«Вкрадені» бали, або Де рамки у творчості?

Зовнішнє незалежне оцінювання 2016 р. залишилося позаду. 257 тисяч українських випускників склали один із найважливіших іспитів у своєму житті, отримали високі чи не дуже бали та подають документи до омріяних ВНЗ. Частині з них довелося перед тим, як приступити до цього етапу вступної кампанії, відстоювати свої бали, подавши апеляцію на результат.

Цього року чимало випускників, зокрема і прикарпатських, скаржилися на занижені оцінки за власне висловлювання в тестуванні з української мови та літератури, пише Галичина Більшості з них таки вдалося повернути собі «вкрадені» кілька балів. Втім, директор Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) Вадим Карандій та міністр освіти і науки Лілія Гриневич стверджують в унісон, що цього року рівень апеляцій з усіх предметів невисокий — близько одного відсотка.

Розум чи серце?

Тест з української мови і літератури є обов’язковим, тобто його складають усі, і навіть ті, хто не планує здобувати майбутній фах у вищому навчальному закладі. Думки про складність його завдань традиційно розділились. Як завжди, було чимало випускників та їхніх батьків, котрі наголошували на винятковій складності завдань, інші ж тихо стверджували: завдання прості, тому не варто нагнітати і так напружену атмосферу під час іспиту. Тема власного висловлювання — «До чого ж, зрештою, треба дослухатися в житті — до розуму чи до серця?» — також викликала неоднозначні думки. А після оприлюднення результатів — і взагалі невдоволення. Чимало вступників, їхніх батьків та вчителів були вражені доволі низькою оцінкою за цю частину тесту, яка, до речі, оцінюється максимально в 20 балів. Тож найбільш відважні та впевнені абітурієнти подавали апеляції на результат і таки змогли «вибороти» кілька балів: хтось лише 2, а хтось аж 8. Вам не здається дивним, що за максимальної вартості відкритого завдання в 20 балів апелянти відсуджували 8 — майже половину? 

Мета творчого завдання у тестуванні з української мови та літератури проста і виправдана — продемонструвати, наскільки абітурієнти вміють висловлювати свої думки. Фахівці Українського центру оцінювання якості освіти наголошують, що це не твір, а всього-на-всього творче висловлювання, в якому молодь демонструє свою громадянську позицію та погляд на світ. Вступників із самого початку заганяють у жорсткі рамки, не даючи розгулятись їхній творчості та фантазії, адже, розкриваючи задану тему, потрібно чітко дотримуватися певної структури. Основними частинами власного висловлювання є теза або антитеза, аргументи, приклади з літератури чи з інших видів мистецтва, історичні факти чи історії з життя, висновки. Отже, щоб написати цю творчу роботу, потрібно чітко знати вимоги та дотримуватися їх.

Роботи з української мови і літератури прикарпатців цього року перевіряли в Одесі, тож усі «помідори» полетіли в одеситів, мовляв, засудили, не зрозуміли думки західняків тощо. Вчитель української мови і літератури Коломийської СШ №1 з поглибленим вивченням англійської мови ім. В. Стефаника Марія Томенчук наголошує, що цього року перевірники «вкрали» кілька балів у випускників. «Після оприлюднення результатів тестування з української мови і літератури у мене телефон не замовкав, — розповідає Марія Дмитрівна. — Своїх учнів, дітей добрих знайомих агітувала подавати на апеляцію.

Втім, дуже багато випускників цього таки не зробили, адже боялися втратити ще бали. Знаю, що з Коломиї на апеляцію подало лише п’ятеро дітей», — розповідає вона.
Учитель української мови та літератури Калуської гімназії ім. Д. Бахматюка Віталій Півторак зауважує, що цього року й справді було чимало не згідних з оцінкою творчого завдання, але не всі подали апеляції, бо змирилися з тим, що мають і так високий бал, не хотіли витрачати час на апелювання.

Одна робота — різні оцінки

Марія Томенчук розповідає, що твір її вихованця — випускника Коломийської СШ №1 ім. В. Стефаника Артура Олексюка — оцінили в 12 балів, а на апеляції додали ще 4. Тож у результаті на тестуванні з української мови і літератури він отримав високі 193 бали. Парадокс ситуації в тому, що за твір з англійської мови хлопцеві виставили 13 балів з 14 можливих. Тож він не дуже розумів такого стану речей, коли знання з рідної мови оцінюють на нижчі бали, аніж з іноземної. Втім, завдяки наполегливості та безстрашності йому вдалося відвоювати кілька таких важливих балів. Адже під час напруженої вступної кампанії кожен бал — на вагу золота.

Але найбільше від суб’єктивного чинника перевірки творчих робіт, за словами Марії Томенчук, постраждав випускник Спаської школи Коломийського району Орест Бурмей. З його роботою вчителька їздила до Івано-Франківська, Києва та Чернівців, попри те, що апеляційна комісія таки додала хлопцеві 5 балів за зміст. Адже, на думку педагога, перевірники «наловили» неіснуючі помилки. і, що найцікавіше, думки експертів-філологів розділилися.

«За зміст після подання апеляції йому одразу додали 5 балів, то в результаті він отримав 11 з 12-ти максимальних, але ще лишилося 17 граматичних, стилістичних і лексичних помилок, з якими, як учитель-методист з 24-річним стажем роботи, я не могла погодитися, — обурюється моя співрозмовниця. — Тож у Києві перед апеляційною комісією намагалася захистити його роботу. Мене не чули, придиралися до слів, їм не сподобалося, що учень вжив вислів «бути впевненим», «Мартин Боруля мав кам’яне серце» тощо. Я не могла заспокоїтися, вирішила їхати до Івано-Франківська шукати правди, а в душі була ображена на одеситів, котрі, як мені здавалося на той момент, просто «зарубали» оцінки прикарпатським дітям. Тож я звернулася до фахівців знаної івано-франківської освітянської структури. Після перевірки роботи фахівець знайшла аж 22 граматичні, лексичні й стилістичні помилки і винесла вирок — 8 балів. «А вам на апеляції завищили, я би не дала вам +5. Мені не подобаються теза, висновки. А що це за вигаданий приклад із життя?». І от я запитую, що це за об’єктивне оцінювання, якщо за зміст творчого завдання перевірники в Одесі ставлять 6 балів, в івано-Франківську — 8, а в Києві — 11 балів».

Науковці-філологи Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, перевіривши роботу Ореста Бурмея, зробили протилежні висновки та підтвердили, що мав місце надміру суб’єктивний підхід до її оцінювання. Тож пані Марія планує написати відкритий лист міністрові освіти і науки Лілії Гриневич та детально викласти наболілі питання.

Прискіплива перевірка

Вчитель зауважує, що за всю історію впровадження реформи зовнішнього незалежного оцінювання такого розбалансованого ставлення до лексичних помилок не було. «10 років тому, коли лише впроваджували систему ЗНО, виступала категорично проти того, щоб були письмові роботи, адже розуміла, що там, де є людський фактор, не може бути справедливості, — зауважує педагог. — Пізніше, коли побачила особливості ЗНО, зрозуміла, що це найкращий варіант. і цей найкращий варіант існував 9 років. Торік дітям після їхнього запиту видавали ксерокопії творчих робіт. Тому мої учні приходили до мене з копіями своїх робіт, а я вже перевіряла їх і виставляла оцінку. Цікаво, що мої оцінки за творче завдання, як правило, завжди збігалися з тими, що виставляти експерти».
Марію Томенчук у цій ситуації найбільше обурює те, що перевіряльники ставлять дітей у своєрідні рамки, вказують їм, які слова вживати, а яких ліпше уникати. Тобто зводять висловлювання випускників до певного шаблону. «Не розумію, чому хтось має вказувати, яке слово вживати, адже я є творцем мови і ніхто не має права мене поставити в рамки і сказати: це слово мені подобається, а це — ні», — наголошує вона. 

Вдалі апеляції та причини суб’єктивного оцінювання

Серед цьогорічних прикарпатських випускників знайшлося чимало сміливців, котрі не побоялися подавати на апеляцію та виборювати зароблені своїми знаннями бали. Випускниця Калуської гімназії ім. Д. Бахматюка Софія Татомир на зовнішньому незалежному оцінюванні складала тестування з української мови і літератури, англійської мови та математики. Набрала відповідно 193, 189 та 175 балів. А от результат з української мови та літератури оскаржила і «відвоювала» аж 6 балів.
Дівчина розповідає, що процес подання апеляції виявився доволі заплутаним. «Якщо б мені не допомогла дівчина, яка роком раніше подавала апеляцію, то нічого б не змогла. Зразок заяви нечіткий, якщо написати його таким чином, то скажуть, що недобре, — розповідає абітурієнтка. — Треба чітко вказувати пункти, з якими не погоджуєшся, зазначати, що до тестової частини претензій не маєш, повідомляти попередньо отриманий бал ЗНО і те, чи будеш присутній особисто на розгляді своєї заяви. Я не знала, чи заява дійде до апеляційної комісії. На офіційному сайті зазначено дві адреси, на пошті не хотіли робити позначку, що лист адресовано апеляційній комісії тощо, а часу було обмаль».

Софія переконана, що суб’єктивізм оцінювання творчого завдання полягає в тому, що дітей втискають у жорсткі рамки, за які в жодному разі не можна виходити. «Це вже зовсім ніяке не власне висловлювання, а калькована затерта розповідь, бо просто так треба, і нікого не хвилює, що ти так не думаєш. Оцінювати балами творчість — це абсурд. Тут або подобається, або ні. На це вона і творчість, у неї немає ніяких обмежень, вона має бути вільною», — зауважує моя співрозмовниця.

Випускник Української гімназії №1 Захар Процюк вирішив подавати на апеляцію для того, щоб підвищити свій рейтинговий бал і, відповідно, отримати кращі шанси для вступу до університету.

«Після ретельної консультації зі своїми вчителями вирішив, що можу претендувати на вищу оцінку, — розповідає хлопець. — Вдалося «вибороти» небагато, лише 2 бали. Однак маю багато знайомих, які «вибороли» 6-8 балів».

На відміну від Софії, Захар наголошує на простоті механізму подання апеляційної заяви. Гімназист зауважує, що оцінка за власне висловлювання є суб’єктивною тому, що неможливо створити єдиний зразок, на який би всі орієнтувалися під час перевірки.

«Творчі роботи попадають під різні критерії, встановлені певною областю або, що гірше, певним учителем. Без сумніву, цю проблему частково вирішують оприлюдненням критеріїв оцінювання, на які мають орієнтуватися всі області під час перевірки. Та, на жаль, це не завжди спрацьовує. Тому часто все зводиться до того, що учні надіються на те, щоб їм «пощастило» під час перевірки творчого завдання. Вважаю, що творче завдання в тесті з української мови та літератури все ж таки є доцільним. Та, без сумніву, це питання потребує певного реформування. Якщо не в зміні самої структури, то хоча б у процесі перевірки. Зокрема, чув, що цього року творчі роботи перевіряв один екзаменатор, а не два, як це було раніше. Я вважаю, що це неприпустимо, адже тоді суб‘єктивізм під час перевірки лише загострюється», — висловлює свою точку зору випускник.

На власній шкурі

Учитель української мови і літератури Калуської гімназії ім. Д. Бахматюка, член експертної комісії ЗНО Віталій Півторак, котрий не з чуток знає, як це — перевіряти роботи учасників тестувань, зауважує, що власне висловлювання — це своєрідний душевний творчий процес, і для того, щоби осягнути його іншій людині, їй потрібно заглибитися в той дивосвіт. На жаль, за словами педагога, не всі члени експертної комісії хочуть чи можуть осягнути глибинність дитячих думок та почуттів. 

Після такого міні-скандалу в суспільстві ще голосніше, аніж раніше, заговорили про доцільність творчої роботи серед завдань зовнішнього незалежного оцінювання. Віталій Півторак зауважує, що однозначної відповіді на це запитання немає. За його словами, дуже часто це завдання, навпаки, сковує творчу дитину та ставить її в певні рамки. «Звичайно, що з одного боку, мусить бути якийсь стандарт оцінювання, з другого — не можна творчу дитину «вкладати» у стандарт, увібрати її душу в рамку неможливо. із власних спостережень скажу, бо я також у шкурі тих, хто перевіряє, що не всі розуміють творчих особистостей. Не завжди помічають тезу, аргумент чи не сприймають творчий висновок, — коментує освітянин. — Якщо забрати творче висловлювання, то це буде роботоподібна праця. З другого боку, якщо навчатимемо дітей за профілями та уподобаннями майбутньої професії, то, може, завдання власного висловлювання треба давати суто технічно налаштованим дітям. А вже творчим, тим, хто пише вірші, есе, давати можливість якимось іншим чином проявити свої здібності». 

Марія Томенчук наголошує на важливості такого завдання, як власне висловлювання в тестуванні з української мови та літератури, адже сучасні діти розучилися формулювати власні думки. «Якщо запитати дітей, яке завдання в тесті з мови є найскладнішим, вони не вагаючись скажуть: «Власне висловлювання». У наших школах практикують пасивне навчання: вчитель прийшов на урок, розказав якусь тему, а на наступному занятті учні мають відтворити почуте. Діти не вміють висловити свою думку, не розуміють, як її аргументувати. Тому перед тим як приступати до глобальних освітніх реформ, потрібно змінити методику викладання в школі. Навчання має розвивати особистість».