Юрій Андрухович: Проблема «Трамп»

Новий блог відомого франківського письменника Юрія Андруховича на Збручі.

От і Америку навідала велика передвиборна тривога: Дональд Трамп, жахлива потвора та брутальна каналія, уже навіть не рветься – він семимильно крокує до влади. Ще зо два тижні тому моя знайома була відносно спокійна. «Трамп не візьме Іллінойс, а Марко Рубіо обов’язково візьме Флориду, – запевняла вона. – Найближчий вівторок стане вирішальним днем для усунення нечестивця Трампа з дороги».

Але у вівторок Трамп узяв Іллінойс, а Рубіо не взяв Флориду. Після цього Рубіо – найпослідовніший проукраїнський кандидат, улюбленець нашої консервативної діаспори – вибув з боротьби. У республіканців же залишається дедалі менше леґальних мотивів для усунення Трампа як кандидата від їхньої партії. Швидше за все їм доведеться змиритися з тим, що цього року республіканським кандидатом на президента США буде саме цей бридкий чолов’яга з мільярдними статками. Така собі вкрай небезпечна суміш Жиріновського й Берлусконі. А отже, великий друг Путіна (потенційно). Для Америки в цілому це страх як погано. Для республіканців як партії це погано також. Для них краще, щоб такий їхній кандидат програв. Але хто його зупинить? Демократка Гілларі? Чи вистачить їй сили, щоби зламати цього безпардонного рагуля?

Сусідка моїх друзів з містечка Болсбурґ у Пенсильванії забігла до них на хвилинку в гості, вигулюючи пса. Ми саме частуємося чаєм і ґраппою. Сусідка приносить погану новину про перемогу Трампа в Іллінойсі. «Це другий Берлусконі, – каже вона. – Але це Берлусконі, що отримає ядерну кнопку». Берлусконі в цілому непогано пасує до ґраппи, яку ми попиваємо.

Трамп – клоун. Берлусконі – паяц. Жиріновський – шут. Різниця лише в несуттєвих національних особливостях. Як і в тому, що в Берлусконі та Жиріновського нині фактичної влади немає. А у Трампа вона дуже може з’явитися.

«Панама теж непогана країна, – розважливо говорить Майкл. – Переїдемо жити в Панаму». Хтось нагадує про Коста-Рику, хтось іще про Нову Зеландію. «Нова Зеландія задалеко від решти світу», – не погоджується сусідка. «Після 11 вересня це розглядалось як перевага, – втручається інший Майкл. – Тоді тисячі американців утекли до Нової Зеландії, щоб бути подалі від усього на світі». «Welcome to Ukraine», – перемикаю їхню увагу на ще одну доволі безпечну й доволі віддалену від решти світу країну.

Ну гаразд, не зовсім безпечну, якщо чесно. Особливо якщо наступним її президентом знову стане Янукович. Я навіть нітрохи не жартую, коли вголос думаю про таку перспективу. Ви вже бачили, як Опозиційний блок вийшов на перше місце в опитуваннях? Щойно повернемо все те ордло в Україну – і президентом знову стане Янукович.         

У Трампі так само вгадується схильність до золотих унітазів. Із першого мого дня в Америці він лізе в мій світ і ламає мені кайф, причому не тільки поганими теленовинами про перебіг кампанії. В Чикаґо я поселяюсь у готелі, навпроти якого – в рази вищий хмарочос його «Trump International Hotel & Tower». 423 метри висоти разом зі шпилем. 92 поверхи житлових приміщень (перед 11 вересня 2001-го планувалося 150).

Кількома днями раніше в Нью-Йорку, поруч із Кільцем Колумба, мені вже траплявся (хоч доречніше було б написати «трамплявся») «Trump International Hotel & Tower New York». Дещо нижчий від чиказького, але з такими ж понтами. Вартість пересічного номера 13365 гривень – і дешево, й люто.   

Трамп узагалі дешевий, але з понтами. І все, чого він торкається, дуже з понтами. Якщо йому дати доступ до ядерної кнопки, то це буде такий… Це буде такий кінець, який може тільки приснитися. І якщо дедалі реальнішу перспективу приходу до влади Трампа накласти на дедалі прогресуючу манію величі Путіна, то заповідаються вже навіть не потрясіння, а щось набагато гірше.

Уся моя надія на те, що американська державність усе ж виробила якісь приховані та безвідмовні механізми самозахисту і блокування ідіотів на їхньому шляху до президентської влади. Не може ж бути так, щоб ніхто про це не подбав. Отці-засновники дивляться на свою велику країну зі свого американського неба. Джордж Вашинґтон дивиться і Томас Джефферсон, а також Абрагам Лінкольн, Теодор Рузвельт і Франклін Делано Рузвельт, і Джон Фітцджеральд Кеннеді, і Рональд Рейґан врешті-решт. І всі інші також.

Залишається вірити, що вони не тільки дивляться. Що вони неминуче втрутяться й відведуть загрозу в потрібну мить.    

Збруч