Як у Калуші двірничка чистоту у дворах наводить та руйнує стереотипи (ВІДЕО)


Двірники — це не обов’язково замурзані, неосвічені та асоціальні люди. "Особисто ламаю стереопити", — розповіла калушанка Світлана Базюк, яку "Вікна" застали у дворі на вулиці Тихого.

Жінка від сьомої години ранку уже на ногах. Адже у її розпорядженні 17 під’їздів, біля яких треба замести, зібрати та винести сміття, а ще — привітатись і поспілкуватись з їхніми мешканцями, розповідають Вікна.

«Часто як приходжу на роботу, то з одного вікна тобі кричать: «Добрий день», з іншого боку — «Добрий ранок. Як спалося»? Одного разу підходить чоловік і каже: «У нас тут завжди так чисто, я скільки ходив і такого порядку не бачив. Дякую вам». І ти уже з настроєм починаєш цей день. Дуже приємно коли твою роботу не просто помічають, а ще й оцінюють. А коли мене десь немає, то окремі мешканці дзвонять особисто і питають, чи щось не сталося, або ж на фірму телефонують. Тому стараюся їх не тривожити зайвий раз, а про зміни попереджати — наприклад, як іду у відпустку».

 

П'ятдесятирічна Світлана Базюк працює на вулицях міста уже двадцять три роки. Каже, що двірниками — не народжуються, ними стають за збігом обставин.

«Так і у мене сталося. Це були двохтисячні. У мене сім’я, маленька донька. Роботи не було. З біржі направили у четвертий ЖЕК. Думала, це тимчасово, а так звідси пішла й у другий декрет. Тоді вибір стояв: або їхати за кордон і жертвувати сім’єю, або погоджуватись на запропонований варіант. Якщо повернути час назад, я б не змінила нічого. Адже бачила, як росли мої доньки Уляна (педагог, тимчасово у декреті) та Ірина (вчора захистила магістратуру в медичному університеті), зараз маю змогу няньчити онука Артема. Отримаю хоч не дуже велику, але стабільну зарплату, а також регулярну подяку від людей, для яких працюю. Від влади також мала грамоти — попереднього міського голови й у квітні — від теперішнього».

Жінка зовсім не соромиться своїх обов’язків, адже чесно їх виконує.

"Не краду, не оббріхую, а заробляю фізичною працею. Чоловік Володимир та доньки — завжди підтримували. Ніколи у школі над дітьми ніхто не сміявся, що їхня мама двірничка. Я завжди ламала стереотипи: ходила на роботу на каблуках, у платтях та з макіяжем. Таким чином проявляла любов та повагу до себе як до жінки. Так вчила і своїх дівчат — можливо, хтось з оточення підхопив. Адже двірники — це не обов’язково люди замурзані, без освіти чи з якимось соціальними проблемами. Це життя — і тут буває по-різному. У мене також є червоний диплом апаратниці, але якщо я знадобилась тут, значить — прибираю».

Світлана Базюк не могла не згадати про свій колектив, з яким проводить багато часу.

«У нас немає конфліктів та заздрощів, навпаки стараємось підтримати одні одних. Та й на керівництво гріх жалітись — проблем із виконанням завдань у нас немає, а вони дослуховуються і до наших побажань».

Більше читайте тут.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!