через непідсудність їхніх справ Страсбурзькому суду.
«Дехто вважає, що його справа настільки вагома, що її повинен розглядати відразу   Європейський суд, оминаючи національне судочинство. І неможливо пояснити цим людям, що для того, щоб у ЄСПЛ заяву взяли до розгляду, треба пройти всі інстанції українського правосуддя, включаючи касацію», – каже Роман Котик.
Часто люди звертаються до ЄСПЛ з проханням розглянути позов «проти сусіда», тобто приватної особи, що теж не підпадає під специфіку роботи суду у  Страсбурзі. ЄСПЛ приймає скарги виключно проти дій або рішень органів державної влади. Не беруться до уваги навіть спори із представницькими органами місцевого самоврядування, міськими чи обласними радами.
Необхідною умовою є дотримання усіх процесуальних правил, зокрема, передбачених законом строків. Якщо, приміром, позов до національного суду було відхилено з причини недотримання строків або ж невиконання процедурних правил, швидше за все, ЄСПЛ теж не розгляне такої заяви.
«По трьох поданих мною до ЄСПЛ заявах у мене відмова якраз через пропущені строки – 6 місяців з дня закінчення провадження в Україні, – каже Роман Котик. –  Іноді ЄСПЛ поновлює пропущені строки, але не в цих випадах».
Про те, що заяву відхилили через прорахунок із строками, Роман Котик каже, здогадався сам. Жодних роз’яснень, чому ту чи іншу заяву не прийнято до розгляду, у листі-відмові, який приходить зі Страсбургу, немає.  Це теж один із принципів роботи ЄСПЛ.
По чотирьох справах (не вважаючи Савицького) Котик отримав позитивне рішення Європейського суду.  Справи стосувалися  банальних речей – невиплати заробітної плати та вихідної допомоги. Але на вердикт навіть по таких простих справ, що називається «на потоці», чекати довелося понад три роки.
Машина Європейського суду працює дуже повільно. Кожна справа розглядається комітетом із трьох суддів або палатою з семи або 17 осіб. Усі підходять до справи ґрунтовно та скрупульозно. З урахуванням ще й того, що самі справи займають не один том, можна собі уявити, скільки їх нагромаджено. Дві справи, подані Котиком до Європейського суду у 2012—2013 роках, наразі «стоять у черзі».
Головне – це питання допуску, впевнений Роман Котик. До 2010 року розглядатиме суд справу чи ні,  вирішував комітет із трьох суддів, і якщо хоча б один висловлювався «за», справу брали до розгляду. Зараз це питання вирішується одним суддею, що, безумовно, звузило фільтр процедури допуску. 

Заочна справедливість
Якщо позов пройшов через сито жорсткого відбору, особиста присутність заявника при його розгляді не потрібна. Процес  відбувається у вигляді письмового провадження, тобто переписки між адвокатом, урядом та ЄСПЛ. Прийнявши до розгляду заяву адвоката, суд направляє комунікацію у Кабінет Міністрів, про що повідомляє адвоката. Уряд скеровує запити до органів влади на місцях, надсилає до Страсбургу аргументи власної правоти. Заперечення уряду надсилають адвокатові, пропонуючи протягом певного строку зробити зауваження. Так і проходить судовий процес до винесення рішення.
«Найбільш трудомісткий процес – це підготовка заяви-звернення, – розповідає голова «Станіславської правозахисної групи»  Андрій Малетин. – У Страсбурзькому суді діє прецедентна система права, тому потрібно вивчити практику ЄСПЛ на наявність прецедентів. Чітко продумати всі аргументи і максимально стисло їх викласти. Не має бути нічого зайвого».
Оформлення заяви до Європейського суду з прав людини у спеціалізованих адвокатів коштує на порядок більше, ніж звичайної позовної заяви в рамках українського судочинства. Втім, громадські організації на кшталт «Станіславської правозахисної групи» допомагають в їх складенні безкоштовно.
«У ЄСПЛ люблять, коли позивачі цікавляться своєю справою, їх адвокати надсилають додаткові документи протягом провадження, запити щодо того, на якій стадії провадження знаходиться справа, – продовжує Андрій Малетин. – Там дотримуються політики: якщо розгляд справи не цікавий вам, отже, суду також. Тому важливо не втрачати інтерес».
Основним законодавчим актом, яким керується Страсбурзький суд, є Конвенція з прав людини. Суд не розглядає позови в ракурсі українських законів. Якщо право позивача порушене згідно із українським законодавством, але це право не гарантується Конвенцією, позов визнають беззмістовним. Суд розглядає лише ті заяви, в яких йдеться про права, гарантовані Конвенцією та протоколами до неї.
Та навіть пройшовши через усі жорна марудної процедури розгляду у ЄСПЛ, винесене позитивне рішення може наштовхнутися на глухі застінки національної системи його виконання.  За даними Української Гельсінської спілки з прав людини, станом на 2014  рік в Україні не виконується майже 95% рішень Європейського суду.
«В частині сатисфакції, тобто виплати матеріальної та моральної шкоди, рішення, як правило, виконується, – запевняє Андрій Малетин. – Так, Савицькому за три місяці повністю виплатили 150 тисяч євро. Але справа в тому, що в постановах Європейського суду містяться як індивідуальні заходи, так і заходи загального порядку, які передбачають зміни національного законодавства й практики судочинства. В цій частині рішення в Україні, ясно, що не виконуються».

Володимир Ковальчук,   екс-представник урядового уповноваженого   у  справах Європейського суду з прав людини  в Івано-Франківській області:
– З початку року Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Євросуду з прав людини направлено доручень щодо 96 скарг громадян нашої області, які звернулись до цього Суду в Страсбурзі. Більшість із цих доручень надійшли в березні-квітні і одразу ж мною, тоді ще регіональним представником Секретаріату, були направлені запити до місцевих судів, окружного адміністративного, апеляційного адміністративного (у Львові) судів з метою отримання копій судових справ.
В основному ці справи стосувались таких категорій, як «Діти війни», чорнобильських пільг та компенсацій, невиплати зарплатні чи невиконання судових рішень. Були також земельні та майнові спори, розгляд по яких у судах тривав понад розумні строки. Декілька скарг стосувалось неоднозначної ситуації з ліквідацією комунальної організації обласної ради – хору «Елегія» і переглядів раніше прийнятих рішень місцевими судами Вищими судовими інстанціями України щодо скасування цієї ліквідації.
Були запити і до облвійськомату, військових частин Делятина та Коломиї, бо звертались колишні військовослужбовці щодо невиконання рішень колись військових судів.