Як у Відні та Франківську з будівельного непотребу роблять шедеври

Минулого тижня протягом чотирьох днів архітекторки з Відня під час фестивалю «Сеанс міського сканування» у Франківську навчали, як повторно використовувати будівельне сміття і давати нове життя, здавалося б, непотребу.

Як це працює і чи може така практика прижитися в Україні, розбирався Репортер.

Матеріали кочують

Сюзанна Детлефсен та Карола Стабауер – архітекторки. Кажуть, нині в Європі повторне використання матеріалів, екологічність та економність – це не лише модна течія, а й усвідомлення відповідальності за майбутнє планети.

«Під час вторинної переробки все одно потрібні ресурси – наприклад, енергія для використання шредеру чи переплавляння металу. Повторне використання зберігає більше ресурсу, аніж переробка. І разом з тим ми також зменшуємо кількість відходів, – говорить Сюзанна Детлефсен. – Ми зрозуміли, що використаний матеріал можна вписати у новий контекст. Будинок, який підлягає знесенню, стає центром і натхненням для пошуку нової функції. Так працює циркулярна економіка».

Сюзанна й Карола заснували у Відні проект Materialnomaden, з німецької – матеріали, що кочують. Працюють одразу в кількох напрямках: від консультацій до реалізації проектів на замовлення.

Відбувається це так. Є забудовник, якому треба демонтувати будинок. Він наймає спеціальну компанію, а та кличе Materialnomaden, аби архітекторки оцінили, що можна врятувати і потім перепродати. І така тенденція у Європі вже набирає обертів.

«Вперше, коли ми зайшли до одного з таких будинків під знос, нам здавалося, що ми можемо використати буквально все – двері, скло, рами, підлогу, перила, світильники. Але треба все ж обирати, бо використати все – нереально, – розповідає Сюзанна. – У нас ручна праця – дуже дорога. А таке потребує багато ручної праці – від демонтажу до роботи з матеріалом. Можливо, в Україні буде навіть легше знайти людей, які зможуть з цим працювати, але в Австрії їх небагато».

Кажуть, одне з першочергових завдань, коли заходиш у будівлю під знос – це логістика. Треба подумати, як демонтувати матеріал, спустити його вниз і при цьому зберегти цілісність, аби потім знайти покупця.

«Наприклад, ми використовуємо масиви підлоги. Тут має значення, яким чином вона кріпилася, скільки роботи й зусиль потрібно докласти, аби потім використати її знову, бо це також впливатиме на вартість», – розповідає Сюзанна Детлефсен.

Згодиться все

Один із перших проектів, над яким працювали архітекторки, стосувався соціального готелю. Вони планували для нього кухню й робочий простір. Ініціатором цього був сам замовник.

«Ми разом продумали, що буде доречним, – каже Сюзанна. – Кухня, наприклад, за гігієнічними стандартами, не може містити старих матеріалів. Але це можливо в офісі чи на сходах. На терасі використали дерево і меблі, а для сходів – перила».

Одну зі стін офісу вкрили панелями з підвісної стелі. Аби надати їм нового вигляду, експериментували з різними формами. В результаті вийшла креативна стіна з підсвіткою. А двері з будинку під знос з’єднали та перетворили на перестінок. Деякі з дверей залишили рухомими – можуть перетворюватися на стіл.

«Ми йдемо за матеріалом, шукаємо його нову функцію. В ідеалі усе місто можна розглядати як ресурс для повторного використання. Але є й проблема – це технічне з’єднання матеріалів, які потім можна було б без шкоди розібрати, але при цьому залишити матеріал міцним і надійним. І сьогодні вже впроваджуються такі технології, коли будинок потім можна легко розібрати і перенести куди завгодно».

Ще один проект від Materialnomaden – меблі для внутрішнього дворика. Лавки і столик зробили із дерев’яних сходинок. Для цього їх шліфували і переробляли. Це показує, що переробка, естетика та використання жодним чином не є взаємовиключними.

У Відні їм уже вдалося налагодити сталу співпрацю з компаніями, що займаються знесенням будівель, забудовниками, архітекторами. А ще мають власний склад реставрованих елементів, які можна використати у нових приміщеннях.

«У нашому магазині можна купити речі, які можна одразу використовувати. І більшість з користувачів – приватні особи. Але ми намагаємося залучити також і бізнес, – говорить Сюзанна Детлефсен. – Асортимент магазину у великій мірі залежить від джерел, з яких ми отримуємо матеріал. Ціль – мінімізувати зберігання і забезпечити повторне використання на вимогу. Тобто, ми розміщуємо один приклад дверей з будинку під знесення, і якщо архітектор каже, що йому, до прикладу, потрібно 50 таких дверей, тоді ми їх готуємо під замовлення».

Аби популяризувати ідею повторного використання, намагаються проводити різні активності, наприклад, розпродажі. Також з елементів будинку під знесення створили мобільний куб.

«Це було дуже цікаво – будинок потрохи зникав, а наш куб – ріс. Ідея в тому, що він мандрівний, і його можна перевозити на різні локації для демонстрації. Він також може змінюватися залежно від локації», – каже Детлефсен.

Проба Промприладу

Під час воркшопу «Нео:цінність» у Франківську архітекторки разом з учасниками пробували повторно використовувати мотлох Промприладу.

Наприклад, відрізки труб, які потім здають на металобрухт, вони з колегами з’єднали та створили підставку для вазонів. А якщо поставити згори скло із заводських печей, то виходить ще й столик для вулиці.

Із прямокутних пластикових світильників накреативили полиці, тумби та самостійний стелаж – без жодних додаткових фіксацій.

«Це як Lego, яке можна складати у будь-які форми. Коли ці світильники лежать окремо, вони – просто мотлох, та коли їх з’єднувати, виходять цікаві речі», – пояснює архітекторка, учасниця воркшопу Марта Буряк зі Львова.

Сюзанна Детлефсен додає, що ці світильники – ідеальний будматеріал, з якого можна робити майже все, навіть будинки. Цікаво, скільки таких пластикових деталей уже викинули на смітник?

Ще одна група розробила прототип жалюзі на вікна з елементів заводських ламп. А інші зі старого пилососа сконструювали торшер. Кажуть, намагалися максимально використати старі деталі та не застосовувати нові елементи.

Також серед ідей була підсвітка зі старих труб, штора-перегородка із фанерних деталей ящиків для кореспонденції, вази зі старих плафонів, дошка для балансування й килимок для медитації.

Учасники воркшопу виявилися дуже задоволеними, бо кажуть, такого не навчишся на жодних лекціях з архітектури та дизайну. Та й результат вийшов непоганим. Одним словом, все можливо, якщо добра ідея потрапляє в добрі руки.