Як змінився Франківськ за сто років. Будинок генерала

У католицькому костелі, де тепер Музей мистецтв Прикарпаття, колись зберігався «Надгробний портрет чужоземця».

Польські історики припускали, що ним міг бути офіцер-найманець, який керував гарнізоном станиславівської фортеці у XVIII столітті, пише Репортер.

Військовиків-іноземців у місті не бракувало. Літописи донесли до нас прізвища майора Ільднера, полковника Данненмарка, генерала Гундорфа. Цікаво, де вони мешкали? За логікою, їхні апартаменти мали б міститися на території палацового комплексу Потоцьких. Однак стародавні карти свідчать про інше.

На копії плану 1792 року, яку зробив професор Дрекслер, будинок на площі Ринок, 8, має назву — «кам’яниця двірська/помешкання генерала».

Найімовірніше, саме тут мешкали очільники приватної залоги Потоцьких, а після аншлюсу Галичини — коменданти австрійського гарнізону.

Одразу зауважимо, що «кам’яниця двірська» це не та, що має внутрішній дворик. Так називали споруди, які належали двору, тобто родині Потоцьких. У сусідніх, також двірських кам’яницях, згідно з планом Дрекслера, містились «заклад добр» (канцелярія, що відала магнатськими маєтками) та «команда плацу» (комендатура).

На карті, виконаній у 1769 році російським капітаном Ширковим, генеральський будинок позначений як «дом здєшніх начальніков». Ви запитаєте, що російський капітан забув у нашому місті? Все просто — у 1768 році москалі окупували Станиславів і використовували його як провіантську базу під час російсько-турецької війни. З тих часів зберігся історичний анекдот, записаний істориком Садоком Барончем. Називається він «Московський генерал».

«Здобувши місто, один генерал обходив насамперед усі костели, а потім установи місцевих чиновників, запитуючи у кожного зокрема: «Что ты за один?». На що йому відповідали: «Я консуляр, я секретар, я контролер» і т.п. А він на це кожному говорив: «А я главный». Нарешті, в одній канцелярії якийсь чиновник відважився і на запитання «Что ты за один?» відповів: «Я дурак». На що гордий генерал, не задумуючись, відрізав: «А я главный».

Не виключено, що і цей «самый главный дурак» зупинився у добротній двірській кам’яниці. Між іншим, російським експедиційним корпусом в Галичині тоді командував генерал Олександр Прозоровський.

За найскромніших припущень, будинок споруджений у середині XVIII століття, і це дає підстави вважати його найдавнішим об’єктом на площі Ринок. Він Г-подібний у плані, скромний, декорований лише лопатками* у простінках. Фасад, що виходить на площу Ринок, утричі коротший (три вікна) за крило з вулиці Шеремети (дев’ять вікон).

Потоцькі збанкротували на початку 1800-х, а їхнє майно пішло з молотка. Генеральську кам’яницю викупив заможний єврей Сакс. Пізніше його нащадки збудують готель на місці нинішнього пасажу Гартенбергів. Потім у Саксів будинок відкупила сім’я Катців, яка володіла ним до радянської націоналізації. Під час «мармулядової» пожежі будинок горів, але постраждав значно менше за сусідні кам’яниці, тож його швидко відбудували.

Катци здавали перший поверх під крамнички, а другий — під житло. Рідкісна поштівка краківського видавництва «Ледерер і Поппер» (1908 рік) зафіксувала магазинчики панів Цілденера, Шпігеля та Міклера. Ще більше торгових закладів містилося за рогом, на тодішній вулиці Трибунальській.

За століття мало що змінилося. Хіба що тепер власники не афішують своїх прізвищ, тож вивіски вказують на спрямованість того чи іншого закладу: магазин зв’язку, «Євроспорт», «Тканини». Та й орендарів поменшало – більшість входів з Шеремети нині замуровані, перетворені на вікна, на ніч зачиняються жалюзі.

Зверніть увагу на старовинний газовий (а може, гасовий) ліхтар на розі. Було б класно, якби його відновили. Ковалі, агов!