Як змінився Франківськ за сто років. Бурса святого Миколая
Кам’яниця на Чорновола, 9 належить до тих небагатьох, що пережили мармулядову пожежу 1868 року, і вже за це гідна уваги. Її збудували у 1840-х на замовлення містянина Лопатинського, й нині вона – найдавніша на вулиці.
Має два поверхи, у плані Г-подібна, споруджена у стилі класицизму. Декорована лише скромними віконними наличниками та кованою балконною решіткою. Водночас із будинком звели дві господарські споруди у подвір’ї, пише Репортер.
У ХІХ столітті учні станиславівської гімназії поділялись на три категорії. Першу становили корінні містяни, що жили в батьків. До іншої належали мешканці навколишніх сіл, які щодня добирались на науку – так звані «доїжджєючі». Однак найчисельнішою верствою були вихідці з далеких сіл і містечок, які мусили винаймати помешкання. Здебільшого це були діти сільських вчителів і священиків, які розраховувались з господарями квартир грошима або харчами. Часто з пошуками житла виникали проблеми, тож у 1877 році станиславівський парох Теодат Шанковський і священик, катехит гімназії Іван Литвинович створили Товариство імені святого Миколая, яке мало опікуватись першою в місті учнівською бурсою, тобто студентським гуртожитком. У статуті закладу зазначалось, що вихованцям закладу безкоштовно, або з частковою оплатою надавалось «помешкання, харчування, виховний нагляд, а біднішим також одяг та навчальне приладдя».
Фото Ігоря Гудзя
Наступного року товариство придбало садибу Лопатинського, де розмістило бурсу на 40 дітей. Частину приміщень у священиків винаймали різні товариства, наприклад «Руська крамниця» чи редакція першого в місті українського журналу «Господаръ і Промишленникъ», який виходив двічі на тиждень.
На початку 1880-х у господарських спорудах на подвір’ї зробили ремонт, туди перевели учнів, а центральний будинок повністю здавався в оренду. Це давало непоганий прибуток. Управа бурси трохи назбирала коштів, придбала сусідню ділянку і в 1900 році збудувала велику триповерхову кам’яницю, яку видно на старій поштівці. Її теж здавали під квартири, офіси й торгові заклади. Відтоді бурсаки зайняли колишній будинок Лопатинського, що дало збільшити кількість «ліжкомісць» до 70.
Невдовзі після відкриття української гімназії (1905 рік) у бурсі спалахнув скандал. Тоді нею керували москвофіли на чолі із префектом – катехитом польської гімназії о. Семеновим.
«Панував у тій бурсі чисто московський дух, – згадує колишній учень Тимотей Мацьків. – Коли після вакацій 1907 року з’явилися в бурсі її вихованці, управа заявила, що всі учні української гімназії мають переписатися до польської, інакше будуть усунені з бурси. Метою такого драконського розпорядження було позбавити учнів українського національного виховання. Діти батьків-москвофілів (переважно священиків) покинули українську гімназію і перейшли до польської, а тих, які відмовились, викинено з бурси так, що там залишились самі «рускі».
Для українських вигнанців єпископ Хомишин заснував іншу бурсу – святого Йосафата.
У 1920-х бурса святого Миколая позбавилась москвофільського «шарму» і перебралась до нового приміщення. В її колишніх стінах розташувався дівочий гуртожиток, суміщений з притулком для дівчат.
Після війни кам’яниця перейшла у відання гарнізонної комендатури. Дотепер на першому поверсі збереглися дві колишні камери для затриманих. Від 1995 року комендатуру змінила військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону.
А сусідня прибуткова кам’яниця не збереглась. Через підмивання фундаменту каналізаційними водами у 1990-х її визнали аварійною і відселили мешканців. Руїни довго не розбирали, вони навіть послужили декораціями для художнього фільму «Нескорений». Потім їх придбала греко-католицька єпархія і в 2008-му спорудила готель «Станіславів» з частковим повторенням форм попереднього будинку.
