Відпочинок на Прикарпатті: Косів - місто скарбів та легенд
Це місто претендує на звання центру гуцульської культури, але для неуважних туристів Косів править або за сувенірний ринок, або за станцію пересадки на шляху до Коломиї чи Верховини. Ми з вами уважні туристи, еге ж?
Ви завітали на славетний ринок, нагребли кераміки для родичів, вишиванку для себе, капелюшок для кращого друга, ґерданів для коханки (або коліжанки). Куди податись туристові, який вже натішився місцевими цінами? Активісти можуть розпитати у гончарів про майстер-класи з розпису, а для тих, хто зголоднів, план наступний: ресторан, кав’ярня, затишна приватна садиба. Не дивуйтесь, якщо ввечері чи в неділю стріните на вулицях Косова самих котів та пташок, а людей годі буде й шукати. Містяни воліють проводити вечори з родиною, тому місто наче знелюднює. Після наїдків та напоїв серце прагне культурних вражень? До ваших послуг 3 музеї, пише guide.karpaty.ua.
Музей народної творчості Михайла Струтинського розміщено у школі мистецтв, він займає коридор та дві великі зали. Тут пропонують помилуватися витворами народної майстерності не самої лише Гуцульщини — Бойківщини, Буковини, Поділля, Покуття та Опілля. Колекція народних вишивок складається з 10 тисяч екземплярів — їх систематизують за часом створення. Окрім вишивок у музеї виставлені веретена, скрині, бочки та вироби зі шкіри. Музей працює з 10.00 до 18.00, о 13.00 він на годину зачиняється на обід, а понеділок — вихідний.
Понад 2 тисячі експонатів пропонує до уваги цікавих туристів Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Все, що ви хотіли знати про гуцулів, але соромились запитати, — тут виставлені зразки народного одягу, прикрас, предметів побуту. Музей пишається традиційними ліжниками (тобто килимами), а заразом палицями і топірцями. Беріть тематичну екскурсію — не пошкодуєте. Музей розташовано на вулиці Незалежності, в будинку 55. В понеділок вихідний, у всі інші дні його двері відчинені з 10.00 до 18.00.
“На солодке” лишився Музей визвольних змагань Прикарпатського краю за тією ж адресою: Незалежності, 55. Він працює з 9.00 до 18.00, і на вихідний йде не в понеділок, а щонеділі. З 13.00 до 14.00 його працівники обідають. Тут ви можете дізнатись про героїчну боротьбу УПА та трагічну долю ОУН, тут зберігають книгу пам’яті, в яку записані імена жертв політичних репресій. Оглядати експозицію краще в компанії екскурсовода, тим більше, вартість екскурсії смішна — близько 15 гривень.
Легенди Косова
Окрім музеїв зазирніть на Замкову (Міську) гору — на ній лишились старовинні земляні вали. З гори відкривається панорама міста та околишній сіл, а схили поросли рідкою для цих країв чорною альпійською сосною. Смітити взагалі погано, а смітити на заповідній території Міської гори чи деінде в Косові — смертний гріх, за який небеса карають теплим пивом, китайськими сувенірами і п’яними сусідами по купе. Не ризикуйте, адже небеса вже й так невдоволені незаконною забудовою: на Горі працює кафе з оглядовим майданчиком. Придивіться до скелі, на якій стоїть кафе-правопорушник, — вона з пресованого піску, і таких скель дві на всю Європу.
Міська гора — файне місце для прогулянки, але найкраща панорама відкривається не з неї. Шукаєте небанальну локацію для фотозйомки? Рушайте на гору Остру, що у західній частині міста. Стежка до неї починається від символічної могили воїнам УПА, і скоро тут обіцяють облаштувати гарну дорогу з перилами. Проте у нас з вами є привід ще трохи затриматись на скелях Міської гори, адже с цим місцем пов’язані декілька легенд — у Косові легенди так тісно переплелись із історію, що неможливо втямити, де закінчуються факти і починається міф.
Містечко довго жило видобутком солі, воно вабило євреїв, які вміли збагатити себе та край. Тому Косів був “смачною” здобиччю для загарбників — колись кордон Османської імперії пролягав просто за Черемошем, тому загарбникам не доводилось довго їхати по чужі багатства. Місто горіло двічі: у 1621 і 1624 роках — остання пожежа і знищила замок на Міській горі. Тоді міщани з майном намагалися сховатись від татар у підземеллях — принаймні так стверджують перекази. Проте нападникам вдалось захопити фортецю, і сила силенна людей була вбита просто у стінах замку. Фортеця лишилась у руїнах, і вхід до підземель було випадково знайдено лише перед Другою світовою війною, під час будівництва автостанції. Хоча влада наказала замурувати прохід, один чоловік забрався до підземель — і дійсно знайшов давні скарби, золото та перли. Цікавість змусила дослідити темні переходи далі, й одразу за залою зі скарбами він натрапив на кімнату, повну кістяків загиблих міщан. Наляканий, чоловік вибіг на поверхню, а коли повернувся по скарби — вхід вже був засипаний. На цьому місті, просто над підземним “кладовищем” косівських міщан нацисти розстрілювали євреїв, тож Замкова гора здобула репутацію “суцільної могили”, а на східному її схилі зберігся старовинний єврейський цвинтар — місце релігійного паломництва хасидів.
Багатство міста хвилювало уяву не самих лише турків з татарами. Косів зазнавав набігів опришків. Подейкують, ніби не всі опришки грабували багатих, щоб допомогти бідним, — серед робін-гудів знаходились такі, що думали лише про наживу. Одного разу розбійники пограбували церкву, а оскільки скарбів було багато, прихопили паламаря та служку, щоб вони несли за ними здобич. Опришків оточила варта, вони розуміли, що не втечуть разом із коштовностями та заручниками, тому вирили під величезним каменем яму, сховали скарб, а паламаря зі служкою вбили та завалили тіла брилою, наказавши мертвим стерегти скарби від живих. Селяни вважали той скарб проклятим, і намагалися оминути зловісне місце, проте на початку XX ст. знайшлась смілива людина. Чоловік підірвав камінь гранатою — і побачив золото! Тільки він спробував нахилитись, щоб забрати коштовності, перед ним постали два кістяки, тож відчайдушний шукач скарбів накивав п’ятами.
Це лише дві косівські легенди — переказів у цьому місті вирує безліч. Бажаєте їх почути? Тоді рушайте до Прикарпаття! Гуцули залюбки розкажуть вам і про велетів, і про солеварню, і про Банське озеро, на якому стояв монастир.
Цілюще джерело
Місто довго знаходилось під владою Австро-Угорської імперії, проте лише на початку минулого століття, коли Прикарпаття раптом стало польським, поляки побачили у Косові туристичний потенціал. Місто перетворилось на курорт, відкрились лікувальні заклади — залишки лікарні Аполінарія Тарнавського можна побачити на території санаторію “Косів”. Він розташований за 3 км від центру міста, у селищі Смодна. Курортному успіху дуже сприяло сірководневе джерело.
Цілюще джерело тече зі скелі, і про нього також складено легенду. В горі, де дзюркотить водичка, ховався щезник — нечистий дух, що насилав на людей хвороби. Щезники живуть на землі, але час від часу мають навідуватись до пекла, бо не можуть без сірчаного духу. Один побожний чоловік вирішив прогнати щезника, взяв свячену воду з Йордану та пішов до скелі. Дорогою він читав молитви, а як дістався місця — почав кропити скелю і наказав щезнику “щезнути за ліси і гори”. От тільки забув заклясти, “аби й духу твого тут не було”. Тому, як вирвався зі скелі пекельний вогонь і злий дух полетів десь аж за Чорногору, з каменю почала точитись вода, яка різко пахла сіркою. Над джерелом досі стоїть капличка з хрестом, а гору, на якій струменить цілюща вода, часто називають іменем того побожного чоловіка — Зіняків верх. Хоча у більшості путівників вона фігурує як Сопка.
Містяни облюбували інше джерело — Кринчиста криничка, до якого ведуть чисельні лісові стежки. Розпитуйте дорогу, вам радо підкажуть, як дістатись Кринички. Подейкують, ніби в джерелі ховається чарівна мавка-лісниця…
Активний відпочинок
У Косові любо відпочивати і влітку, і холодної пори року. Поряд розташований Національний природний парк “Гуцульщина”, а одразу за ним — село Шешори. У Шешорах туристи милуються Сріблястими водоспадами, проте і в межах самого Косова є гарний водограй. Косівський Гук лежить на Рибниці, загальна висота його каскадів — близько 2,5 м. Про нього, звісно, є своя романтична легенда — у Косові геть про все є легенда, trust me. Розпитайте тубільців, чому легіні, бажаючи довести дівчатам своє кохання, стрибають зі скелі в плесо Гуку.
Слова “гріпси” чи “даунхіл” для вас не пустий звук, і ви в курсі, чим пружинна вилка відрізняється від повітряної? Тоді на вас чекає не лише траса для даунхілу, але й 30 маркованих веломаршрутів різної складності — у місті діє громадська ініціатива “ВелоКосів”. На сайті можна скачати треки для подорожей, а якщо свого ровера не прихопили — беріть на прокат, тут пропонують модернові моделі “Kellys“. Для екстремалів передбачена ще й така розвага, як рафтинг на Черемоші — в місті збирають групи охочих.
Туристам, які надають перевагу пішим прогулянкам горами, свої вітання переказує Гірська аварійно-рятувальна служба міста. Ці люди будуть витягати вас, якщо вночі вийдете з намету до вітру, і мавки заведуть вас в прірву. Щоб хлопцям не доводилось гасати Карпатами, шукаючи, де ви є, будь ласка, реєструйте групи перед виходом в гори.
Зима — зоряний час глінтвейнів, лижників та лижників з глінтвейном. Досвідченим спортсменам у Косові буде не цікаво підкорювати схили, а от якщо лижі для вас нова розвага — інша справа. Взимку у 2 км від центру, на горі Михалкова працює траса довжиною 1 400 м. Перепад висот на ній — 250 м, діє бугельний підйомник. Урізноманітнити лижні розваги можна, завітавши до Шешорів або Верховини. Новачкам буде зручно опановувати тут лижі — є прокат спорядження, та й послуги інструкторів коштують недорого.
Як дістатись
Перевага Косова — в легкій транспортній доступності. Жодного карпатського екстріму на кшталт “одна маршрутка в потрібному напрямку, якою з вами їдуть косарі, вівчарі, циган з ведмедем і ще купа туристів”. Прямі автобуси до Косова рушають з Києва, Львова, Івано-Франківська, у 12 км — залізнична станція Вижниця, від якої також ходять автобуси. З Косова легко поїхати до Коломиї, Верховини, Снятина.
Суху інформацію корисно взяти до уваги, але краще нашорошити вуха та прислухатись до порад місцевих жителів. Вони рають не покладатись на прямі львівські рейси, оскільки це незручно за часом, — їхати доведеться довго, поганою дорогою, вже ніяких музеїв з сувенірами не захочеться. Замість цього сідайте на поїзд до Коломиї або Івано-Франківська, а там вже зробите пересадку на автобус. Найкращий варіант — бус, що йде через Яблунів. Транспорт з Франківська починає сновигати з 6.15 — щогодини є рейс у косівському напрямку.
