Визволені з полону або 22 дні порожнечі та боротьби

Як же ж міцно і ніжно вони тримають один одного за руки. Так міцно, щоб більше ніколи і ніде не розлучатись. Двадцять дві доби.

Рівно стільки Юля чекала з полону свого чоловіка Сергія. 528 годин, які розтягнулися на довгі хвилини, секунди… Кожен удар серця мов чавунний плин дзвону. Читаючі ці рядки, лишень спробуйте уявити собі душевний розпач Юлії, яка й гадки не мала, як почуває себе і де її кохана людина. І взагалі, чи він ще живий?

Нажаль історія людей, про яких буде мова вже стала типовою в цій, нав’язаній Україні війні. Сергій Гаков разом з своїм товаришем Едуардом Кулінічем, та ще кількома волонтерами двома машинами повезли продукти українським солдатам. Дорогою вони потрапили у засідку терористів. Автомобіль Сергія зупинили. Іншому авто вдалось вирватись з пастки. Власне, після цього дружини Сергія  та Едуарда подивилися в очі нещастю. Жахлива звістка про полон чоловіків об’єднала жінок.

- Раніше ми просто товаришували, - розповідає Юлія. – Але тепер… Ми одна родина.

Зупинивши автомобіль волонтерів за селом Кантарне, що неподалік Тореза, терористи відразу почали бити бранців.

- З першої секунди все було дуже жорстко,  - пригадує Сергій. – Ми навіть думали, що наше життя на цьому закінчилося. Остання зупинка… У нас відразу забрали телефони.

Полонених чоловіків переправили до міста Сніжне. Два тижні вони перебували в захопленому терористами військкоматі. Їх утримували у нелюдських умовах у підвалі, який не провітрювався і був надзвичайно сирим. Сусідами по імпровізованій камері стали чимало простих мешканців Донбасу.

- Разом з нами в камері, хоча навряд це можна назвати камерою, радше просто яма в погребі, - продовжує пригадувати Сергій. – Були 64-річна жінка та її 67-літній чоловік. І  якщо перебування там було тортурами для нас, то важко собі уявити, яким знущанням це було для такої літньої пари!

Сонце бранці бачили не більше п’яти хвилин за день. Рівно стільки часу давали їх нелюди на те, щоб оправитися та вмитись. Часто-густо били полонених. Наприклад, один з садистів обпік Сергію ніс, підносив до його обличчя ножа і казав, що зараз обріже йому вуха та ніс. Та тварини в людській подобі особливо знущались над полоненими військовослужбовцями Збройних Сил України. Зокрема, щодня по-звірячому катували українського офіцера, який потрапив до них у полон пораненим. А коли до імпровізованої буцегарні доставили кількох полонених солдат, то їх закрили в приміщенні, де хлопці не те що могли лише стояти в суцільній темряві, в них просто не вистачало повітря, щоб дихати. Власне такими НКВДистськими прийомами фашисти з так званих «ДНР» та «ЛНР» ламають волю наших людей. Окрім цього, на них і їхніх близьких застосовують шалений психологічний тиск. При цьому полонених хлопців буквально під дулами автоматів змушують казати на відеокамери про те, що вони «дякують терористам».

- Мені телефонували і казали, якщо я не буду агітувати за «новоросію»,  то мого чоловіка розстріляють, - пригадала Юлія. – Запевнювали, що він в державі нікому не потрібен, мовляв, одним більше – одним менше… Я просто не знала, що робити, допоки не звернулась до полковника Олексія Дмитрашківського, який дуже допоміг всім нам.

- Ви маєте зрозуміти, що за два тижні подібних фізичних і моральних знущань воля людей ламається, - сказав Едуард. – Але більшість наших людей, українців за духом, все ж таки залишались людьми.

Спецоперація зі звільнення заручників розтягнулась на тижні. Кілька разів їм казали, везуть на обмін. Та вони з якимись українськими солдатами доїжджали до корпункту російського телеканалу «Звезда», де наших вояків  знімали у роликах для російської пропаганди.

Взагалі, за словами наших волонтерів, справа з «промиванням мізків» у «ДНР» та «ЛНР» стоїть на дуже високому рівні. Щогодини всім, хто перебуває на окупованій території вкладають в голову чергову порцію пропагандистського лайна.

- Якщо послухати їхні новин, то можна зробити висновок, що терористи наступають на всіх фронтах і гордо перемагають все і всіх, - продовжив розповідь Сергій. – А ще, людей там під гаслами боротьби з фашизмом просто грабують, вивозять на примусові роботи з обладнання оборонних позицій. І знаєте, що важливо? Тим людям це подобається. Подобається бути рабами. І вони вважають, що це порядок, якого вони так довго чекали. І це - найстрашніше.

Процедура обміну заручників на затриманих терористів відбулась неподалік населеного пункту Ясинувата.

- Нашим перемовника вдалось обміняти одного представника ДНР на чотирьох українців, - розповів начальник прес-центру штабу АТО полковник Олексій Дмитрашківський. – Двоє з них – це наші волонтери. Операція відбулась під керівництвом керівника АТЦ генерал-полковника Василя Грицака. При АТЦ створено відділ професійних перемовників – професійних конфліктологів, які ведуть перемови стосовно повернення наших полонених з застінків терористів. І тепер жодна людина, яка потрапила у полон не буде забута. Кожному буде надана професійна допомога.

   - А ще,  я дуже хочу подякувати бійцям спецпідрозділу «Альфа», - зазначив Сергій. – Вони стільки зробили для того, щоб ми опинились на волі.

Зараз герої нашої розповіді вже дома. Вони мріють нарешті позбавитись камерно-тюремного запаху.  І кожного дня повертаючись з роботи міцно тримати за руку свою дружину.

Тарас Грень.

Фото автора.